Рішення № 87408578, 06.02.2020, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/181/2020 Справа № 641/4571/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого у справі судді - Боговського Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про скасування арешту, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати арешт, накладений на його майна на підставі постанови Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 30.03.2012 у ВП № 31938777 про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту.

До суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Марченко О.П. про підтримання позовних вимог в повному обсязі, клопотання про розгляд справи за її відсутності та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів.

Представники відповідачів - Луганського міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та ПАТ «Банк «Київська Русь» в судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце судового засідання у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву не подавали.

За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, давши добутому правової оцінки, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

В провадженні Жовтневого районного суду м. Луганська перебувала цивільна справа № 2-3292/12 за позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 51995-84 від 02.12.2010 в розмірі 6765828,92 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 30.03.2012 у даній справі за клопотанням позивача ПАТ «Банк «Київська Русь» було вжиті заходи забезпечення позову та накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам, в тому числі на частку у праві спільної сумісної власності, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; копія ухвали була направлена для виконання до Жовтневого та Ленінського відділів державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції.

Постановою старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Корда Р.С. від 30.03.2012 про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту (ВП № 31938777) було накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; запис про обтяження внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 30.03.2012 за № 12343447, предметом обтяження є все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 26.03.2014 позовні вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» були задоволені частково; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 51995-84 від 02.12.2020 в розмірі 6765828,92 грн., судові витрати в розмірі 2823,00 грн.; у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 51995-84 від 02.12.2020 було відмовлено.

Підставою для відмови у позові до ОСОБА_1 слугувало наявність судового рішення, а саме рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29.08.2013 у справі № 2-596/2013, яким визнано недійсним договір поруки № 52001-84 від 02.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Київська Русь»; дане судове рішення набрало законної сили згідно ухвали апеляційного суду Луганської області від 30.10.2013.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.11.2018 у справі № 641/6330/18 було встановлено наступну обставину, а саме з відповіді Луганського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 21.05.2018 року № 5673/16.1-41, яка надана на заяву ОСОБА_1 вбачається, що згідно перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконання у відділі перебувало виконавче провадження: № 31938777 з примусового виконання ухвали №2-9232 від 30.03.2012 р. виданої Жовтневим судом міста Луганська про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачам, у тому числі на частку у праві спільної власності подружжя у межах заявленого позову, а саме 4697417,46 грн. 30.03.2012р. державним виконавцем, керуючись Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. зі змінами та доповненнями), винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника. 06.07.2012 державним виконавцем, керуючись Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року зі змінами та доповненнями), винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, на визначене у виконавчому документі майно накладено арешт, рішення суду виконано. На підставі розпорядження КМ України від 07.11.2014 № 1085-р у листі також зазначено, що Жовтневий відділ державної виконавчої служби міста Луганська Головного територіального управління юстиції у Луганській області переміщено за адресом: 93401, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Хіміків, 68. Матеріали виконавчих проваджень, матеріально-технічна база та інше майно Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Луганська Головного територіального управління юстиції у Луганській області, знаходяться за місцем попередньої реєстрації, здійснити вивезення майна та виконавчих проваджень на цей час не виявляється можливим. При зверненні до Троїцького районного суду Луганської області як правонаступника Жовтневого районного суду м. Луганська для ознайомлення з матеріалами справи № 2-3292/12 було встановлено відсутність ухвали суду 30.03.2012 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що інформація про обтяження щодо усього належного йому нерухомого майна внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, що перешкоджає позивачеві у повній мірі реалізовувати своє право власності на будь-яке нерухоме майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_2 , яку від придбав на підставі договору дарування від 06.02.2017, однак наявність обтяження, встановленого постановою старшого державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції Корда Р.С. від 30.03.2012 про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту унеможливлює здійснення позивачем свого права власності.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 статті 321 ЦКУ право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦКУ правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦКУ власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦКУ власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Цивільний кодекс України, як й інші акти цивільного законодавства України, не містить визначення терміну «розпорядження майном» у контексті реалізації прав власності. Але відповідно до практики вживання термінів, що склалася в законодавстві України, під розпорядженням майном слід розуміти визначення фактичної долі речі та полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Відповідно до буквального тлумачення слова «розпоряджатися» - це «діяти стосовно до кого-, чого-небудь на свій розсуд».

Наявність обтяження у вигляді арешту на все майно ОСОБА_1 перешкоджає останньому розпоряджатися своєю власністю з незалежних від нього причин. Так, арешт повинен бути скасований Жовтневим районним судом м. Луганська при винесені ним рішення по суті спору та відмові Публічному акціонерному товариству «Банк «Київська Русь» у задоволені вимог до ОСОБА_1 , однак Жовтневий районний суд м. Луганська був ліквідований та справу втрачено не з вини ОСОБА_1 .

У справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року заява № 12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) й «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року заява № 25921/02 Європейського суду з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути "наявним майном", або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймі "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Відповідно до статті 15 ЦК України встановлено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа в розумінні частини четвертої статті 55 Конституції України має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод, зокрема і права власності, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59);«ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до положень ст.ст. 141, 142 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі постанови Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 30.03.2012 у ВП № 31938777 про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Луганський міський відділ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 41224325, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків,68.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», код ЄДРПОУ 24214088, м. Київ, вул. Хорива,11-А.

Суддя: Д. Є. Боговський