Рішення № 87433111, 07.02.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Провадження №2/242/4688/20

Справа №242/81/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 лютого 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Нарижна О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» про захист прав споживачів,

за участю позивача ОСОБА_1 ,-

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом про захист прав споживачів та просив визнати договір недійсним та стягнути сплачені за договором кошти, а також моральну шкоду. В обґрунтування позову зазначив, що 22 серпня 2018 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» було укладено Договір фінансового лізингу № 01280, згідно з якого предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб LADA Priora 2172 1,6 МТ, 2016 року випуску. В той же день позивачем було сплачено рахунок відповідача на суму 87460,00 грн. Проте автомобіль він не отримав, спірне питання вирішити досудового позивачу не вдалося. Вважає, що при укладенні договору відповідач ввів позивача в оману. Також, позивачу стало відомо, що відповідач не має ліцензії на залучення коштів замовника на виконання обов`язків. Вказана обставина робить цей договір недійсним. Просить суд визнати договір фінансового лізингу №01280 від 22 серпня 2018 року укладений між ТОВ «Авентус Фінанс» недійсним, стягнути сплачені кошти у розмірі 87460 грн. та моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач просить визнати недійним договір фінансового лізингу №01280 від 22 серпня 2018 року укладений між ТОВ «Авентус Фінанс», який нібито був укладений.

На підтвердження факту укладення договору позивач надав копію додаткової угоди до Договору фінансового лізингу №01280 від 22.08.2018, складеної 19 вересня 2018 року, де зазначено «Лізингодавця» - ТОВ «Авентус фінанс» та «Лізингоодержувача» - ОСОБА_1 . Умовами додаткової угоди передбачено, що Лізингодавець замість придбання за умовами Договору фінансового лізингу №01280 від 22.08.2018 року предмета лізингу для передачі його Лізингуоодержувачу у користування, виконає повернення Лізингоодержувачу сплачених коштів на загальну суму 87460 грн. Сторони домовилися, що повернення коштів буде здійснене в строк протягом п`яти банківських днів з дати підписання цієї Додаткової угоди.

Також, позивачем надано копію акту обраного автомобіля до договору №01280 від 22 серпня 2018 року та квитанцію №3 від 22 серпня 2018 року про перерахування коштів у розмірі 87460,00 грн. на користь ТОВ Авентус Фінанс».

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно із ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Зазначеною статтею Закону визначено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

З аналізу зазначених норм вбачається, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) та даний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину, згідно із якою правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Статтею 215 ЦК України передбачено, недійсність правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N9 від 6 листопада 2009 року передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Згідно із пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N9 від 6 листопада 2009 року особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Отже, особами, які повинні брати участь у справі про визнання правочину недійсним мають бути сторони правочину.

Для вирішення питання щодо незаконності договору фінансового лізингу позивач повинен довести, що вказаний договір був укладений, із зазначенням сторін цього договору та його істотних умов.

Однак позивач лише зазначав про укладення Договору фінансового лізингу між ним та ТОВ «Авентус Фінанс» 22.08.2018 року за №01280 на підставі якого він перерахував кошти у розмірі 87460 грн. До суду, а ні оригінала договору, а ні його копії, надано не було.

На підтвердження укладення Договору фінансового лізингу 22.08.2018 року за №01280 позивач посилався на Додаткову угоду від 19 вересня 2018 року та квитанцію №3 від 22 серпня 2018 року.

Проте, надані позивачем документи, а саме Додаткова угода від 19.09.2018 року додаток до договору без дати та акт від 22.08.2018 року, містять лише підпис ОСОБА_1 ..

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надання позивачем документів, де містяться реквізити ТОВ «Авентус фінанс», але дані документи не підписані цією юридичною особою у встановленому законом порядку, не є належним доказом щодо укладення спірного договору між цими особами, а тому ці обставини вказують на недопустимість цих письмових доказів.

Встановлення сторін договору та його істотних умов є обов`язковим при розгляді цієї категорії справ.

Проаналізувавши представлені сторонами в силу вимог ст.ст. 76,77 ЦПК України докази та оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було доведено, у відповідності до норм матеріального і процесуального права, факт укладення договору фінансового лізингу №01280 від 22.08.2018 року.

Суд не вирішує позовні вимоги в частині стягнення коштів за договором та стягнення моральної шкоди, оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання договору недійсним, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

У відповідності вимог ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судовому збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати у справі компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,258,263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» про захист прав споживачів – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.02.2020 року.

Суддя В.І.Капітонов