Рішення № 87437770, 05.02.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 212/8701/19

Провадження № 2/201/999/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 лютого 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Мунтян А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 29 листопада 2019 року за підсудністю з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості за кредитними договорами №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року в розмірі 43159,97 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 11 грудня 2012 року був укладений договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 на суму 15597,35 грн. (з яких 6357,48 грн. – на споживчі цілі, 7742,52 грн. – на погашення заборгованості за кредитним договором № 22037187396 від 27 вересня 2011 року). Позивач зазначає, що набув право вимоги за зазначеними договорами на підставі договору про відступлення права вимоги №20170425 від 25 квітня 2017 року, укладеного з ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», який, в свою чергу набув право вимоги за цим договором на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і АТ «Райффайзен Банк Аваль». Відповідач не виконує свої зобов`язання за зазначеними договорами належним чином, тому відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом сума боргу за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року становить 43159,97 грн., з яких 12362,91 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу, 5224,22 грн. – сума заборгованості за відсотками; 25572,84 грн. – сума заборгованості за пенею. У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача вказані суми заборгованості за цим договором і судові витрати (а.с.2-4).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 29 листопада 2019 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.43).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.44).

До суду 18 грудня 2019 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.46).

Ухвалою судді від 18 грудня 2019 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.46-47).

Представник позивача ОСОБА_2 надіслала на адресу суду клопотання, у якому просила задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала, просила розглядати справу без її участі.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 11 грудня 2012 року був укладений договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 на суму 15597,35 грн. (з яких 6357,48 грн. – на споживчі цілі, 7742,52 грн. – на погашення заборгованості за кредитним договором № 22037187396 від 27 вересня 2011 року), зі сплатою 35,3% річних за користування кредитом і датою повного повернення – 11 грудня 2018 року (а.с. 5-7).

Кредитний договір № 22037187396 від 27 вересня 2011 року матеріали справи не містить.

Додатковою угодою від 11 грудня 2012 року до договору про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 домовились, що на період з 11 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року (включно) розмір процентної ставки за кредитом складає 0,01%. З 01 січня 2013 року процентна ставка за кредитом застосовується в розмірі, передбаченого підпунктом 1.1.8 пункту 1.1. договору, без укладення додаткової угоди до договору (а.с. 13).

За твердженням позивача АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року на користь АТ «Комерційний Індустріальний Банк». На підтвердження вказаного позивачем до позовної заяви додана копія договору відступлення права вимоги № 114/33 від 25 квітня 2017 року (а.с. 18-19), в якому зазначено, що перелік кредитних договорів і бржників зазначено в додатку № 1 до цього договору, проте відповідний додаток матеріали справи не містять.

25 квітня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір відступлення права вимоги №20170425, за яким відповідно до витягу з реєстру боржників позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року (а.с. 30-21, 22).

Згідно з розрахунком позивача відповідач має прострочену заборгованість за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0137/82/0220935 від 11 грудня 2012 року в розмірі 43159,97 грн., з яких 12362,91 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу, 5224,22 грн. – сума заборгованості за відсотками; 25572,84 грн. – сума заборгованості за пенею (а.с. 25-25 зворот).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 16 ЦК України одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Оцінюючі всі докази, досліджені судом у їх сукупності під час розгляду справи у судовому засіданні, беручи до уваги те, що договір, заборгованість за якими позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, укладений ОСОБА_1 з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переуступлення останнім на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» прав вимоги за цим договором, у зв`язку з чим ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» не набув права на відступлення права вимоги за вказаним договором на користь позивача, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог як у недоведених і необґрунтованих.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи. Судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Повний текст рішення виготовлений 07 лютого 2020 року.

Суддя С.О. Демидова