Рішення № 87427083, 27.01.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12031/19

Провадження № 2/161/719/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2

представника відповідача за первісним позовом, третьої особи на стороні позивача за зустрічним позовом Луцької районної державної адміністрації Рогатюк Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку,зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійним вимог щодо предмета спору Княгининівська сільська рада, Луцька районна державна адміністрації про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась в Луцький міськрайонний суд з позовом до Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4 , і вона є єдиним спадкоємцем після її смерті за правом представлення, оскільки її мама - ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 2.33 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Маяківської сільської ради згідно Державного акту на право власності на землю серії IV № 021532 від 15.10.2002 року, виданого Маяківською сільською радою та зареєстрованого у Книзі записів актів на право приватної власності на землю за № 809. При оформленні своїх спадкових прав, позивачу стало відомо про те, що на вказану земельну ділянку 24.11.2004 року на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 02.11.2004 року № 206 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 127860 на ім`я ОСОБА_2 . У зв`язку з такими обставинами, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом постановою приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Гловацькою А.В. 23.01.2019 року.

З посиланням на норми Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст.. 17, 140, 143, 152, 155 Земельного кодексу України, 316, 319, 321, 386 ЦК України, позивач вважає, що Луцька районна державна адміністрація не мала права видавати Державний акт на право власності на земельну ділянку, належну ОСОБА_4 , на ім`я ОСОБА_2 , а відтак, такий державний акт підлягає визнанню недісним та скасуванню.

Ухвалою судді від 27 серпня 2019 року позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійним вимог щодо предмета спору Княгининівська сільська рада, Луцька районна державна адміністрації про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов мотивує тим, що на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 2 листопада 2004 року йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 2.38 га для ведення особистого селянського господарства, успадковану ним після смерті його бабусі ОСОБА_6 , яка отримала право на зазначену ділянку як член КСП « Агрофірма «Маяк» відповідно до Сертифікату про право на частку (пай). Після отримання Державного акту про право власності на землю і по даний час користується даною земельною ділянкою Зазначає, що ОСОБА_4 було помилково видано 15.10.2002 року Державний акт про право власності на землю серії IV № 021532 на земельну ділянку визначену відповідно до технічної документації за № 258. Оскільки відповідно до розробленої технічної документації до «Проекту організації території земель колективної власності колишнього КСП «Маяк» та додатку до рішення Маяківської сільської ради від26 грудня 2001 року №16/20 за ОСОБА_4 було закріплено земельну ділянку № НОМЕР_1 . Як наслідок ОСОБА_4 була користувачем іншої земельної ділянки. А земельною ділянкою, яка належить йому, ніколи не користувалсь ні ОСОБА_4 , ні її спадкоємці.

Просить визнати недійсним Державний акт про право власності на землю серії IV № 021532, виданий 15.10.2002 року Маяківською сільською радою луцького району на ім`я ОСОБА_4 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 17 жовтня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійним вимог щодо предмета спору Княгининівська сільська рада, Луцька районна державна адміністрації про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала та просила задовольнити, зустрічний позов не визнала та заперечувала щодо його задоволення.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , та його представник в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, покликались на їх безпідставність, а також просили застосувати до даних позовних вимог строки позовної давності. Зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом, третьої особи на стороні відповідача за зустрічним позовом - Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_7 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 не визнала та заперечувала щодо його задоволення, щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 вказувала, що не заперечує щодо їх задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов ОСОБА_3 підлягає до задоволення, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Судом встановлено, що стверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем за заповітом після смерті баби ОСОБА_4 . Постановою приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Волинської області від 23.01.2019 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю всіх необхідних документів, зокрема Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_3 вказувала, що при оформленні спадщини, що залишилась після смерті баби ОСОБА_4 - земельної ділянки площею 2.33 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Маяківської сільської ради, відповідно до Державного акту про право власності на землю серії IV № 021532, виданого 15.10.2002 року Маяківською сільською радою Луцького району, їй стало відомо, що 24.11.2004 року на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 02.11.2004 року № 206 на цю земельну ділянку виданий державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 127860 на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно вимог ст.. 321 ЦК України Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції україни визначено, що Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;в) визнання угоди недійсною;г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;ґ) відшкодування заподіяних збитків;д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153 ЗК України визначає гарантії права власності на земельну ділянку, зокрема власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI земельні ділянки, право власності ( користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Державні акти на право власності на земельні ділянки визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-103цс12 та у постанові від 04 червня 2014 року у справі № 6-46цс14.

Відповідно до п.г ч.1 ст. 81 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин ) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно. Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст.. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Маяківської сільської ради Луцького району від 26 грудня 2001 року № 16/17 затверджено Проект організації територій земель колективної власності колишнього КСП «Маяк».

Рішенням Маяківської сільської ради Луцького району № 16/20 від 26.12.2001 року вирішено передати у приватну власність земельні ділянки колишнім членам КСП «Агрофірма «Маяк» (власникам сертифікатів на право на земельну частку ( пай) по площах та угіддях згідно з додатком № 1,2 та схемою розподілу земель колективної власності на земельні частки ( паї) , Видати державні акти на право приватної власності на землю громадянам Маяківської сільської ради згідно з додатком 1.2.

Відповідно до ст.. 17 ЗК України, в редакції чинній на час прийняття Маяківською сільскою радою вищезазначеного рішення, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних ільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Таким чином, приймаючи рішення 26.12.2001 року № 16/20 Маяківська сільська рада Луцького району діяла відповідно до чинного на той час законодавства та в межах наданих повноважень.

Відповідно до протоколу зборів уповноважених власників земельних часток ( паїв), які приймають участь у зборах самостійно, колишніх членів КСП «Агрофірма`Маяк», яке реорганізоване в СГТОВ «Маяк» Луцького району, відповідно до Положення про порядок визначення місця розміщення земельних ділянок власників земельних сертифікатів проведено жеребкування серед власників земельних часток ( паїв) по визначенню місця розміщення земельних ділянок на Проекті організації території земель колективної власності колишнього КСП «Агрофірма`Маяк» з видачею державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до додатку № 1 до рішення Маяківської сільської ради від 26 грудня 2001 року № 16/20 в Списку колишніх членів КСП «Агрофірма «Маяк» Маяківської сільської ради, які мають право на отримання земельної частки ( паю) під № 28 зазначено ОСОБА_4 з номером ділянки за проектом 874.

В подальшому 15.10.2002 року Маяківською сільською радою Луцького району ОСОБА_4 видано державний акт про право власності на землю серії IV № 021532, згідно якого у власність останньої було виділено земельну ділянку під номером 258.

Крім того, відповідно до Списку колишніх членів КСП «Агрофірма «Маяк» Маяківської сільської ради, які мають право на отримання земельної частки ( паю) номер ділянки за проектом 258 визначено ОСОБА_6 .

31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 отримав Сертифікат про право на земельну частку ( пай) № 774 рощзміром 2.17 га на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 від 30.10.2003 року

В подальшому 2 листопада 2004 року розпорядженням Луцької районної державної адміністрації «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам» передано у власність у розмірі земельних часток (паїв) для ведення особистих селянських господарства на підставі сертифікатів на право на земельну частку ( пай) з видачею державного акту на право власності на землю в межах Маяківської сільської ради ОСОБА_2 .

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

З врахуванням наведеного, ОСОБА_4 яка у цій справі першою отримала спірну земельну ділянку на підставі рішення Маяківської сільської ради Луцького району від 26.12.2001 року № 16/20 у власність для ведення особистого селянського господарства, мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що сільська рада передаючи їй саме цю земельну ділянку має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цієї земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що на час прийняття розпорядження Луцької районної державної адміністрації 2 листопада 2004 року № 206 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки у власність та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку, був чинним і ніким не скасованим державний акт на цю ж саму земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є позивач в справі ОСОБА_3 , а при виготовленні документів, які дають право на видачу та реєстрацію державного акту, виданого на ім`я ОСОБА_2 24.11.2004 року, допущені порушення чинного законодавства, що призвело до порушення права первинно зареєстрованого власника земельної ділянки, проведеної у 2002 році, тому наявні підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_3 та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 127860, виданий на ім.»я ОСОБА_2

Щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

В ході розгляду справи було встановлено, що факт порушення прав та законних інтересів власника земельної ділянки ОСОБА_4 та її спадкоємця ОСОБА_3 було виявлено лише в рамках спадкової справи, яка була заведена 08.11.2017 року. З позовом до суду ОСОБА_3 звернулась 19.07.2019 року, тобто в межах строків позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи(рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України).

Оскільки суд прийшов до висновку про законність виданого 15.10.2002 року Державного акту про право власності на землю серії IV № 021532Р3 ОСОБА_4 , та недійсність державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 127860, виданого ОСОБА_2 , вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом до задоволення не підлягають з врахуванням вищевикладених обставин.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі Земельного кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р3 № 127860, виданий ОСОБА_2 24.11.2004 року на підставі розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 02.11.2004 року № 206, на земельну ділянку площею 2.33 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Маяківської сільської ради, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 60.

Стягнути з Луцької районної державної адміністрації (за рахунок бюджетних асигнувань) та ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 768 гривень 40 копійок, по 384 гривні 20 копійок з кожного.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійним вимог щодо предмета спору Княгининівська сільська рада, Луцька районна державна адміністрації про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач за первісним позовом, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: Луцька районна державна адміністрація Волинської області (місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Ковельська,53; код ЄДРПОУ 04051425);

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; паспорт серії НОМЕР_4 );

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: Княгининівська сільська рада ( місцезнаходження: Волинська область, Луцький район, с. Княгининок, вул. Соборна,77; код ЄДРПОУ: 04332294).

Дата складання повного тексту рішення 05 лютого 2020 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк