Ухвала суду № 87421990, 05.02.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

05 лютого 2020 року Справа № 915/1737/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши матеріали скарги №02-08/1/51 від 11.01.2020 Публічного акціонерного товариства “Аграрний фонд” на бездіяльність державного виконавця Корабельного відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у виконавчому провадженні №60158693 у справі

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Аграрний фонд”, 03151, м.Київ, вул.Очаківська, пров.Очаківський, 5/6; 01001, м.Київ, вул.Б.Грінченка, 1

до відповідача: Фермерського господарства “Вікторія Люкс Миколаїв”, 54007, м.Миколаїв, вул.Нагірна, буд.11, офіс 17

про: про стягнення заборгованості у розмірі 1 483 098,43 грн. яка складається з: 897 000,00 грн. – попередня оплата, 137 598,43 грн. – сума 22% річних, 448 500,00 грн. – сума 50% штрафу від попередньої оплати.

Орган державної виконавчої служби, дії якого оскаржуються: Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), 54052, м.Миколаїв, вул.Артема, буд.1-А

Публічне акціонерне товариство “Аграрний фонд” звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою №02-08/1/51 від 11.01.2020 в якій просить суд:

1. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у виконавчому провадженні №60158693.

2. Зобов`язати державного виконавця Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вжити у виконавчому провадженні №60158693 усіх, передбачених Законом України заходів щодо примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2019 про стягнення заборгованості з Фермерського господарства “Вікторія Люкс Миколаїв” на користь ПАТ “Аграрний фонд”.

В обґрунтування скарги стягувач зазначає, що 26.09.2019 Корабельним відділом ДВС міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження №60158693 по виконанню наказу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2019 у справі №915/1737/18. В автоматизованій системі виконавчого провадження щодо виконавчого провадження №60158693 наявна тільки постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.09.2019 та постанова про арешт коштів боржника від 04.10.2019. Виконавче провадження №60158693, 09.01.2020 передано до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Будь-яких інших відомостей інформація про виконавче провадження №60158693 не містить. Зазначає, що державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) допущені порушення Закону України “Про виконавче провадження” та не вчинялися всі належні дії, які необхідно вчиняти для виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2019 у справі №915/1737/18, не було здійснено у повній мірі всіх належних виконавчих дій, спрямованих на розшук боржника та наявного у нього майна.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2020 скаргу №02-08/1/51 від 11.01.2020 Публічного акціонерного товариства “Аграрний фонд” на бездіяльність державного виконавця Корабельного відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у виконавчому провадженні №60158693 – залишено без руху, оскільки скаржником у скарзі не вказано обставин та доказів щодо: - направлення та отримання скаржником постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60158693; - коли скаржник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Вказаною ухвалою надано скаржнику строк для усунення недоліків в строк який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення скарги без руху.

Вказану ухвалу було отримано скаржником 21.01.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54001 39190579.

31.01.2020 від Публічного акціонерного товариства “Аграрний фонд” до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про усунення недоліків скарги на бездіяльність державного виконавця в якій скаржник зазначає, що постанову про відкриття виконавчого провадження №60158693 отримано 30.09.2019, при цьому доказів отримання вказаної постанови не надає.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною першою статті 340 ГПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з пунктом а частини першої та частиною другою статті 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

З урахуванням наведеного, статтею 341 Господарського процесуального кодексу України передбачено право заявника на звернення з відповідною скаргою у десятиденний строк з дня, коли він міг дізнатися або повинен був дізнатися про порушення його права.

Разом з тим, якщо ж обов`язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв`язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

У вирішенні питання застосування загальної та спеціальної норм, господарський суд керується висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 920/149/18, які визначають таке.

Оскільки існують два законодавчі акти однакової юридичної сили, які встановлюють неоднаковий строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення, виникла правова колізія між нормою ч.1 ст.341 ГПК України та нормою ч. 5ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої служби.

Вирішуючи виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на встановлений ст. 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх нормГПК України, а також застосовується в інших процесуальних кодексах України.

ВП ВС звернула увагу на співвідношення зазначених норм як спеціальної і загальної. ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та розгляду їх судом. Норма, яка міститься у ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», є загальною по відношенню до статей 339- 341 ГПК України, адже застосовується до: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

У відповідності до ст. 116 ГПК України, строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

У відповідності до п.3, п.19, п.21 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: - здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; - у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; - отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Відповідно до ч.1 ст.53 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Частиною 2 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що, за наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Так, як зазначає скаржник у заяві про усунення недоліків постанова від 26.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №60158693 була отримана товариством 30.09.2019.

Отже, заявник міг дізнатися про невчинення дій Державним виконавцем, зокрема, щодо перевірки майнового стану боржника в період з 08.10.2019 (ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Доступ до Автоматизованої системи виконавчих проваджень є вільним.

Заявником надіслано скаргу до суду 14.01.2020, тобто більше як через три місяці.

Проте, заявником не наведено причин пропуску для подання скарги з моменту, коли він міг дізнатися про його порушене право.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. При цьому, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення ЄСПЛ у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 (заява № 8863/06)).

У рішенні ЄСПЛ «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (Заява № 3236/03) Суд вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Скаржник звернувся до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом «а» частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої скаржник не міг не бути обізнаним, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом.

Як зазначалось, відповідно до частини другої статті 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом.

За правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, у разі звернення учасника виконавчого провадження (будь то стягувач чи боржник) поза межами 10-денного строку, встановленого нормами господарського процесуального законодавства для оскарження дій або бездіяльності, та рішень державних виконавців, такий учасник не позбавляється права на захист його порушеного права за умови подання клопотання про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин такого пропуску та визнання судом причин пропуску цього строку поважними.

Враховуючи зазначені вище норми процесуального закону, з урахуванням того, що з клопотанням про поновлення пропущеного строку на звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця позивач до суду не звертався, суд дійшов висновку про залишення скарги позивача на бездіяльність державного виконавця без розгляду.

Отже, за відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із скаргою на бездіяльність органу ДВС, вказана скарга позивача, за приписами частини другої статті 118 ГПК України підлягає залишенню без розгляду, що не позбавляє скаржника у подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.

Керуючись ст.ст.113, 115, 118, 119, 232, 234, 235, 339, 341, 342 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу №02-08/1/51 від 11.01.2020 Публічного акціонерного товариства

“Аграрний фонд” на бездіяльність державного виконавця Корабельного відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у виконавчому провадженні №60158693 - залишити без розгляду.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили 05.02.2020.

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Н.О.Семенчук