Рішення № 87414557, 03.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року м. Київ № 640/1619/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

за позовомОСОБА_1 доАдміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( 30300, Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Гагаріна, буд. 2, Замкова виправна колонія № 58) з позовом до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, код ЄДРПОУ 41693471), в якому просить:

- скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про відмову ОСОБА_1 в переведенні із Замкової виправною колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області;

- зобов`язати Центральну комісію Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України розглянути клопотання ОСОБА_1 про переведення із Замкової виправною колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем, за відсутності на те правових підстав, відмовлено позивачу у переведенні із Замкової виправної колонії (№58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області та в рішенні не наведено належного обґрунтування відповідної відмови.

Ухвалою суду від 04.02.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач направив відзив на позовну заяву, в якому позовних вимог не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень вказав на правомірність і обґрунтованість прийнятого рішення, оскільки в установах виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області відсутні установи виконання покарань, встановленого засудженому ОСОБА_1 рівня безпеки, а саме: максимального з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях. Тому відбування покарання у вказаній засудженим виправній колонії, розташованій відповідно до місця постійного проживання громадянки ОСОБА_3 (дружини), неможливе. Зазначив, що відповідно до довідки начальника оперативного відділу Замкової виправної колонії (№58), наданої до Центральної комісії разом з матеріалами особової справи засудженого, обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача в Замковій виправній колонії (№ 58), відсутні. Також відповідач наголосив на тому, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача у Замковій виправній колонії (№ 58). З огляду на наведене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Судом встановлено, що засуджений вироком апеляційного суду Волинської області від 18.10.2010, ОСОБА_1 з 22.01.2011 відбуває призначене судом покарання у Замковій виправній колонії (№ 58).

29.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерства юстиції України з клопотанням, в якому на підставі ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, просив перевести його для подальшого відбування покарання з Замкової виправною колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області , у зв`язку з тим, що його станом на день звернення з даним клопотанням приїздити на побачення та підтримувати з ним іншого роду соціальні зв`язки для його дружини та близьких родичів є проблематичним

Відповідно до пункту 2.5 протоколу від 01.08.2018 № 3 Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Комісія, Центральна комісія) за результатами розгляду звернення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про його переведення із Замкової виправною колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області вирішено відмовити ОСОБА_1 у переведенні враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально - виконавчого кодексу України.

Супровідним листом від 06.08.2018 № 1/4-8558/Мл Адміністрацією Державної кримінально - виконавчої служби України направлено на адресу Замкової виправної колонії (№58) витяг з протоколу засідання Центральної комісії Адміністрації ДКВС України від 01.08.2018 № 3 та повідомлено про те, що Центральною комісією Адміністрації ДКВС України 01.08.2018 прийнято рішення про відмову у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із Замкової виправною колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області, враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

В зазначеному витязі вказано наступне: "Центральною комісією Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення розглянуто клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про переведення його із Замкової виправної колонії (№ 58) до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської областей, та прийнято рішення від 01.08.2018 № 2.5/3-2018 про відмову в переведенні, враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України може бути оскаржено до суду у порядку, передбаченому чинним законодавством України.".

Не погоджуючись з рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини другої статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно з частиною шостою статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Згідно з ст. 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 № 680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 року за № 266/30134 (далі - Положення № 266/30134).

Відповідно до абзацу 12 пункту 3 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення № 266/30134 передбачено, що міжрегіональна комісія утворюється керівником міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.

До складу міжрегіональної комісії обов`язково включаються начальники підрозділів контролю за виконанням судових рішень та оперативної роботи міжрегіонального управління.

Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову і заступника голови комісії. Головою міжрегіональної комісії, призначається перший заступник керівника міжрегіонального управління.

Згідно з розділом IV Положення №266/30134 у своїй діяльності комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження заяв, скарг, запитів, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

У виняткових випадках, коли вирішення питання потребує більш ґрунтовного та детального вивчення обставин, отримання додаткових доказів, документів чи пояснень, необхідних для прийняття міжрегіональною та центральною комісіями рішень, строк розгляду питання може бути продовжено, але не більше ніж на 15 календарних днів. У разі прийняття такого рішення відповідна комісія письмово повідомляє про це уповноважений орган, заявника з наданням обґрунтованого роз`яснення.

За наявності обставин, визначених у пункті 3 цього розділу, міжрегіональна та центральна комісії можуть запросити до участі у засіданні заявника, уповноваженого представника органу, якими ініційоване питання, що підлягає розгляду та прийняттю за ним рішення відповідною комісією.

Міжрегіональна та центральна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, СІЗО та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.

Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.

У разі відсутності будь-кого з членів комісії (крім голови, його заступника та секретаря комісії) його обов`язки виконує особа, яка згідно з функціональними обов`язками по службі її заміщає. Підстави відсутності члена комісії вносяться до протоколу. У разі відсутності секретаря комісії комісія обирає секретаря засідання з числа присутніх членів комісії.

Голови, їх заступники та члени комісій є персонально відповідальними за законність прийнятого рішення.

При прийнятті рішення про переведення засуджених осіб у зв`язку із припиненням діяльності або реорганізацією (закриттям) установи виконання покарань може бути організовано виїзне засідання комісії.

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу V Положення №266/30134 рішення комісій оформлюються протоколами, які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії. Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), а засудженому - оголошується під підпис.

Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України (абз. 6 п.2 розділу ІІ Положення №266/30134).

Отже, переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно пункту 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за № 265/30133 (далі також - Положення № 265/30133).

Зокрема, пунктом 2 розділу ІV Положення № 266/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого" здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги до оформлення клопотання про переведення, що також не заперечується відповідачем.

Поряд з цим, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем з`ясовано питання щодо можливості переведення засудженого до запитуваної ним установи та вирішено вказане клопотання, у порядку визначеному вказаними вище нормами чинного законодавства.

Зокрема, як було зазначено судом, у відповідності до вимог ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Отже, за загальним правилом вказаної статті засуджений відбуває весь строк покарання в одній виправній колонії, з можливістю визначення такої колонії за місцем постійного проживання родичів засудженого. Водночас, переведення засудженого допускається лише за виняткових обставин, перелік яких законодавчо не визначений, проте обумовлений наявністю перешкод в подальшому перебуванні засудженого в цій виправній колонії.

При цьому, питання переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить виключно до повноважень відповідної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Замковій виправній колонії (№58).

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Положення №680/5 до виправних колоній максимального рівня безпеки направляються чоловіки, зокрема, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

У своїй заяві від 29.05.2018 позивач просив перевести його до будь-якої установи виконання покарань, максимально наближеної місця постійного проживання близьких родичів, а саме установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області.

Наказом Міністерства юстиції України від 10.05.2017 № 1519/5 затверджений Перелік найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Перелік).

Відповідно до вказаних у Переліку найменувань Державна установа Замкова виправна колонія (№58) є виправною колонією максимального рівня безпеки (звичайні жилі приміщення), що розташована за адресою: вул. Гагаріна, 2, м. Iзяслав, Хмельницька область, 30300.

Разом з тим, установи виконання покарань встановленого засудженому ОСОБА_1 рівня безпеки, а саме: максимального рівня з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях, у Дніпропетровській області відсутні.

Крім того, згідно з довідкою ДУ Замкова виправна колонія (№58), наданою до Центральної комісії разом з матеріалами особової справи засудженого ОСОБА_1 , обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання даного засудженого в державній установі Замкова виправна колонія (№ 58) відсутні.

Перешкод в подальшому перебуванні ОСОБА_1 у ДУ Замкова виправна колонія (№ 58) відповідачем встановлено не було.

Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача матеріали справи не містять.

На переконання суду, сам по собі факт віддаленості місця проживання дружини позивача до місця його знаходження не є винятковою обставиною, що перешкоджає дальшому перебуванню ОСОБА_1 в Замковій виправній колонії (№ 58).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги те, що, позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його дальшому перебуванню в Замковій виправній колонії (№ 58), суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні належні правові підстави для задоволення клопотання позивача та переведення його до

Зважаючи на викладене у сукупності, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у переведенні ОСОБА_1 для відбування покарання до установи виконання покарань Дніпропетровської або Кіровоградської області є правомірним та обґрунтованим, оскільки підстави, передбачені ч. 2 ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України для переведення, відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення у відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини щодо правомірності прийнятого ним рішення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( 30300, Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Гагаріна, буд. 2, Замкова виправна колонія №58 ) до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 81, код ЄДРПОУ 41693471) про скасування рішення, зобов`язання вчинення дій, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа