Рішення № 87396018, 28.01.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2020 справа № 914/2639/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ВВ”, м. Чернігів

до відповідача: Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго”, м. Львів

про: стягнення боргу за договором поставки в розмірі 117 009,80 грн.

Суддя У.І.Ділай

Секретар О. Старостенко

За участі представників сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ВВ” до відповідача: Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” про стягнення боргу за договором поставки в розмірі 117 009,80 грн.

Ухвалою від 23.12.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ВВ” залишено без руху.

02.01.2020 за вх.№11/20 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 28.01.2020.

17.01.2020 на адресу суду від позивача надійшли оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи.

23.01.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого АТ “ДТЕК Західенерго” просить відмовити в задоволенні позову.

27.01.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у зв`язку із зайнятістю в інших судових засіданнях. Також в заяві зазначено, що борг відповідач не сплатив.

Представник позивача в судове засідання 28.01.2020 не з`явився.

Відповідач в судове засідання 28.01.2020 явку повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

12.08.2019 між сторонами укладено Договір поставки № 2939-ЗЗ-БуТЄС, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов`язався поставити відповідачеві товар, зазначений в специфікації, а відповідач зобов`язався приймати та оплатити товар.

Відповідно до п. 3.2. договору, сума договору становить 110940,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. Договору, розрахунки за поставку проводяться на 30 календарний день з моменту отримання товару та за умови надання постачальником податкової накладної.

Відповідно до п. 5.2. Договору, товар постачається на умовах 00Р, на склад покупця, в м.Бурштин Івано-Франківської області.

Відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 110940,00 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних, долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом). Також позивач долучив до позову копії податкових накладних, які підтверджують про включення до податкового кредиту за результатами поставки товару.

Як зазначено в позові відповідач не оплатив поставлений йому товар, в результаті утворилась заборгованість в розмірі 110940,00 грн.

Також позивач повідомив, що 24.10.2019 ТзОВ “Виробничо-комерційна фірма “ВВ” звертався до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу судового наказу в порядку ст. 148 ГПК України про стягнення з відповідача основного зобов`язання у розмірі 110940,00 грн. та судового збору у розмірі 192,10 грн.

Проте, відповідач після отримання судового наказу, звернувся до суду із заявою про його скасування.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару. Відтак, ТзОВ “Виробничо-комерційна фірма “ВВ” подало до Господарського суду Львівської області позовну заяву про стягнення з відповідача 110940,00 грн основного боргу.

Крім того, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував 543,86 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та 446,60грн інфляційних втрат. Також відповідно до п. 7.14 позивач нарахував 5079,34грн пені.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

У товарно-транспортній накладній № 6329/1 від 03.09.2019 відсутні дані щодо довіреності вантажоодержувача, дані щодо водія/експедитора, який отримав вантаж, дані (П.І.Б., посада, підпис) щодо бухгалтера (відповідальної особи вантажовідправника) та її підпис, відсутні супровідні документи на вантаж.

У товарно-транспортній накладній № 6925/1 від 23.09.2019 відсутні дані щодо довіреності вантажоодержувача та відсутній підпис бухгалтера (відповідальної особи вантажовідправника).

Відповідно до п. 4.3 Договору покупець вправі затримати оплату за товар за настання будь-якої з наступних обставин:

4.3.1. при неподанні і/або несвоєчасному поданні постачальником покупцю оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів, надання та/або передача яких постачальником є обов`язковою в силу Договору;

4.3.2. у випадку, якщо Сторонами не будуть підписані документи, передбачені цим Договором та підписання яких є підставою для здійснення оплати за Договором, при цьому Покупець не несе відповідальності за таку затримку.

Оскільки товарно-транспортні накладні були оформлені неналежним чином, покупець має право затримати оплату за товар.

Відповідач вважає, що зобов`язання покупця щодо оплати поставленого товару не виникли, то заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № 2939-3Є-БуТЄС від 12.08.2019, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових накладних, долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Відповідач оплату за поставлений товар не здійснив, в результаті утворилась заборгованість в розмірі в сумі 110940,00 грн.

Покликання відповідача про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних в частині відсутності даних щодо довіреності вантажоодержувача та відсутності підпису бухгалтера, відтак покупець має право затримати оплату за товар судом відхиляються з огляду на таке

Підписання відповідачем накладної №ВВЧСР 4243/36159 від 03.09.2019 та накладної №ВВЧСР 4576/36159 від 23.09.2019 без зауважень, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, Господарський суд Львівської області звертає увагу на правову позицію викладену в постанові Верховного суду від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, в якій зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.

Як встановлено судом у цій справі ТТН від 03.09.2019 № 6329/1 та від 23.09.2019 №6925/1 автомобільного перевізника ТОВ «Лорі-Транс» про перевезення товару на адресу відповідача за видатковими накладними №ВВЧСР 4243/36159 від 03.09.2019 та №ВВЧСР 4576/36159 від 23.09.2019 підтверджує факт передачі товару під розписку представнику відповідача М.М.Когуту, про що свідчить відповідний штамп АТ “ДТЕК Західенерго” на товарно-транспортній накладній.

Відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

При цьому відповідач також не подав доказів про не включення операцій до податкового кредиту за спірними правовідносинами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 110940,00 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 543,86 грн 3% річних та 446,60грн інфляційних втрат - підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5079,34грн пені суд зазначає наступне.

У п. 7.14. договору сторони узгодили, що у разі прострочення оплати товару покупець за письмовою вимогою постачальника сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати вартості невчасно оплаченого товару, однак не більше 5% від вартості невчасно оплаченого товару.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми, відповідно до положень п. 7.14 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що проведене нарахування суми 5079,34грн пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 03.10.2019 до 12.12.2019 на відповідає правовим приписам та підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Акціонерного товариства “ДТЕК Західенерго” (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 15, ідентифікаційний код 23269555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “ВВ” (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 18, ідентифікаційний код 14236166) 110940,00грн заборгованості, 543,86грн 3% річних, 446,60грн інфляційних втрат, 5079,34грн пені та 1921,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 04.02.2020.

Суддя Ділай У.І.