Рішення № 87424707, 04.02.2020, Оболонський районний суд міста Києва

04.02.2020 Справа № 756/8122/19

Справа пр. №2/756/1368/20

ун. №756/8122/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.

за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні та користування квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні та користування квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

У згаданій квартирі також зареєстроване місце проживання колишньої дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Як стверджував ОСОБА_3 , відповідач не мешкає у квартирі АДРЕСА_1 з липня 2018 року, переїхавши на постійне місце проживання до своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 .

З цих підстав ОСОБА_3 просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні ним права власності шляхом визнання відповідача ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_3 до суду не подала.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

23 січня 2020 року відповідач ОСОБА_4 подала до суду заяву про визнання позову ОСОБА_3 .

За таких обставин, керуючись приписами ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу по суті та ухвалити рішення за результатами підготовчого судового засідання.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, дійшов такого висновку.

Ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

На підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 02 жовтня 2002 року набули шляхом приватизації право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Кожному з співвласників належить 1/3 частина указаної квартири (а. с. 6).

Отже, позивач є власником 1/3 квартири АДРЕСА_1 .

10 серпня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1037.

Після укладення шлюбу місце проживання ОСОБА_4 було зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 . У цьому житлі мешкали сторони справи та їхні малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_3

За рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року у справі №756/9948/17 позов, укладений між сторонами справи, було розірвано (а. с. 24).

У серпні 2018 року відповідач з дітьми переїхала до квартири своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 , де і мешкає на сьогодні.

За положеннями ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Ураховуючи викладене, та обставина, що відповідач не мешкає у квартирі АДРЕСА_1 з серпня 2018 року, доказуванню не підлягає.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст. 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Тлумачення наведених норм права свідчить, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням у осіб сімейних відносин з власником втрачається й право користування жилим приміщенням у цих осіб. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і не ведуть з ним спільне господарство, усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

З серпня 2012 року по серпень 2018 року ОСОБА_4 постійно мешкала у квартирі АДРЕСА_1 за згодою її співвласника ОСОБА_3 і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Право користування житловою площею - сервітут було встановлено для відповідача ОСОБА_4 тимчасово на період перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_3 і припинилось після розірвання цього шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Оскільки підставою для встановлення ОСОБА_4 особистого сервітуту був факт реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у поєднанні з фактом добровільного вселення відповідача до квартири позивача, то факт припинення сімейних відносин тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту, позаяк відповідач втратила статус члена сім`ї співвласника квартири ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Позивач, який є співвласником квартири АДРЕСА_1 , вимагає від відповідача усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою.

ОСОБА_4 спільним побутом із ОСОБА_3 не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України (такий висновок cуду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року у справі №709цс16, від 15 травня 2017 року у справі №6-2931цс16, та Верховним Судом у постановах від 15 травня 2019 року у справі №521/16883/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі 209/3302/13-ц).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Ураховуючи викладене та визнання позову відповідачем, зважаючи на те, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_4 не є членом його сім`ї з жовтня 2017 року, суд дійшов висновку про необхідність усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належною йому частиною квартири шляхом визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 384,20 грн. Судовий збір у сумі 384,20 грн (50% від сплаченого ОСОБА_3 при пред`явленні позову судового збору) підлягає поверненню позивачеві з державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні та користування квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Усунути ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження належною йому частиною квартири шляхом визнання ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок.

Зобов`язати УК в Оболонському районі ГУ ДКСУ у м. Києві повернути ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 50 відсотків сплаченого ним при поданні позову судового збору у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 (двадцять) копійок згідно з квитанцією про сплату від 14 червня 2019 року №6519, отримувач - УК в Оболонському районі ГУ ДКСУ у м. Києві, код отримувача - 38002491, МФО - 899998.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст рішення виготовлено 04 лютого 2020 року