Рішення № 87413880, 31.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4653/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу №9756-СГ від 06.11.2019 та зобов`язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Великобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовною площею 2,0 га із цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів. Зазначав, що вказана відмова не ґрунтується на вимогах закону, оскільки не містить жодних доводів стосовно невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам закону.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

21.12.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову посилаючись на те що обрана позивачем земельна ділянка передана у постійне користування третій особі, однак право постійного користування в книзі реєстрації державних актів не право постійного користування не зареєстровано.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв`язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

04.10.2019 ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Відповідач наказом від 06.11.2019 вих. №9756-СГ відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

У цій справі відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою виходячи з невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного Кодексу України.

Разом з тим, спірний наказ не містить чітких посилань на те, у чому саме виявилась невідповідність клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного Кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те що рішенням 10 сесії 22 скликання Новосанжарської районної ради народних депутатів від 22.12.1995, обрана позивачем земельна ділянка, надана гр. ОСОБА_2 в постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія Пл№000052, який включає земельні ділянки площею 32,7 га та 17 га проте в книзі реєстрації державних актів на право постійного користування не зареєстрований.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить з такого.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз наведеної норми та норми частини сьомої статті 118 ЗК України дозволяє дійти висновку, що перебування земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи може бути підставою для відмови у наданні земельної ділянки у власність та не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, адже надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише першою стадією земельно-правової процедури отримання земельної ділянки у власність. У практиці застосування норм статті 118 ЗК України (постанови від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13, від 07 червня 2016 року у справі №820/3507/15, від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а та від 05 березня 2019 року у справі № 806/602/18) Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що право на розроблення проекту землеустрою мають всі учасники земельних відносин та що на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою питання передачі земельної ділянки у власність не вирішується, а відтак відмова державного органу або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, не передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, є неправомірною.

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання норми чинного законодавства, яким не відповідає подане позивачем заяву, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_1 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2019 №9756-СГ та зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Великобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмір 768,40 грн, а інші судові витрати у справі відсутні, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Прохальна частина позовної заяви містить клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частиною третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

У цій справі позивач просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області витрати позивача на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат до матеріалів справи залучені копії договору про надання правової допомоги від 02.10.2019 №05, розрахунок надання правничої допомоги за вказаним договором, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт прийому-передачі виконаних робіт від 13.11.2019, квитанцію №5 про сплату гонорару в сумі 5000 грн та довіреність.

Судом досліджено надані представником позивача документи та встановлено, що вартість послуг адвоката Борзовець О.В. становить 5000 грн до складу послуг, відповідно до акту прийому - передачі виконаних робіт, входить попередня консультація щодо земельних правовідносин та подальші поточні консультації щодо характеру виниклих спірних правовідносин, опрацювання документації, представництво інтересів при поданні заяви та отримання наказу про відмову, аналіз національної судової практики та практики ЄСПЛ, підготовка процесуальних документів (заяви про надання дозволу на приватизацію, адміністративного позову), подальше представництво інтересів у суді першої інстанції.

Згідно вказаного опису загальна тривалість послуг з правничої допомоги наданих адвокатом Борзовець О.В. громадянину ОСОБА_1 становить 10 годин, загальний розмір гонорару складає 5000 грн., вартість однієї години роботи адвоката становить 500 грн /5000 грн : 10 год./.

Судом досліджено позовну заяву до додані до неї матеріали та встановлено, що вона не містить жодного посилання на посилання на національної судової практики, відсутня вказана практика й у додатках до позовної заяви, а зазначення по тексту позову лише одного рішення ЄСПЛ, а саме "Рисовський проти України" не може свідчити про опрацювання адвокатом практики ЄСПЛ. А опрацювання документації та представництво інтересів при подані заяви та отримання наказу про відмову взагалі не належать до правової допомоги пов`язаної з представництвом в суді та розглядом справи. Отже, і заявленої позивачем до компенсації 1000 грн за представництво інтересів при поданні заяви та отримання наказу про відмову, аналіз національної судової практики та практики ЄСПЛ компенсації належить лише 250 грн за вивчення адвокатом та зазначення у позові рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України", для чого на думку суду достатньо 30 хвилин.

Враховуючи, що підготовка заяви про надання дозволу на приватизацію не належить до правової допомоги пов`язаної з представництвом в суді та розглядом справи ці витрати також не підлягають компенсації. На думку суду для написання позовної заяви поданої до суду достатньо 3 годин.

Жодного представництва інтересів позивача адвокатом Боровець О.В. в суді не здійснювалось, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому підстави для компенсації позивачу витрат на правову допомогу пов`язану представництвом його інтересів в суді відсутні.

Враховуючи викладе, суд приходить до висновку, що тривалість правничих послуг наданих адвокатом Борзовець О.В. громадянину ОСОБА_3 О становить 5 годин 30 хвилин, а тому співрозмірною для відшкодування сумою, понесених позивачем витрат правову допомогу, є 2750,00 грн, у зв`язку з чим вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 06.11.2019 №9756-СГ.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої на території Великобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, орієнтовною площею 2,0 га із цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2750,00 грн (дві тисячі сімсот п`ятдесят гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко