Рішення № 87437722, 07.02.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13356/19

Провадження № 2/201/917/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

07 лютого 2020 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська – Наумова О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у місті Дніпрі ради) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019р. ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визначивши третіми особами без самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко І.А., ОСОБА_2 , Управління-службу у справах дітей Жовтневої районної у місті Дніпрі ради (а.с. 2-9).

Ухвалою судді від 04.12.2019р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін до положень ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України (а.с. 62-63).

Ухвалою судді від 04.12.2019р. за клопотанням позивачки забезпечено позов шляхом заборони АТ КБ «ПриватБанк» здійснювати відчуження домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 71-74).

Ухвалою судді від 25.12.2019р. за клопотанням представника позивачки витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. документів реєстраційної справи, на підставі яких прийняте рішення про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 75-76).

06.02.2020р. позивачка надала заяву, у якій вказала, що не наполягає на витребуванні цих доказів, просила заяву про їх витребування залишити без розгляду (а.с. 138).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 20.12.2005р. між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNG0GA00005658, на підставі якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти на умовах платності і строковості.

20.12.2005р. між позивачкою ОСОБА_1 і банком укладено договір іпотеки № DNG0GA00005658, на підставі якого з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором в іпотеку банка було передане домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка під цим домоволодінням.

29.10.2016р. приватним нотаріусом Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. зареєстроване за банком право власності на указане домоволодіння, загальною площею 263,7 кв.м, житловою площею 130,2 кв.м.

Позивачка вважає, що реєстрація права власності здійснена з порушенням умов договору і Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян У країни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки домоволодіння використовується як місце постійного проживання її, позичальника ОСОБА_2 та їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2013 р.н., а загальна площа нерухомого майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 250 кв.метрів (для житлового будинку). Але при реєстрації права власності на нерухоме майно помилково зазначено, що загальна площа будинку, щодо якого укладено договір іпотеки, складає 263,7 кв.м, тоді як відповідно до технічного паспорта загальна площа будинку складає 249,53 кв.м.

Всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, банк не надав нотаріуса інформацію про реєстрацію у будинку малолітньої дитини, а нотаріус вчинив реєстрацію права власності без отримання дозволу органу опіки та піклування.

Крім того, вказує, що рішенням Жовтневого суду м. Дніпропетровська від 18.11.2015р. по справі №201/652/14ц задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу.

Отже банк скористався судовим способом захисту свого права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на підставі рішення суду, тому не мав права звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Окрім того, вважає, що банком не дотримані вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення, оскільки жодних повідомлень від банка вона і ОСОБА_2 не отримували.

Повідомила також, що у травні 2017 року позивачка вже зверталась зі сходим позовом до суду, де відповідачем був приватний нотаріус Дніпровського МНО Зайченко І.А. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2018р. по справі №201/7030/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.11.2018р., позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Зайченко І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 жовтня 2016 року, номер запису про право власності 7175444, на підставі якого за AT КБ «ПриватБанк» зареєстрував право власності на домоволодіння.

Однак постановою Верховного Суду від 02.10.2019р. означені рішення були скасовані, оскільки вимоги були заявлені до неналежного відповідача - нотаріуса, а не до банка.

У зв`язку з чим позивачка вимушена була знову звернутись до суду за захистом свого права.

Виходячи з викладеного просить взнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за банком, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідний запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач - АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги не визнав. Від відповідача в особі представника Чумака С.О. (діє на підставі довіреності від 30.08.2018р. – а.с. 94) 22.01.2020р. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 86-94), в якому представник з позовними вимогами не погодився. Зазначив, що дійсно, відповідно до укладеного договору кредитного договору № DNG0GA00005658 від 20.12.2005р. і додаткових угод №№ 1, 2, 3 ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 520 000 долар США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.09.2016р.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 20.12.2005р. укладено договір іпотеки № DNG0GA00005658, на підставі якого в іпотеку банка було передане нерухоме майно - будинок загальною площею 263,70 м, житловою площею 130,20 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У вересні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» направив позивачці повідомлення від 12.09.2016р. про намір банку набути право власності на предмет іпотеки, яке було отримане позичальником, а 31.10.2016р. банк за відсутності заперечень зі сторони позивачки набув права власності на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації за собою права власності.

Не погодився з доводом позивачки про те, що реєстрація права власності за банком відбулася із порушенням договору і ст.ст. 35 – 37 Закону України «Про іпотеку», адже позивачка погодилася на укладання договору купівлі-продажу квартири, отримувала 21.09.2016р. повідомлення про намір банку набути право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця, або

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає право іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно на предмет іпотеки.

Отже, вважав, що сторони у договорі іпотеки дійшли згоди про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено як шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку ст. 37 Закону, так і шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки

Вважав, що у спірних правовідносинах не застосовуються норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки відчуження відбулося за згодою позивачки, а не у примусовому порядку.

На підставі викладеного просив відмовити в задоволені позовних вимог.

Позивачка надала 24.01.2020р. відповідь на відзив, у якій наполягала на задоволенні позовних вимог (а.с. 96-99).

Треті особи - приватний нотаріус Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А., ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у місті Дніпрі ради, які отримали ухвали про відкриття провадження у справі, докази чого наявні в матеріалах справи (а.с. 82-85), правом на надання відзиву або пояснень не скористалися.

Враховуючи категорію спору (малозначна справа), справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.

Стосовно клопотання представника відповідача - про призначення справи до розгляду у спрощеному провадженні з повідомленням сторін (а.с. 92-93), приходжу до висновку, що клопотання є необґрунтованим, оскільки відповідач посилався у ньому на необхідність установлення усіх обставин по справі, необхідність вислухати сторони та витребувати докази, проте взагалі не конкретизував, які саме обставини слід встановити під час розгляду справи з викликом сторін і які докази та у кого слід витребувати, при тому, що жодних клопотань про витребування доказів не заявляв.

Ухвалою судді від 04.12.2019р. відкрито провадження і розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін до положень ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України. Справа визнана суддею малозначною відповідно до положень п. 2 ч. 6 ст. 19 та ч. 1 ст. 274 ЦПК України, оскільки позовні вимоги не мають цінового визначення, адже предметом позову є скасування рішення державного реєстратора, а не визнання права власності на майно або про витребування з чужого володіння. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому виклав свої доводи з посиланням на норми закону та наявні рішення судів. Тобто, відповідач є обізнаним стосовно порядку розгляду справи і має можливість скористатися усіма процесуальними правами, у т.ч. правом на ознайомлення з матеріалами справи.

З урахуванням того, що вирішення судом питань, пов`язаних з розглядом справи за критерієм малозначності спору передбачає широкі дискреційні повноваження суду (судді), з цих підстав представнику відповідача відмовлено у задоволенні його заяви від 22.01.2020р. (а.с. 92-93) про перехід до розгляду справи у порядку позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами законодавства, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи та з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2015р. по справі № 201/652/14-ц (провадження № 2/201/585/2015), на яке вказують сторони (а.с. 100-108), встановлено, що між ЗАТ КБ «Приват Банк» правонаступником якого у 2009 році став ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 20.12.2005р. укладено кредитний договір №DNG0GA00005658 з послідуючими додатковими угодами до нього № 1, № 2 та № 3.

Згідно цього договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 520 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.09.2016р.

Згідно з умовами кредитного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення чинного законодавства та умов договору позичальник зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника, також нести витрати по сплаті податків та інших обов`язкових платежів з цих коштів.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 12.08.2015р. позичальник за кредитом ОСОБА_2 мав заборгованість 14 174 293,84 грн., що підтверджувалося розрахунком суми заборгованості.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 20.12.2005р. було укладено договір іпотеки №DNG0GA00005658, згідно з яким вона надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 263,70 кв.м, житловою площею 130,20 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0, 0793 га.

До цього договору укладалися й додаткові угоди від 21.08.2006р., 27.07.2007р., 10.09.2007р.

Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 01.09.2005р. виконкомом Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради на підставі рішення виконкому від 20.09.2002р. № 552.

Земельна ділянка площею 0, 0793 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія III-ДП № 049651, Д № 031953 Код ДЗК 69096050, виданого виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21.09.2000р.за № 2429, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 031953, кадастровий номер 1210100000:03:173:0022.

Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки в первісному договорі іпотеки від 20.12.2005р. дорівнювала 1 391 613грн., між тим додатковими угодами до договору іпотеки від 27.07.2007р., 10.09.2007р вона змінена і становить 3 333 000грн. (п. 35.5.).

Указаним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2015р. по справі № 201/652/14-ц (провадження № 2/201/585/2015) частково задоволені вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNG0GA00005658 від 20.12.2005р., укладеним зі ОСОБА_2 станом на 12.08.2015р. у розмірі 1728140,10 доларів США (що складається з: заборгованості за кредитом - 550 454,24 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 557 189,16 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 70 042,66 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором - 550 454,24 доларів США) – звернене стягнення на будинок загальною площею 263,70 кв.м., житловою площею 130,20 кв.м. та земельну ділянку розміром 0, 0793 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №DNG0GA00005658 від 20.12.2005р., укладеним зі ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному у Договорі іпотеки, а саме 3 333 000 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ ПриватБанк всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

У задоволені іншої частини позовних вимог ПАТ КБ ПриватБанк про звернення стягнення на предмет іпотеки, про виселення - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.02.2016р. рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру пені в сумі 550 454,24 доларів США за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором № DNG0GA00005658 від 20 грудня 2005 року, вказавши суму пені у гривнях в розмірі - 13 084 297 грн., також скасовано рішення в частині встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні, зазначеному у договорі іпотеки, а саме 3 333 000 грн. та зазначено, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 109 – 117).

Ухвалою ВССУ від 22.06.2016р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2015р. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.02.2016р. залишено без змін (а.с. 118 – 120).

Також установлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2018р. по справі 201/7030/17 (провадження 2/201/401/2018), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.11.2018р., задоволений позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. (треті особи – ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського МНО Зайченко І.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 17175444 від 29 жовтня 2016 року, на підставі якого за ПАТ КБ «Приватбанк» зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме - домоволодіння загальною площею 263,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 121-133).

За результатами оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції ПАТ КБ «Приватбанк», постановою Верховного Суду від 02.10.2019р. рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14.02.2018р.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21.11.2018р. скасовано і ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. – відмовлено (а.с. 134-137).

Відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд виходив з такого.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

У справі, що переглядається, спір виник з приводу порушення права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, спірні правовідносини виникли з виконання зобов`язань за кредитним договором та укладеного на його забезпечення договору іпотеки, а тому належним відповідачем у справі є ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто особа, право власності якої на іпотечне майно оспорюється.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа – розглядатися залежно від суб`єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та належним виконанням умов договірних зобов`язань (кредитного договору та договору іпотеки), належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Такого висновку щодо суб`єктного складу учасників справи дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 296/4524/16-ц (провадження № 14-233цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем.

Зважаючи на наведене, оскільки позивач пред`явила позов до неналежного відповідача, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв`язку з його обґрунтованістю та доведеністю є передчасними саме у зв`язку з неналежністю складу учасників справи.

Оскільки у справі не вимагалося збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій, скасовані Верховним Судом з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Отже, розглядаючи указаний спір, суддя враховує, що обставини даної справи (спору) вважаються встановленими судами у справі № 201/7030/17, а тому вони не доказуються при розгляді цієї справи в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Суддя також враховує, що позивачкою при поданні цього позову враховані вищенаведені зауваження Верховного Суду щодо суб`єктного складу учасників справи і позов пред`явлено саме до АТ КБ «ПриватБанк», а приватного нотаріуса Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А. залучено третьою особою.

Судами при розгляді справи № 201/7030/17 установлено таке.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32123653 від 31.10.2016р., прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського МНО Дніпропетровської області Зайченко І.А., проведено державну реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) права власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м. (а.с. 15-16).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17175444) є:

- договір іпотеки № DNG0GA00005658, серія та номер 7499, виданий 20.12.2005р.

- повідомлення банку, серія номер 139, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 12.09.2016р., отримане ОСОБА_1 21.09. 2016р.;

- повідомлення банку, серія номер 140, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 12.09.2016р., отримане ОСОБА_2 21.09.2016р. (а.с. 13).

Тобто, підставою для реєстрації права власності є п. 29 договору іпотеки –звернення стягнення у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на день укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (ч. 3).

Частинами 1, 2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пункт 29 договору іпотеки від 30.05.2005р. містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Цим пунктом сторони договору погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у спосіб, визначений ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Згідно з п. 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 29 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодавця може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Суд дійшов висновку, що за змістом Закону України «Про іпотеку» та погодженого сторонами іпотечного договору іпотекодержатель може скористатися лише одним із наведених вище способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

У справі було встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» скористалося судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки і судом було задоволено ці вимоги. Ці обставини не були враховані державним реєстратором при вчиненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Окрім того, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 10 цього Закону державним реєстратором є нотаріус.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, в редакції чинній на час здійснення оскаржуваної реєстраційної дії, передбачено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

Згідно з п. 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Приватним нотаріусом ДМНО Зайченко І.А. було надано суду повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 12.09.2016р. № 139, що було направлене ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно з яким банк повідомляє останніх, що вони є боржниками за договором іпотеки № DNG0GA00005658 від 20.12.2005р. та банк має намір здійснити перехід права власності на предмет іпотеки або укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна. Цим листом повідомлено, що протягом 30 днів з дня отримання повідомлення вони вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки, а у протилежному випадку банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Це повідомлення отримано ОСОБА_4 21.09.2016р ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить накладна. Проте, суд дійшов висновку, що зазначене повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» від 12.09.2016р. № 139 за своїм змістом не відповідає вимогам пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, та статті 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки не містить змісту порушених зобов`язань (а саме суми наявної заборгованості за кредитним договором) та не містить вимоги про усунення порушень.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації (п. 1); перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 2).

Згідно з ч. 4 ст. 18 цього Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Частина 1 статті 23 цього Закону передбачає, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором у випадку, зокрема: подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено випадки, у яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, якими, зокрема, є: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (п. 3 ч. 1); подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (п. 4 ч. 1).

Таким чином, приймаючи 29.10.2016р. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32123653, а саме: право власності ПАТ КБ «Приватбанк» на домоволодіння, приватний нотаріус ДМНО Зайченко І.А., яка діяла як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернула увагу на те, що заявником ПАТ КБ «Приватбанк» не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, а також те що банк скористався судовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки і судом було задоволено ці вимоги.

Окрім установлених наведених обставин у справі № 201/7030/17, суддя звертає увагу ще й на те, що підставою для реєстрації права власності у п. 29 договору іпотеки чітко передбачено, що звернення стягнення у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, здійснюється після повідомлення про це іпотекодавця, який у цих правовідносинах відмінний від позивальника, і яким є ОСОБА_1 . Натомість, як встановлено судом у справі № 201/7030/17, повідомлення було отримане лише позичальником ОСОБА_4 р. (про що свідчила накладна), при тому, що позивачкою ОСОБА_1 заперечується факт отримання повідомлення банку. Доказів про те, що нею було отримано від банку будь-які повідомлення відповідачем суду не надано.

При розгляді даного спору, суддя враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), де відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 та зроблено висновок, серед іншого, про те, що частина 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати:

1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах;

2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Разом із тим, розглядаючи спір, слід врахувати наявність підстав застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

07.06.2014р. набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014р. № 1304-VII, пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У справі, що розглядається судом, установлено, що іпотекодержатель (банк) у позасудовому порядку (шляхом реєстрації права власності за собою на підставі п. 29 договору іпотеки) набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця без її згоди, як власника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Аналогічна правова позиція стосовно розповсюдження на спірні правовідносини під час звернення стягнення предмета іпотеки шляхом реєстрації права власної на підставі договору іпотеки Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» висловлена Верховним Судом у постанові від 31.10.2018р. по справі № 465/1310/17 (провадження № 61-29441св18).

Однак суддя критично відноситься до доводів позивачки про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на спірні правовідносини щодо заборони переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, оскільки загальна площа домоволодіння, яке є предметом іпотеки, становить 249,53 кв.м, що підтверджено технічним паспортом.

Як видно з наданого позивачкою технічного паспорта, він виготовлений 22.06.2015р., у той час як договір іпотеки був укладений десять років тому - 20.12.2005р., і для підтвердження права власності на домоволодіння було надане свідоцтво про право власності на майно від 01.09.2005р., згідно з яким загальна площа домоволодіння становила 263,70 кв.м (а.с. 47).

Разом із тим, як видно з відмітки про реєстрацію місця проживання у паспорті позивачки, місцем її проживання є спірне домоволодіння ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 11).

Отже, спірне нерухоме майно виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті; спірна квартира використовується позивачкою ОСОБА_1 як місце постійного проживання, відомостей про наявність іншого нерухомого майна у власності позивачки – суду не представлені.

Верховний Суд України у постанові від 02.03.2016р. у справі № 6-1356цс15 дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Встановлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2018р. (справа №465/1310/17).

В даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що договір іпотеки було укладено між позивачкою і ПАТ КБ «ПриватБанк» для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в іноземній валюті - доларах США, предметом іпотеки є будинок, у якому зареєстрована та проживає позивачка.

Доказів про те, що позивачці на праві власності належить інше жиле приміщення матеріали справи не містять.

Таким чином, всупереч забороні, встановленій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відбувся перехід до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки без згоди власника майна.

Отже, за наслідками прийнятого державним реєстратором нотаріусом рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру позивачки за ПАТ КБ «ПриватБанк» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - визнається офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 цього Закону державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За правилами ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Як встановлено судом, заявник - ПАТ КБ «ПриватБанк», реєструючи за собою право власності на спірне домоволодіння, діяв всупереч вимогам закону. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» призвело до незаконного позбавлення права власності позивачки, порушили її право на володіння своїм майном.

В силу приписів ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Як установлено у Преамбулі Декларації прав дитини 1959 року, дитина внаслідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і турботи, у тому числі й належного правового захисту.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність.

Разом із тим, позивачкою не представлено суду доказів того, що на момент учинення правочину (реєстрації - 29.10.2016р.) місцем проживання її малолітньої дитини ОСОБА_3 (2013 р.н. ) було спірне домоволодіння.

За приписами ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018р. № 484) внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з п. 52 цього Порядку у разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

Зважаючи на приписи ст.ст. 2, 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункти 51, 52 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141, суд вважає, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності позивачки.

Щодо обраного позивачкою способу захисту порушеного права, то суд виходить з того, що спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій з реєстрації такого права за ПАТ КБ «Приватбанк».

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19), у своїй постанові від 27.03.2019р., зазначила про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на квартиру має розглядатися як спір, який пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на квартиру іншою особою, за якою зареєстроване відповідне право. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений відповідний запис у Держреєстр (п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №823/2042/16). Тому для захисту права власності на квартиру позивач вірно звернувся з позовом до особи, за зверненням якої зареєстроване право власності.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Ураховуючи вищевказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що позивачкою обрано вірний спосіб захисту порушеного права шляхом скасування рішень державного реєстратора і поновлення записів про право власності. Водночас, захищаючи право позивачки, суд, зважаючи на вищевказаний правовий висновок Великої Палат Верховного Суду , ухвалює рішення про скасування рішень про державну реєстрацію та про скасування і поновлення записів про право власності (а не про зобов`язання державного реєстратора учинити певні дії), що не є виходом за межі позовних вимог у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню – шляхом:

- скасування рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер 32123653 від 31.10.2016р., зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Іриною Анатоліївною на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 17175444 від 29.10.2016р. про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» ( ЄДРПОУ 14360570) на зазначене нерухоме майно;

- поновлення право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності, САА № 803409, 01.09.2005, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимог з до АТ КБ «ПриватБанк» задоволені, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 768,40 грн. за позовні вимоги немайнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а також в сумі 384,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову (0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а всього 1 152,60 грн. (а.с. 1, 56), підлягають стягненню з відповідача - АТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76 - 81, 89, ч.7 ст. 141, 259, 263 - 265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суддя -,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Ірина Анатоліївна, ОСОБА_2 , Управління-служба у справах дітей Жовтневої районної у місті Дніпрі ради) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», індексний номер 32123653 від 31.10.2016р., зареєстроване приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Зайченко Іриною Анатоліївною на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 17175444 від 29.10.2016р. про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» ( ЄДРПОУ 14360570) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м.

Поновити право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 263,7 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності, САА № 803409, 01.09.2005, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційним банком «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 152,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Наумова О.С.