Рішення № 87433068, 07.02.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/6702/19

Провадження № 2/242/113/20

РІШЕННЯ

іменем України

7 лютого 2020 року м.Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі

головуючого судді Коліщук З.М.,

секретаря судового засідання Фоміної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 25.11.2019 року пред`явив позов до ДП «Селидіввугілля» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні.

В обґрунтування свої позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він з 26.12.2012 року по 02.10.2019 року перебував з відповідачем у трудових відносинах. Після звільнення відповідач свій обов`язок із проведення з ним розрахунку не здійснив. Заборгованість по заробітній платі складає 86437 грн.02 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку станом на час звернення до суду складає 20057 грн. 80 коп. Крім того, 04.07.2017 року між ним та ДП «Селидіввугілля» було укладено договір оренди автомобілю, заборгованість з орендної плати за 7 місяців складає 30434,81 грн. Крім того, вважає, що відповідачем спричинено йому моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 15401 грн. 42 коп. У зв`язку з цим просить стягнути з ДП «Селидіввугілля» на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 86437 грн. 02 коп.; середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення; заборгованість з оренди автомобіля 30434 грн.81 коп.; моральну шкоду у розмірі 15401 грн. 42 коп. та судові витрати у розмірі 1536 грн. 80 коп.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ДП «Селидіввугілля» належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутності та довідку ДП «Селидіввугілля», в якій зазначив, що заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 07.02.2020 року складає 36746 грн. 57 коп.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Частиною 2 ст. 247 ЦПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ураховуючи наведене, суд постановив ухвалу про розгляд даної справи за відсутності всіх учасників справи та нездійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка сторін не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід частково задовольнити з наступних підстав.

Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що позивач з 26.12.2012 року перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля», про що свідчать записи у трудовій книжці (арк. справи 19).

Згідно запису № 53 трудової книжки, ОСОБА_1 наказом № 147-к від 02.10.2019 року звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю, умов колективного договору(арк.справи 19).

На час звільнення відповідач мав перед позивачем заборгованість по заробітній платі, яка складає 86566 грн. 41 коп., що підтверджується довідкою № 10-1062 від 25.10.2019 року, виданою ДП «Селидіввугілля» (арк. справи 21).

Згідно довідки ДП «Селидіввугілля» № 1/132-07.02.2020 ОСОБА_1 працював в ДП «Селидіввугілля» на посаді директора з виробництва; звільнений 02.10.2019 року за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України згідно наказу № 147-К від 02.10.2019 року. Заборгованість станом на 07.02.2020 року складає 36746 грн. 57 коп.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині першій статті 47КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату.

Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

В цій частині суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості по заробітній платі 36746 грн. 57 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП та статті 1 Закону України, "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У статті 2 Закону України, "Про оплату праці" зазначено, що основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивачаОСОБА_1 звільнено 02.10.2019, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі ДП «Селидіввугілля» не здійснено, а тому є обґрунтовані підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно довідки ДП «Селидіввугілля» середньодення заробітна плата ОСОБА_1 складає 716 грн. 35 коп. Інформація про середню заробітну плату, визначену порядком до Постанови Кабінета Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Середньомісячна заробітна плата складає 15401 грн. 42 коп.(арк. справи 5).

З урахування листа № 78/0/206/18 від 08.08.2018 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році», листа № 1133/0/206/19 від 29.07.2019 року Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість днів затримки розрахунку позивача з розрахунку 02.10.2019 року (день звільнення) по 27 січня 2020 року (день ухвалення судового рішення) склала 90 днів, а саме: жовтень 2019 року - 20 днів, листопад 2019 року -21 днів; грудень 2019 року-21 днів; січень 2020 року 21 - днів, лютий - 7 днів.

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку станом на день розрахунку складає: 716,35 грн.(середньоденна заробітна плата) Х 90 (кількість днів затримки розрахунку) = 64471 грн. 50 коп.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 64471 грн. 50 коп.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за оренду автомобіля суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору оренди автомобілю від 04 липня 2017 року ДП «Селидіввугілля» передало, а ОСОБА_1 прийняв у користування за плату на певний строк: Легковий автомобіль марки: CHEVROLET, модель LACETTI, Державний номер: НОМЕР_1 та зобов`язався сплачувати орендодавцеві орендну плату. Право власності орендодавця на автомобіль, що орендується, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого 27.11.2012 РЕВ м.Красноармійська УДАІ ГУМВС України в Донецькій області.

Договір укладений в письмовій формі, посвідчений нотаріально, зареєстрований у встановленому законом порядку ( а.с. 32-33).

Відповідно до умов укладеного правочину автомобіль, що орендується, буде використовуватися орендарем для службових поїздок персоналу останнього, а також для вантажного перевезення дрібних речей, термін оренди складає 1 рік, а в разі, якщо за 10 днів до завершення дії Договору жодна зі сторін не повідомить про його припинення, дія Договору продовжується на наступний рік на тих самих умовах(пункти 2.1, 4.1).

Сторони визначилися, що орендна плата встановлюється в розмірі 4347,83 грн. на місяць, в тому числі 847,83 грн. - податки(пункт 5.1).

Орендар зобов`язався своєчасно здійснювати орендні платежі (п.7.1.2.).

Передача орендованого транспортного засобу здійснена на підставі акту приймання-передачі майна до договору оренди від 04 серпня 2017 року( арк.справи 34).

Згідно додаткової угоди № 1 до Договору оренди автомобіля від 04.07.2017 року між ДП «Селидіввугілля» та ОСОБА_1 від 16.07.2018 року, сторони , керуючись п.6.1.2. Договору оренди автомобіля від 04.07.2017 року, прийшли до згоди про тимчасове припинення користування автомобілем, пов`язане з необхідністю проведення діагностики стану автомобіля та подальшого, в разі потреби, проведення капітального ремонту з 17 липня 2018 року до 31 жовтня 2018 року. Ця додаткова угода № 1 є невід`ємною частиною Договору(арк.. справи 35).

Згідно додаткової угоди № 2 до Договору оренди автомобіля від 04.07.2017 року між ДП «Селидіввугілля» та ОСОБА_1 від 30 серпня 2019 року сторони прийшли до згоди про припинення строку дії Договору оренди автомобіля від 04.07.2017 року з 31 серпня 2019 року. Ця додаткова угода № 2 є невід`ємною частиною Договору(арк. справи 36).

Передача орендованого транспортного засобу здійснена на підставі акту приймання-передачі автомобіля від 30 серпня 2019 року ( арк.справи 37).

З довідки ДП «Селидіввугілля» № 19/6-253 від 24.10.2019 року вбачається, що заборгованість з орендної плати за використання автомобіля CHEVROLET, LACETTI, державний номер НОМЕР_1 станом на 24 жовтня 2019 року складає 30 434,81 грн., в тому числі з цієї суми належить до сплати податки в розмірі 5934,81 грн.(арк. справи 20).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч. 1 ст. 798 ЦК Украйни предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 ЦК України).

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу даних норм вбачається, що суб`єктами правовідносин за договором оренди транспортного засобу є наймодавець та наймач; об`єктом виступає транспортний засіб; змістом же даних відносин є обов`язок наймодавця передати наймачеві транспортний засіб на певний строк у користування і кореспондуючий обов`язок наймача сплатити наймодавцю орендну плату. Тобто, право наймодавця на орендну плату виникає за умови передачі транспортного засобу наймачеві і настання відповідного терміну для проведення грошової виплати, обумовленої договором.

За правилами ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами при укладенні договору оренди транспортного засобу дотримано вимоги законодавця щодо письмової форми правочину та нотаріального його посвідчення.

Позивач виконав свій обов`язок з передачі транспортного засобу у користування відповідачеві, про що складено акти приймання-передачі транспортного засобу.

Таким чином, з часу приймання автомобіля у користування орендар має обов`язок сплатити орендодавцю належну йому за договором суму коштів з настанням чергового терміну для такої сплати.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Надавши довідку про заборгованість з орендної плати за використання автомобіля, відповідачем визнано наявність заборгованості у розмірі 30434,81 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати за використання автомобілю підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди суд дійшов до наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП Україниздійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд вважає доведеними обставини, що через невиконання ст. 116 КЗпП України відбулося порушення трудових прав позивача, внаслідок чого останній був тривалий час позбавлений можливості отримати належну йому заборгованість по заробітній платі та розпоряджатися нею на власний розсуд, що призвело до втрати нормальних зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та останній вимушений в судовому порядку відновлювати свої порушені трудові права, а тому суд, виходячи з принципів виваженості, розумності і справедливості, вважає за можливе вимогу щодо відшкодування завданої моральної шкоди задовольнити частково у розмірі 500 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача по справі на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1536 грн. 80 коп.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні- задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 36746(тридцять шість тисяч сімсот сорок шість)грн. 57 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64471(шістдесят чотири тисячі чотириста сімдесят одна)грн. 50 коп.; заборгованість з орендної плати за використання автомобіля у розмірі 30434(тридцять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 81 коп.; моральну шкоду у розмірі 500(п`ятсот) грн.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1536(одна тисяча п`ятсот тридцять шість)грн. 80 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Суми, що підлягають стягненню, визначені без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 , ІПН НОМЕР_4 .

Відповідач: Державне підприємство «Селидіввугілля», місцезнаходження - 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, буд № 41, код ЄДРПОУ 33426253.

Повний текст рішення складено і підписано 7 лютого 2020 року.

Суддя З.М. Коліщук