Ухвала суду № 87414036, 04.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

У Х В А Л А

04 лютого 2020 р. Справа № 480/4450/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Нікітас К.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Цуканова В.В.,

представників відповідача - Нагорного С.М., Міщенко Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області, в якій просить стягнути з Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в сумі 69 423,57 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року по справі № 1840/3012/18, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області за № 92 від 05.04.2018 та поновлено ОСОБА_1 на атестованій посаді диспетчера другої державної пожежно-рятувальної частини Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області. Крім того даним рішенням стягнуто з Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу починаючи з 11.04.2018 в сумі 33254,40 грн. В подальшому наказом т.в.о. начальника Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області від 03.06.2019 року №155 о/с, скасовано наказ Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області за № 92 від 05.04.2018 року щодо звільнення зі служби сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , диспетчера 2 державної пожежно- рятувальної частини 1 державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області. Таким чином рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді фактично було виконано 03.06.2019 року, тобто через 165 робочих днів. Таким чином, на думку позивача, оскільки період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на раніше займаній посаді з 02.10.2018 р. по 02.06.2019 становить 243 календарних дня, з Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 69 423,57 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін

В подальшому представником Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання мотивоване тим, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не входить до структури заробітної плати. Разом з тим представник відповідача зазначив, що стаття 233 КзпП України містить 2 норми щодо строків звернення працівника до суду, а саме: позов про вирішення будь-якого трудового спору - тримісячний строк, та позов про стягнення належної заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. Враховуючи те, що середній заробіток не входить до структури заробітної плати, позови про його стягнення повинні подаватися до суду у тримісячний строк, з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів. При цьому перерахунок коштів за рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 по справі № 1840/3012/18 було здійснено відповідачем 03.06.2019. Саме з цієї дати і повинен обчислюватися тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку, який сплив 04.09.2019. Тим більш, 06.06.2019 позивача ознайомлено з наказом Управління № 155-ОС від 03.06.2019, яким її поновлено на посаді, про що міститься її особистий підпис. (а.с. 105-112).

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Разом з тим позивач та представник позивача в судовому засіданні заперечували проти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Представники відповідача підтримали клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідача, перевіривши матеріали справи та клопотання, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду, виходячи із наступного.

За приписами ч. 1,2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки на звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України “Про оплату праці”, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)”, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Дана позиція суду узгоджується з позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 25 липня 2018 року по справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18).

Також у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України “Про оплату праці” Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 69 Закону України “Про Конституційний Суд України” рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

У свою чергу, середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт “з” пункту 1). Згідно частини 3 пункту 2 Порядку збереження заробітної плати “у всіх інших випадках”, до яких відноситься випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою питання щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу мають різну складову та предмет правового регулювання. В даному випадку, в межах цієї справи не є предметом спору питання стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, а є питання щодо порушення з боку відповідача законодавства про оплату праці працівника пов`язаного з затримкою виконання рішення суду та необхідністю виплати заробітної плати в його середньому значенні за весь період вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція суду викладена в постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 813/1247/17 (адміністративне провадження № К/9901/49937/18) Верходного Суду.

Враховуючи викладене та те, що до спірних правовідносин в частині строку звернення до суду застосуються положення частини 2 статті 233 КЗпП України, суд доходить висновку, що клопотання Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду є необгрунтованим та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 122, 248, 256 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 480/4450/19 за позовом ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Сумській області про стягнення середнього заробітку - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Повний текст ухвали складено 06.02.2020 року.

Суддя В.О. Павлічек