Рішення № 87412748, 06.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 лютого 2020 р. Справа № 120/3999/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі – відповідач). У позовній заяві позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 01.06.2016 проходить військову службу стрільцем команди воєнізованої охорони військової частини А 2287, ніколи не реєструвався фізичною особою – підприємцем, не здійснював і не здійснює підприємницької діяльності і не отримував від такої діяльності доходів. Однак 26.11.2019 дізнався про прийняття відповідачем вимоги від 13.12.2018 про сплату боргу із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.

Оскільки, на думку позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17 є протиправною він звернувся до суду із цим позовом з метою її скасування.

Одночасно із адміністративним позовом позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи заяву позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) йому не надсилалася. Про факт її прийняття дізнався в процесі стягнення боргу від командування військової частини А 2287, що підтверджується супровідним листом Староміського відділу ДВС міста Вінниці з постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23.08.2019, яка надійшла у військову частину А 2287 - 26.11.2019.

Ухвалою від 06.12.2019 заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою, судом з власної ініціативи замінено відповідача у справі, а саме Головне управління ДФС у Вінницькій області його правонаступником – Головним управління ДПС у Вінницькій області.

21.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначив, що згідно реєстраційних даних Головного управління ДПС у Вінницькій області Пинішкевич В.В. зареєстрований фізичною особою – підприємцем Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 25.07.2008 та взятий на облік у Вінницькій ДПІ Вінницького управління ГУ ДПС у Вінницькій області 28.07.2008, КВЕД 60.24.0 – діяльність автомобільного вантажного транспорту, 60.22.0 – діяльність таксі.

Згідно реєстраційних даних рішення про припинення підприємницької діяльності позивачем було прийнято 26.11.2019.

Відповідно до даних інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб – підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), в автоматичному режимі були здійснені нарахування, а саме: за 2017 рік – 8448,00 грн, термін сплати 09.02.2018, за 1 квартал 2018 – 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018, за 2 квартал 2018 - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018, за 3 квартал 2018 - 2457,18 грн., термін сплати 19.10.2018.

Відповідач зазначив, що згідно положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску, як самим застрахованим так і страхувальником.

Відтак, та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа – підприємець та паралельно перебував у трудових відносинах, отримував заробітну плату не свідчить про неправомірність нарахування йому єдиного внеску, як фізичній особі – підприємцю та не звільняє його від обов`язків зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах встановлених законом для фізичних осіб - підприємців.

Оскільки, сплата єдиного внеску позивачем здійснена не була, 13.12.2018 було сформовано спірну вимогу № Ф-8256-17, яка є правомірною та скасуванню не підлягає.

02.01.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що ніколи не звертався до органів ні ДПС ні до Державного реєстратора з заявою про реєстрацію фізичною особою – підприємцем. Також, за адресою АДРЕСА_1 ніколи не проживав та не проживає, не реєструвався як фізична особа – підприємець за будь – яким видом діяльності, включаючи діяльність за кваліфікацією КВЕД 60.22.0 Діяльність таксі. Тому, на думку ОСОБА_1 , аргументи відповідача про його статус фізичної особи - підприємця та платника єдиного внеску є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заяви по суті справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Вінницької міської ради фізичною особою – підприємцем 25.07.2008 № 21740000000031552. Види діяльності КВЕД 60.24.0 – Діяльність автомобільного вантажного транспорту, 60.22.0 – Діяльність таксі. З 26.11.2019 позивачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням № 21740060002031552 (а.с.33-37).

Відповідно до інформації інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на кінець грудня 2018 за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн. (а.с.38-39).

На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8256-17 від 13.12.2018 про сплату боргу в сумі 15819,54 грн (а.с.12, 40).

Вказана вимога була надіслана на податкову адресу позивача ( АДРЕСА_1 ). Відповідне поштове відправлення не вручене у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.40).

23.08.2019 старшим державним виконавцем прийнята постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника № 58865808 з метою виконання вимоги № Ф-8256-17 від 13.12.2018 (а.с.15).

26.11.2019 за місцем служби ОСОБА_1 надійшла постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23.08.2019 № 58865808 (а.с.16).

Позивач дізнавшись про вимогу не погодився із обов`язком сплати єдиного внеску, зазначивши, що ніколи не реєструвався фізичною особою – підприємцем, не здійснював і не здійснює підприємницької діяльності і не отримував від такої діяльності доходів. Тому з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон від 08.07.2010 № 2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб – підприємців визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі – Закон від 15.05.2003 № 755-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону від 15.05.2003 № 755-IV державна реєстрація базується на таких основних принципах: 1) обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; 2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; 3) врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; 4) державної реєстрації за заявницьким принципом; 5) єдності методології державної реєстрації; 6) об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; 7) внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; 8) відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону від 15.05.2003 № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець 25.07.2008 та взятий на облік як платник податків з 28.07.2008. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру 26.11.2019 (а.с.35).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону від 15.05.2003 № 755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відтак, на момент розгляду цієї адміністративної справи, суд не має підстав ставити під сумнів достовірність зазначених відповідачем відомостей про статус позивача як фізичної особи - підприємця у період із 25.07.2008 по 26.11.2019, оскільки джерелом таких відомостей є дані Єдиного державного реєстру.

На підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17, якою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 грн., за 2017 рік – 8448,00 грн., за 1 квартал 2018 – 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 - 2457,18 грн.

Під час примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17 старшим державним виконавцем Староміського відділу ДВС м. Вінниця винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 23.08.2019 № 58865808 та направлено її для виконання за місцем служби позивача у Військовій частині А 2287 (а.с.15).

Судом на підставі записів у трудовій книжці позивача встановлено, що починаючи із 01.06.2016 ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині А 2287 (а.с. 14).

Оцінюючи підстави для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17, що стала предметом оскарження, суд враховує наступне.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI).

За змістом ст. 2 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 7 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, у тому числі, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд акцентує увагу на тому, що п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В силу пункту 1 частини 2 статті 6 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 часини 8 статті 9 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI).

Відповідно до пункту 1 та 3 частини 1 статті 7 Закону від 08.07.2010 № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом із цим, відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі не провадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

Відтак, зазначена норма Закону, не виключає одночасного перебування позивача у статусі фізичної особи - підприємця та військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом у час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці до закінчення особливого періоду.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при наявності у військовослужбовця, що проходить службу за контрактом, статусу фізичної особи - підприємця та права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом від 08.07.2010 № 2464-VI не врегульовано.

Однак, системний аналіз наведених норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (висновок узгоджується із постановою Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично діяльності не здійснюють, не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Однак, у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду касаційної інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді цієї справи суд, на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, встановив, що позивач з 25.07.2008 по 26.11.2019 був зареєстрований як фізична особа - підприємець (а.с.33-34). При цьому, із записів у трудовій книжці позивача встановлено, що починаючи із 01.06.2016 ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині А 2287 (а.с. 14).

Водночас вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17 нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 грн., за 2017 рік – 8448,00 грн., за 1 квартал 2018 – 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 - 2457,18 грн.

Аналіз встановлених судом обставин дає підстави для висновку, що нарахування позивачу (як фізичній особі - підприємцю) недоїмки із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відбувалося протягом періоду у який сплату за ОСОБА_1 внеску здійснювала військова частину А 2287 де позивач проходив військову службу за контрактом, що з огляду на окреслені вище правові позиції Верховного Суду, є недопустимим.

При цьому суд враховує, що відповідачем не надано доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності як і доказів отримання доходу від такої діяльності, що обумовлювало б виникнення підстав для сплати ним внеску у розмірі більшому, аніж розмір мінімального страхового внеску. Відтак, покладення спірною вимогою на позивача обов`язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічного висновку про застосування норм Закону від 08.07.2010 № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).

Крім цього, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась щодо застосування правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17 в сумі 15819,54 грн., прийнята Головним управлінням ДФС у Вінницькій області, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні адміністративного позову, в користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при зверненні до суду судовий збір.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 13.12.2018 № Ф-8256-17 У на суму 15819,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 43142454).

Суддя Богоніс Михайло Богданович