Постанова № 874437, 17.07.2007, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2007 р. Справа № 02/2936а

м. Черкаси, 12 год. 25 хв.

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,

за участю представників: позивача: Слуцька Н.Ю. - за довіреністю,

відповідача: Точинюк В.М. –директор, Мельник А.Ю. –за дорученням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси справу

за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Ватутінського комунального виробничого підприємства “Водоканал”

про стягнення 14 282 грн. 90 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено адміністративний позов про стягнення із відповідача 14 282 грн. 90 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами у відповідача в 2006 році з мотивів порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала у заявленій сумі, заперечила проти доводів відповідача, стверджуючи, що він не довів створення ним в установленому порядку необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, не виконав вимогу статті 19 Закону щодо самостійного працевлаштування інвалідів, а проведену відповідачем роботу представник вважає недостатньою для того, щоб стверджувати, що він вжив всіх залежних від нього заходів для виконання вимог Закону.

Відповідач у письмових запереченні на адміністративний позов та у поясненні заперечив проти вимог позивача з мотивів їх безпідставності, оскільки відповідач виконав вимоги Закону, створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, постійно подавав звіти центру зайнятості форми № 3-ПН із інформацією про вакантні робочі місця, спілкувався із працівниками центру зайнятості і просив направляти інвалідів на роботу, однак, інваліди на підприємство не направлялися і самостійно не зверталися; умови праці на підприємстві дуже складні у зв’язку з його специфікою, тому при розрахунку 4% нормативу необхідно враховувати те, що на підприємстві 81 чоловік працює в шкідливих умовах праці та в нічний час; підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, прибуток відсутній.

Представники відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, посилалися на доводи і міркування, викладені у запереченні і поясненні на адміністративний позов, просили відмовити позивачу в позові, та до початку судового засідання подали клопотання про виклик у судове засіданні свідка –працівника центру зайнятості –яка зможе підтвердити обставини щодо пошуку відділом кадрів відповідача інвалідів для працевлаштування шляхом неодноразових телефонних звернень.

У судовому засіданні оголошувалася перерва із 26.06.2007 року по 17.07.2007 року.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства), у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

В частині 2 статті 19 вказано, що підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.

В частині 4 статті 20 закону вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, у разі невиконання підприємством в 2006 році встановленого законом нормативу, воно зобов’язане було сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня 2007 року.

Право позивача на звернення до суду із даним позовом про примусове стягнення несплачених підприємством адміністративно-господарських санкцій встановлене в статті 20 Закону.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік та не заперечується відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 173 особи. Чотири відсотки від цієї цифри складає 6,92. Враховуючи припис частини 2 статті 19 Закону щодо округлення робочих місць до цілого значення та застосовуючи правила математичного округлення цифр, суд приходить до висновку, що для відповідача норматив на 2006 рік складав 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Заперечення відповідача в цій частині щодо розрахунку нормативу за вирахуванням 81 чоловіка, що працюють в шкідливих умовах праці та в нічний час, суд вважає такими, що не відповідають припису Закону, оскільки в Законі чітко визначено порядок розрахунку 4% нормативу, відсутні будь-які винятки із встановлено ним правила, а в частині 1 статті 19 закону вказано, що положення цього Закону застосовуються навіть у тому випадку, якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі.

Як вбачається із матеріалів справи і визнається відповідачем, у нього в 2006 році працювали 5 інвалідів. Суду не подано доказів створення відповідачем в установленому законом порядку ще 2 робочих місяця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проаналізувавши подані відповідачем копії звітів про наявність вакансій, які подавалися відповідачем Ватутінському центру зайнятості протягом 2006 року, суд приходить до висновку, що відповідач в жодному із звітів не показав наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, у більшості звітах у графі 15, яка передбачена для окремих категорій, в тому числі для інвалідів, відповідачем проставлені прочерки, що підтверджує факт відсутності вакансій для інвалідів. Тому доводи відповідача про телефонні повідомлення про наявність вакансій для інвалідів суд вважає необґрунтованими та нелогічними. В зв’язку з цим суд відхилив клопотання відповідача про виклик свідка. Той факт, що у відповідача в попередніх роках працювало інвалідів більше, ніж вимагалося по нормативу, не має значення для даної справи щодо виконання нормативу у 2006 році, оскільки таке врахування чи зарахування не передбачене Законом.

У частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно статті 18 Закону підприємства зобов’язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що відповідач не довів створення ним у 2006 році ще двох робочих місць для працевлаштування інвалідів (крім наявних п’яти). Тому суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону за два нестворені робочі місце для працевлаштування інвалідів. Посилання відповідача на лист Ватутінського центру зайнятості щодо професійно-кваліфікаційного складу інвалідів, які звернулися в службу зайнятості, суд вважає безпідставним та таким, що не заслуговує на увагу, оскільки не спростовує факт невиконання відповідачем покладеного на нього обов’язку виділити та створити робочі місця для працевлаштування інвалідів і надати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Виходячи із даних Звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середня річна заробітна плата в 2006 році у відповідача складала 7027 грн.70 коп. Таким чином, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 14 055 грн. Відсутність у відповідача прибутку в 2006 році не може впливати на обов’язок сплатити санкції у разі невиконання нормативу, оскільки у Законі сплата санкцій не ставиться у залежність від наявності прибутку - у частині 3 статті 20 Закону вказано джерело сплати санкцій, а не сама можливість їх сплати.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У зв’язку з невиконанням відповідачем вимог Закону, на підставі статті 20 Закону, на вимогу позивача нарахував відповідачу пеню у розмірі 227 грн. 90 коп. за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в період з 16.04.2007 року по 08..06.2007 року. Розрахунок пені виконано вірно.

Вимога позивача про стягнення із відповідача пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій є законною і обгрунтованою, вона не спростована відповідачем, отже, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в сумі 227 грн. 90 коп.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню до Державного бюджету України 142 грн. 83 коп. судового збору.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 –163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Ватутінського комунального виробничого підприємства “Водоканал” (20250, Черкаська область, м. Ватутіне, вул. К. Цеткін, 1, ідентифікаційний код 24359125):

а) на Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50) адміністративно-господарські санкції в сумі 14 282 грн. 90 коп.;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31117095700002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію –142 грн. 83 коп. судового збору.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко

Постанова складена в повному обсязі

та підписана суддею 23.07.2007 року