Рішення № 87422291, 05.02.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року Справа № 925/988/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Макарченко Н.П.,

за участі представників сторін:

від позивача за первісним позовом – Поліщук В.О. – адвокат,

від відповідача за первісним позовом – Севастьянова А.В. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом

акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія

“Нафтогаз України”, м. Київ

до комунального підприємства теплових мереж

”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради”,

м. Черкаси

про стягнення 639 646 грн. 03 коп.

за зустрічним позовом

комунального підприємства теплових мереж

”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради”,

м. Черкаси

до акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія

“Нафтогаз України”, м. Київ

про визнання договору частково недійсним та зобов`язання вчинити

дії

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до комунального підприємства теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” про стягнення 253 403 грн. 54 коп. пені, 107 186 грн. 08 коп. 3% річних та 279 056 грн. 41 коп. інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу за №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24 вересня 2019 року.

18 вересня 2019 року від комунального підприємства теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” надійшла до суду зустрічна позовна заява до акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про визнання недійсним п. 5.2. договору постачання природного газу за №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року укладеного між сторонами та зобов`язання відповідача - акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” здійснити перерахунок вартості спожитого газу за ціною 1 770 грн. 74 коп. за 1000 куб.м. замість 4 942 грн. 00 коп. за 1000 куб.м. відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року по справі №826/9665/16, яким постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758” визнано протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 18 вересня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву комунального підприємства теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” до акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про визнання договору частково недійсним та зобов`язання вчинити дії, для спільного розгляду з первісним позовом. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25 вересня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Підготовче засідання призначено на 07 листопада 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07 листопада 2019 року відкладено підготовче засідання на 28 листопада 2019 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 28 листопада 2019 року судом було оголошено перерву до 12 год. 30 хв. на 10 грудня 2019 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 20 січня 2020 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 20 січня 2020 року судом було оголошено перерву до 11 год. 00 хв. на 05 лютого 2020 року.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю, проти зустрічної позовної заяви заперечував з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов та зокрема зазначав, що при укладанні договору позивач за зустрічним позовом погодився з ціною природного газу, визначеною умовами договору.

При укладанні сторонами договору не було порушено приписів статей 203, 215 ЦК України, договір відповідає вимогам чинного законодавства, у подальшому був схвалений відповідачем за первісним позовом, сторонами умови договору в частині поставки природного газу та оплати його вартості виконані.

Зміна ціни в договорі після закінчення строку його дії та виконання не допускається в силу приписів ч. 3 ст. 632 ЦК України;

Обставина, на яку посилається позивач за зустрічним позовом як на підставу для визнання недійсним пункту договору, а саме набуття чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/9665/16, не є тією обставиною, в розумінні ст.ст. 203 та 215 ЦК України, з якою законодавець пов`язує можливість визнання правочину недійсним.

Позивач за первісним позовом вказував, що рішення у справі № 826/9665/16 стосується нечинності нормативно-правового акту та не вимагає перерахунку розрахунків за переданий природний газ. Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов`язав учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів.

Постановою КМУ від 01 жовтня 2015 року №758 в редакції станом на 30 березня 2016 року чітко визначено, що ціни на природний газ для побутових споживачів та виробників теплової енергії в період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року мають встановлюватись окремим рішенням КМУ. На даний час таке рішення відсутнє, що не дає підстав для застосування цін на природний газ, які діяли до 01 травня 2016 року.

Враховуючи наведене, відсутні як підстави для здійснення перерахунку ціни у договорі, так й механізм проведення такого перерахунку, зокрема й в частині вартості природного газу, яка була сплачена за рахунок державного бюджету України.

Дія постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758, зміни до якої були предметом розгляду в адміністративній справі № 826/9665/16, була обмежена в часі - до 31 березня 2017 року.

З 01 квітня 2017 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187 “Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу”.

Вказані обставини знайшли своє відображення саме в укладеному між сторонами договорі №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року та фактично врегулювали питання ціни на природний газ встановлений з 01 квітня 2017 року.

Таким чином питання постачання та ціни природного газу за договором підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187 та жодним чином не пов`язане з рішенням в адміністративній справі № 826/9665/16.

Враховуючи вищенаведене, позивач за первісним позовом просив суд у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити повністю.

Позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні вимоги викладені у зустрічній позовній заяві підтримав, проти первісних позовних вимог заперечував та зазначав, що станом на дату виникнення правовідносин між сторонами діяли норми постанови Кабінету Міністрів України №758 від 01 жовтня 2015 року “Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)” в редакції від 23 лютого 2017 року.

Відповідно до п.16 Положення НАК “Нафтогаз України” у період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води установам, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, та населенню в розмірі 4 942 грн. за 1000 куб.м, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2 471 грн. за 1 000 куб.м.

Пунктом 17 Положення визначено, що постачання природного газу НАК “Нафтогаз України” виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.

Пункт 16 вказаного Положення в частині визначення ціни за 1000 куб. м. газу змінений постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року.

Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року по справі №826/9665/16 постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758” визнано протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року. Вказане рішення вступило в законну силу та внесені зміни до постанови №758.

Таким чином, нарахування позивачем за первісним позовом заборгованості за природний газ за ціною, визначеною п.16 постанови є неправомірним та необґрунтованим, оскільки постанову, якою вносились зміни щодо ціни визнано нечинною з моменту її прийняття.

Враховуючи, що пунктом 5.1 договору передбачено, що в разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін, то при розрахунку заборгованості необхідно керуватися ціною, що визначена попередньою постановою Кабінету Міністрів України, якою вносились зміни в Положення щодо ціни природного газу. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 “Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)” в редакції від 31 березня 2016 року визначено в абзаці другому пункту 16 визначено ціну для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії – 1 770 грн. 74 коп. за 1000 куб. м.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору до ціни на природний газ застосовується ПДВ – 20%. Таким чином ціна природного газу становить 2 124 грн. 89 коп.

10 грудня 2019 року від відповідача за первісним позовом до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

З порушенням строку встановленого судом від позивача за первісним позовом до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив суд поновити строк для подання відповіді на відзив.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 10 грудня 2019 року відповідь на відзив позивача за первісним позовом від 06 грудня 2019 року залишено без розгляду.

В судовому засіданні, яке відбулося 05 лютого 2020 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/988/19.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд вважає, що первісні позовні вимоги слід задовольнити частково, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 22 вересня 2017 року між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) (в подальшому найменування позивача було змінено на акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”) та комунальним підприємством теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” (споживач) було укладено договір постачання природного газу за №1209/1718-ТЕ-36.

В преамбулі договору зазначено, що сторони керуються Законом України “Про ринок природного газу”, Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а останній зобов`язався прийняти його на умовах цього договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 20155 тис. куб.м.

Пунктом п.5.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4 942 грн. 00 коп., крім того ПДВ -20%. Усього до сплати рази з податком на додану вартість – 5 930 грн. 40 коп.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/9665/16, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року та відповідно набрало законної сили, постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758” визнано протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Отже, з 08 липня 2019 року втратило чинність положення постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року щодо підвищення ціни за 1000 куб.м. газу з 1 770,74 грн. до 4 942,00 грн. і відновлено дію п. 16 Положення № 758 від 01 жовтня 2015 року.

Відтак, умови підвищення ціни на природний газ з 1 770,74 грн. до 4 942,00 грн. за 1000 куб.м., визначені у п. 5.2 договору №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року, що діяли з 22 вересня 2017 року по 31 березня 2018 року, не відповідають підпункту 4 пункту 3 абзацу 1, 3 пункту 16 Положення № 758, що є актом цивільного законодавства, у розумінні ч. 4 ст. 4 ЦК України, та відповідно є підставою для часткового визнання вказаного договору недійсним.

Крім того, в якості наслідків недійсності спірного правочину позивач за зустрічним позовом просить суд зобов`язати відповідача за зустрічним позовом здійснити перерахунок вартості спожитого газу за ціною 1770,74 грн. за 1000 куб. м. замість 4 942,00 грн. за 1000 куб. м.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України “Про ринок природного газу” з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

На підставі ч. 1 ст. 11 цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 затверджено “Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)” (далі - Положення № 758).

Згідно підпункту 4 пункту 3 Положення №758, на НАК “Нафтогаз України” покладений спеціальний обов`язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.

Пунктом 16 (абзаци 1, 2, 3) Положення №758 було визначено, що НАК “Нафтогаз України” постачає природний газ виробникам теплової енергії, зокрема, з метою надання послуг з опалення і постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 1 жовтня 2015 по 31 березня 2016 (включно) визначається для:

- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до газотранспортної системи, - в розмірі 1 843,28 гривні за 1000 куб. метрів;

- виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії - 1 770,74 грн. за 1000 куб. метрів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 30 березня 2016 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758”, пунктом 5, до Положення №758 були внесені зміни: в абзаці першому слова і цифри “по 31 березня 2016 р.” замінено словами і цифрами “по 30 квітня 2016 р.”; в абзацах другому і четвертому слова “до газотранспортної системи” замінені словами “до магістральних газопроводів”.

Постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 № 758” (далі - постанова №315) до Положення 758 внесені зміни, зокрема, пунктом 2 (підпункт 4) пункт 16 Положення 758 викладений у новій редакції:

“НАК “Нафтогаз України” у період з 1 травня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942 грн. за 1000 куб. метрів”, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471 гривня за 1000 куб.метрів”.

22 березня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №187 “Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, пунктом 13 якої також було встановлено ціну продажу газу виробникам теплової енергії з 1 квітня 2017 з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню - 4 942 грн. за 1000 куб.м.

Як вже зазначалося вище договір між сторонами було укладено 22 вересня 2017 року, і даний договір регулював поставку газу у період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно).

В даний період була чинна постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187, яка в свою чергу не була предметом розгляду в адміністративній справі №826/9665/16.

Крім того, ч 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного між позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України “Про ринок природного газу” постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених ст. 179 Господарського кодексу, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів. Примірний договір рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право по взаємній згоді змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. При укладанні договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, однак мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до пункту 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов`язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов`язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність правочину в частині визначення ціни природного газу, у зв`язку з набуттям чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/9665/16, яким визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 р.”, не є обставиною з якою законодавець пов`язує нечинність правочину, адже визнання судом протиправним правового акта органу державної влади не має наслідком нечинність договорів, укладених на виконання вказаного акту.

Правовим наслідком прийнятого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень незаконного рішення, у відповідності до ст. 1173 Цивільного кодексу України є відшкодування державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі.

У зв`язку з наведеним відсутні правові підстави для визнання пункту 5.2 договору постачання природного газу недійсними та зобов`язання відповідача за зустрічним позовом у судовому порядку здійснити перерахунок вартості спожитого природного газу.

Також судом було враховано, що відповідно до частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Вимога про зобов`язання відповідача за зустрічним позовом у судовому порядку здійснити перерахунок вартості спожитого природного газу є похідною від первісної вимоги про визнання правочину недійсним, водночас, на думку суду, позивач за зустрічним позовом в цій частині обрав невірний спосіб захисту своїх прав.

За таких обставин зустрічний позов комунального підприємства теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради” задоволенню не підлягає.

Що стосується первісних позовних вимог слід зазначити наступне:

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач за первісним позовом в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач за первісним позовом неналежним чином виконував зобов`язання за договором постачання природного газу за №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року, щодо здійснення своєчасного та повного розрахунку за спожитий природний газ та посилався на приписи статей 526, 530, 549, 610, 612, 625 ЦК України, ст. ст.193, 230, 231 ГК України.

Позивач за первісним позовом свої зобов`язання за договором виконав повністю та згідно підписаних сторонами актів приймання – передачі природного газу поставив відповідачу протягом жовтня 2017 року - вересня 2018 року природний газ на загальну суму 103 808 087 грн. 82 коп. (а.с. 37-48).

Однак обов`язку щодо сплати придбаного газу відповідач за первісним позовом здійснював з порушення строків оплати визначених договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19 Закону України “Про теплопостачання”;

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 191 Закону України “Про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем за первісним позовом всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору постачання природного газу, розрахунку з позивачем за первісним позовом за поставлений газ.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 107 186 грн. 08 коп. 3% річних та 279 056 грн. 41 коп. інфляційних втрат (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2. договору поставки передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 12 січня 2018 року до договору постачання, якою п. 8.2. договору було викладено в наступній редакції: “У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу”.

В зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 253 403 грн. 54 коп. пені з урахуванням 15,3% річних, що є менше ніж подвійна облікова ставка Національного банку України.

Здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛЗ:ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.”, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, пені та річних нараховано вірно.

Проте, від відповідача за первісним позовом до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач за первісним позовом вказував, що штрафні санкції, які є предметом даного спору виникли внаслідок несвоєчасного перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що постачається населенню та несвоєчасне фінансування пільг та субсидій.

В зв`язку з чим відповідач за первісним позовом просив суд зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.

Розглянувши подану відповідачем за первісним позовом заяву про зменшення розміру штрафних санкцій на 80%, суд дійшов висновку, що дане клопотання підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18).

З матеріалів справи вбачається, що основна заборгованість за договором №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року була повністю погашена споживачем до звернення позивача за первісним позовом до суду з позовом у цій справі, а більша частина прострочених відповідачем за первісним позовом платежів має незначну кількість днів прострочки.

Природний газ відповідачу за первісним позовом поставлявся виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, кошти від продажу якої надходять на рахунки із спеціальним режимом використання та використовуються для подальшого перерахування позивачу за первісним позовом.

Отже, несвоєчасність розрахунків за природний газ за договором зумовлено існуванням об`єктивних причин, що не дозволяли відповідачу за первісним позовом своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов`язання та які не залежали від нього.

Відповідач за первісним позовом на момент звернення позивача до суду з позовом знаходився в скрутному фінансовому становищі, що підтверджується збитковим балансом підприємства станом на 30 вересня 2019 року (на початок звітного періоду – 472,486, а на кінець звітного періоду – 392,606).

Також відповідач за зустрічним позовом у клопотанні вказував, що станом на 10 грудня 2019 року державою не було профінансовано різницю в тарифах для населення та заборгованість по пільгам і субсидіям.

Позивач за первісним позовом не надав суду заперечень проти клопотання відповідача за первісним позовом.

Поруч із вищевикладеним, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача за первісним позовом, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем за первісним позовом умов договору №1209/1718-ТЕ-36 від 22 вересня 2017 року.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Разом з тим, беручи до уваги також майнові інтереси позивача за первісним позовом та враховуючи принципи пропорційності й співмірності суд вважає, що в даному випадку за можливе зменшити розмір пені лише на 50%.

З урахуванням викладеного з відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 126 701 грн. 77 коп. пені, а в решті вимог слід відмовити.

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями та санкціями взагалі.

Таким чином підстав для зменшення інфляційних та річних немає, а тому з відповідача за первісним позовом підлягають стягненню 107 186 грн. 08 коп. 3% річних та 279 056 грн. 41 коп. інфляційних втрат.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача за первісним позовом повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства теплових мереж ”Черкаситеплокомуненерго” Черкаської міської ради”, вул. Остафія Дашковича,62, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02082522 на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, ідентифікаційний код 20077720 – 126 701 грн. 77 коп. пені, 107 186 грн. 08 коп. 3% річних, 279 056 грн. 41 коп. інфляційних втрат та 9 594 грн. 69 коп. судового збору.

3. В решті вимог – в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 06 лютого 2020 року.

Суддя А.В.Васянович