Рішення № 87407063, 03.02.2020, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9948/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

“20“ січня 2020 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої – судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

секретар БАЛКОВИЙ Н.Д.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину квартири,

в с т а н о в и в :

14.12.2017р. ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_5 з 24.01.1994р. по 31.08.2014р., визнати квартиру АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_3 , як спільно нажитого майна подружжя.

Позовну заяву мотивує тим, що ОСОБА_5 з 24 січня 1994 року почала проживати однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у орендованій квартирі на АДРЕСА_4 , в якій прожили чотири роки. Протягом цього часу вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

27.03.1998 року за спільно нажиті кошти придбали трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . Квартира фактично була придбана за 14 000дол.США, хоча в договорі купівлі-продажу квартири вказана її вартість 11513грн.(згідно оцінки БТІ). На придбання квартири позивачка частину коштів позичила в своїх батьків та знайомої, частину особистих коштів дав ОСОБА_5 Придбану квартиру оформили на ОСОБА_5 , за спільні кошти зробили в ній ремонт. Оскільки вони в минулому були одружені, то не спішили реєструвати шлюб, не зважали на формальність. Вільний час проводили разом, часто їздили спільно на відпочинок. Коли стосунки між позивачкою та ОСОБА_5 погіршились, вони почали проживати окремо, а квартира на АДРЕСА_5 була здана в оренду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спірну квартиру успадкувала ОСОБА_4 – донька покійного.

Позивачка вважає себе фактично дружиною померлого, а квартиру по АДРЕСА_5 – спільною сумісною власністю.

Як на правову підставу своїх вимог, позивачка покликається на положення ст.17 ЗУ «Про власність», ст.112 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст.60,70,74 СК України, ст.ст.328,392 ЦК України.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження ухвалою від 01.03.2018р.

10.04.2018р. у підготовчому засіданні відповідачка ОСОБА_4 подала відзив на позов, в якому проти позову заперечила, вважає такий безпідставним та необґрунтованим. Пояснила, що зі слів батька ОСОБА_5 наміру створювати з позивачкою сім`ю у нього не було, тим більше реєструвати з нею шлюб, з 2004р. він не підтримував стосунки із позивачкою ОСОБА_3 З 2007р. вона – ОСОБА_4 проживала у спірній квартирі. За життя батька позивачка до суду з вимогами про визнання квартири спільною сумісною власність та поділ квартири не зверталася, подала такий позов лише після його смерті. Вважає, що позивачкою пропущено позовну давність за такими вимогами. Також зазначає про наявність рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13.06.2017р. у справі №466/4121/15-ц, яке набрало законної сили, у котрих позивачка посилається на аналогічні докази, що досліджувалися судом, відтак встановлені судом обставини не підлягають доказуванню згідно ст.82 ЦПК України.

Вважає, що права та інтереси позивачки не порушені, не оспорюються та не є визнані. Просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в поданій до суду позовній заяві.

Відповідачка та її представник проти позову заперечили, вважаючи такий безпідставним та необґрунтованим.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, показання свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав та мотивів.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч.ч.5,6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що спірна квартира на АДРЕСА_5 , загальною площею 47,0кв.м., придбана ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27.03.1998р. Даний факт стверджується копією реєстраційного посвідчення, виданого 17.04.1998 р.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 09.09.2014р.

Спадковим майном по смерті ОСОБА_5 , серед іншого, є вказана квартира АДРЕСА_6 .

Квартиру успадкувала ОСОБА_4 – донька покійного, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15.01.2018р., посвідченим приватним нотаріусом ЛМНО Матвіїв Л.І.

Позивачка просить суд встановити факт її проживання однією сім`єю без шлюбу з ОСОБА_5 з 1994 року до 2014 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 14.04.1985р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 27.03.1998р. цей шлюб розірвано. Реєстрація розірвання шлюбу відбулася 14.07.1998р. Жовківським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області, актовий запис №96. Це підтверджується листом Жовківського РВ ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області від 12.09.2019р., копією судового рішення.

Відповідно до ст.44 КпШС УРСР, що діяв станом на 1998р., шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Отже, ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 до 14.07.1998р.

Згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.031995р., зі змінами від 25.05.1998р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК України (що діяв до 01.09.2005р.) може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Згідно ст.13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Норми діючого на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачали можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений позивачкою період з 1994р. до 01.01.2004р.

Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб ( зокрема і цивільний) у них виникає лише після припинення попереднього шлюбу.

Оскільки судом встановлено, що у період, який охоплюється позовними вимогами ОСОБА_3 про встановлення факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 14.07.1998р., ця обставина однозначно виключає можливість встановлення факту проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 1994 року до 14.07.1998 року. Така правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 № 163/754/17 (61-14555св18).

Позивачка ОСОБА_3 просить суд визнати спірну квартиру АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири. При цьому позивачка покликається на норми ст.17 Закону України «Про власність». Крім того, вона покликається у позові і на ст.60,70,74 СК України, ст.ст.328,392 ЦК України, що суд вважає безпідставним.

До даних правовідносин суд застосовує законодавство, що діяло на час придбання вказаної квартири: правовий режим майна визначається матеріальним законом, який діяв на момент його придбання.

У постанові від 25.12.2013 у справі №6-135цс13 Верховний Суд України зазначив, що спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону “Про власність”, статті 22 КпШС України), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї,… або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність").

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 № 163/754/17 (61-14555св18) зазначив, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_3 надала суду копії документів, що свідчать про спільні подорожі та відпочинок з ОСОБА_5 в 2006р., спільні з ним фотографії, копії документів на придбання вікон у 2016 році, копії документів про свою підприємницьку діяльність в 1997р., 1998р., 2006р., копію розписки про отримання у фізичної особи позики від 19.09.1998р. в сумі 4000доларів США. Проте, ці документи жодним чином не підтверджують ведення позивачкою спільного з ОСОБА_5 господарства, побуту та бюджету на час придбання останнім 27.03.1998р. квартири на АДРЕСА_5 , придбання цієї квартири за рахунок спільної праці з ОСОБА_5 чи спільних коштів.

Судом були допитані в якості свідків ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 щодо спільного проживання, відпочину ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , стосунків ОСОБА_5 з сином позивачки ОСОБА_10 . Проте їх свідчення не містять відомостей щодо спільної праці цих осіб, їх спільних доходів, чи спільного господарства. Ці свідки допитувалися Шевченківським районним судом м.Львова і у справі №466/4121/15ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання факту проживання однією сім`є, визнання права власності на квартиру та права на спадкування за законом.

Апеляційний суд Львівської області 27.11.2017р. скасовуючи рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13.06.2017р. справі №466/4121/15ц в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на квартиру та права на спадкування за законом та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні цих вимог, вказав, що позивачкою ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів про участь у набутті спірного майна.

Допитані в даній справі судом інші свідки : - ОСОБА_11 пояснила, що знала ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виключно по роботі, їй відомо про придбану квартиру на АДРЕСА_5 , проте, деталі придбання квартири не відомі. В гостях ніколи не була; - ОСОБА_12 пояснив, що знає ОСОБА_13 з 2003р. коли у спірній квартирі робив ремонт. Там жили ОСОБА_3 і ОСОБА_5 . Він вважав їх подружжям. З ними проживав син ОСОБА_14 ; - ОСОБА_15 пояснив, що знає ОСОБА_3 з середини 90-х років, відомо, що вона працювала на ринку. Вважав її з ОСОБА_5 подружжям, оскільки вони разом бували у компаніях. Про квартиру відомий лише сам факт купівлі. Останні десять років свідок з ними не зустрічався. Показання цих свідків також не підтверджують спільну участь ОСОБА_3 у набутті квартири.

Зважаючи на наведене, відсутні підстави для висновку про визнання квартири за адресою АДРЕСА_5 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а відтак, і визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину цієї квартири.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім`єю без шлюбу з 1994 року по 2014 рік, визнання квартири за адресою АДРЕСА_5 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_5 , як спільно нажитого майна подружжя – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.02.2020р.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська