Рішення № 87395702, 09.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/12125/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідив матеріали господарської справи

за позовом акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до відповідача-1 приватного акціонерного товариства «Укренергозбут»

відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фін-Інвест»

про визнання недійсним договору,

Представники:

від позивача Болдін В.В. (за довіреністю)

від відповідачів Бондар Е.А. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Укренергозбут» (далі - ПрАТ «Укренергозбут») та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фін-Інвест» (ТОВ «ФК «Фін-Інвест») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 15.04.2019, укладеного ПрАТ «Укренергозбут» та ТОВ «ФК «Фін-Інвест» (далі - Договір).

За твердженням позивача, спірний договір є недійсним з таких підстав:

- за умовами Договору ТОВ «ФК «Фін-Інвест» (новий кредитор) набуває статусу постачальника природного газу, оскільки останній має право вимагати від АТ «Укртрансгаз» (боржник) поставити природний газ у кількості 305 000 000 кубічних метрів споживачам нового кредитора. Враховуючи, що господарська діяльність, пов`язана з постачанням природного газу, провадиться виключно за умови отримання відповідної ліцензії, а в ТОВ «ФК «Фін-Інвест» така ліцензія відсутня, позивач стверджує, що Договір не може бути укладений з відповідачем-2, оскільки останній не має необхідного обсягу цивільної дієздатності. Отже, на думку позивача, Договір укладений з порушенням вимог п. 1, 2 ст. 203, ст. 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання Договору недійсним судом;

- для надання послуг транспортування природного газу обов`язковим є наявність між сторонами (замовником та оператором газотранспортної системи - АТ «Укртрансгаз») укладеного договору на транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, що є обов`язковим для учасників ринку природного газу відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про ринок природного газу». Відсутність у нового кредитора та його споживачів відповідних договорів з позивачем унеможливлює виконання зобов`язання боржником, а отже, Договір є правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, що відповідно до приписів ст. 234 ЦК України є ознакою фіктивності правочину.

Окрім того, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач-1 не повідомив його про відступлення права вимоги новому кредитору.

Суд своєю ухвалою від 10.09.2019 відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи № 910/12125/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 07.10.2019.

Позивач подав суду доповнення до позовної заяви, в якому на додаток до наведених вище підстав позову, зазначив:

- зобов`язання між АТ «Укртрансгаз» та ПрАТ «Укренергозбут» за угодою № 32-99/8/3-440/1 від 21.09.1999 (далі - Угода) були повністю припинені після спливу терміну дії Угоди (а саме: 31.12.1999), тому з 01.01.2000 у ПрАТ «Укренергозбут» не існувало жодних прав вимоги за Угодою. У зв`язку з цим у ПрАТ «Укренергозбут» та ТОВ «ФК «Фін-Інвест» не було підстав для укладення Договору, а його зміст суперечить статтям 509 та 512 ЦК України, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України і, як наслідок, підставою для визнання Договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України;

- обов`язок АТ «Укртрансгаз» поставити природний газ в кількості 305 000 000 кубічних метрів споживачам ПрАТ «Укренергозбут» за його вказівками виник не на підставі зобов`язань відповідно до Угоди, а на підставі судового рішення - рішення Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі № 17/32. Водночас, чинним законодавством України не передбачено можливості відступлення прав вимоги за судовим рішенням, оскільки воно можливе лише у зобов`язальних правовідносинах.

У підготовчому засіданні 07.10.2019 відповідач-1 заявив клопотання про залишення позовної заяви без руху, оскільки позивач не надіслав на його адресу копію позовної заяви і додані до неї документи.

Суд своєю ухвалою від 07.10.2019 залишив позовну заяву АТ «Укртрансгаз» без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви.

Відповідачі подали до суду відзиви на позовну заяву з порушенням строків, встановлених судом. Відповідач-1 зазначив у відзиві, що отримав позовну заяву лише 20.09.2019, тому не мав достатньо часу для підготовки і подання відзиву у встановлені судом строки. У підготовчому засіданні 04.11.2019 суд продовжив відповідачам строки для подання відзивів і прийняв відзиви до розгляду, про що постановив протокольну ухвалу.

Відповідач-1 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. За твердженнями відповідача-1:

- позивач не є стороною Договору і не зазначає, яким чином цей правочин порушує його права та законні інтереси. За відсутності порушеного права та законного інтересу, позивач не має права звертатись до суду із вказаним позовом;

- законодавством передбачено, що власником природного газу може бути особа незалежно від форми власності і сфери управління, якій належить природний газ на праві власності, у тому числі на праві, що виникає на підставі договорів про спільну діяльність. Для перебування природного газу у власності ліцензія не вимагається;

- до початку здійснення господарської діяльності на ринку природного газу суб`єкт господарювання не зобов`язаний отримувати відповідну ліцензію. ТОВ «ФК «Фін-Інвест» не здійснює господарської діяльності на ринку природного газу, а відсутність у нього відповідної ліцензії не перешкоджає укладенню договору відступлення права вимоги;

- Договір укладений з метою подальшої зміни порядку та способу виконання рішення суду у справі № 17/32, тобто в межах цивільної дієздатності та правоздатності нового кредитора;

- державним виконавцем 22.04.2019 складено акт про неможливість виконання рішення у зв`язку з відсутністю у боржника визначеного виконавчим документом майна. У зв`язку з цим у справі № 17/32 розглядається питання щодо зміни порядку та способу виконання рішення суду;

- Договір був підписаний сторонами та пред`явлений до органів виконавчої служби а також до суду з метою заміни сторони виконавчого провадження. Отже, цей договір був укладений з метою створення правових наслідків, та сторонами було здійснено конкретні дії, направлені на отримання відповідних правових наслідків;

- позивач повідомлений про відступлення права вимоги, оскільки: 1) він ознайомлений із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, і, отримавши договір, має доказ переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні; 2) йому направлено повідомлення про заміну сторони.

З аналогічних підстав проти позову заперечив відповідач-2.

До суду надійшла відповідь на відзив з порушенням строків, установлених судом, яке обґрунтоване тим, що відзив позивач отримав 07.10.2019. У підготовчому засіданні 04.11.2019 суд продовжив позивачеві строк для подання відповіді на відзив та прийняв відповідь до матеріалів справи, про що постановив протокольну ухвалу.

У відповіді на відзив позивач зазначив таке:

- обов`язок АТ «Укртрансгаз» поставити природний газ в кількості 305 000 кубічних метрів споживачам ПрАТ «Укренергозбут» за його вказівками виник не на підставі зобов`язань за Угодою, а на підставі судового рішення - рішення Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі № 17/32. При цьому, чинним законодавством України не передбачено можливості відступлення прав вимоги за судовими рішеннями;

- Договір порушує законні інтереси позивача та приписи ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки відступлення прав вимоги за зобов`язаннями, які припинені, та за обов`язками, що виникли з рішення суду, суперечить статтям 509 та 512 ЦК України, що є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України;

Відповідач-2 подав суду пояснення на відповідь на відзив, в яких вказав таке:

- твердження позивача щодо припинення його зобов`язань за Угодою у зв`язку з припиненням строку дії останньої не відповідає нормам чинного законодавства;

- для заміни сторони у зобов`язанні, за яким внесено судове рішення і здійснюється виконавче провадження, необхідно два юридичні факти: 1) укладення договору про відступлення права вимоги; 2) заміна судом, який виніс рішення, стягувача у виконавчому провадженні. Таким чином, сторони Договору вчинили всі необхідні дії для заміни сторони у зобов`язанні та заміни сторони виконавчого провадження, і ці дії відповідають вимогам закону.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив:

21.09.1999 між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (виконавець, позивач) та закритим акціонерним товариством «Укренергозбут» (замовник, відповідач-1) укладено Угоду, відповідно до п. 2.1 якої виконавець приймає в 1999 році природний газ (далі - газ) від замовника в обсязі 215 000 000 тис. куб.м. Виконавець приймає газ від замовника на пунктах прийому-передачі газу та транспортує його по газотранспортній системі споживачам, при цьому сумарний обсяг газу, розподіленого по споживачах, у тому числі по інших постачальниках газу (у випадку продажу газу замовником іншим постачальникам газу), у звітному місяці повинен дорівнювати об`єму газу, що надійшов до виконавця від замовника в цьому звітному місяці (п. 3.3 Угоди).

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000 у справі 17/32, яке набрало законної сили 14.02.2007:

- визнано за закритим акціонерним товариством «Укренергозбут» право власності на природний газ у кількості 305 000 000 куб. м., який знаходиться у газотранспортній системі дочірню компанію «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»;

- зобов`язано дочірню компанію «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» зобов`язано поставити природний газ у кількості 305 000 000 куб. м споживачам закритого акціонерного товариства «Укренергозбут» за його вказівками. На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ від 21.03.2007 № 17/32, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження ВП № 17800349.

15.04.2019 між ПрАТ «Укренергозбут» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Фін-Інвест» (новий кредитор) укладено Договір. Відповідно до п. 2.1 Договору в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права, що належать первісному кредитору за Угодою та підтверджені рішенням Арбітражного суду міста Києва від 12.07.2000, постановою Арбітражного суду міста Києва від 02.11.2000, постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2002, постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2007 у справі № 17/32, наказом Господарського суду міста Києва № 17/32 від 21.03.2007, який пред`явлено до виконання до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, за яким відкрито виконавче провадження ВП № 17800349.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що в результаті укладення Договору новий кредитор, зокрема, набуває право вимагати від боржника поставити природний газ у кількості 305 000 000 кубічних метрів споживачам нового кредитора за його вказівками.

Перехід прав від первісного кредитора до нового кредитора за цим Договором відбувається в момент його підписання (п. 2.4 Договору).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання Договору недійсним суд виходить з такого.

Передання кредитором своїх прав іншій осіб за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 ЦК України, які поширюються на всі види зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об`єктом цивільних прав (ст. 177 ЦК України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

Відповідно до умов оскаржуваного Договору новий кредитор набув усі права первісного кредитора за Угодою. При цьому, суд вважає безпідставним твердження позивача, що право вимоги відповідно до Договору було відступлене за судовими рішеннями, а не за Угодою.

Вирішуючи питання відсутності обсягу цивільної дієздатності у ТОВ «ФК «Фін-Інвест» для укладення Договору суд виходить з такого.

Юридичні особи, як і інші учасники цивільних відносин - фізичні особи, мають правоздатність та дієздатність. Ці якості характеризуються певною специфікою, однією з яких є виникнення правоздатності і дієздатності одночасно з моменту її створення.

За загальним правилом, закон визначає універсальний характер правоздатності юридичної особи, що дає їй можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах (ст. 91 ЦК України). Юридична особа, що наділена певним обсягом правоздатності, може зазнавати її обмеження лише за рішенням суду (ч. 2 ст. 91 ЦК України).

Цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються відповідно до установчих документів та приписів законодавства (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Закладена законом характерна особливість правового статусу юридичних осіб як суб`єктів юридичного права, що полягає у виникненні їх дієздатності одночасно з правоздатністю, тобто з моменту створення юридичної особи, спростовує доводи позивача про відсутність у ТОВ «ФК «Фін-Інвест» необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення Договору.

Водночас, певні обмеження універсальної правоздатності юридичної особи можуть встановлюватись законом. Таке обмеження полягає в праві особи здійснювати окремі види діяльності після одержання юридичною особою спеціального дозволу, ліцензії (ч. 3 ст. 91 ЦК України). Відповідно до ст. 227 ЦК України вчинений юридичною особою правочин без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Для вирішення питання, чи діяльність, яку відповідно до умов Угоди може внаслідок укладення Договору здійснювати ТОВ «ФК «Фін-Інвест», підлягає ліцензуванню, слід з`ясувати правову природи Угоди та статусу сторін за ним.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов`язків, які, у сукупності, і визначають правову природу договору.

Предметом Угоди є передання замовником (відповідач-1) газу до газотранспортної системи виконавця (позивача) та транспортування останнім цього газу по території України споживачам, яким замовник відповідно до укладених договорів постачає газ. Отже, за своєю правовою природою Угода є договором перевезення вантажу трубопроводами (глава 32 ГК України), за яким позивач є перевізником, а відповідач-1 - вантажовідправником.

Угода не регулює відносини щодо постачання газу і предмет не стосується переходу права власності на газ. А тому є безпідставним посилання позивача на те, що відповідач-1 є постачальником природного газу за Угодою.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, передбачений статтею 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідно до п. 27 ч. 1 цієї статті ліцензуванню підлягає діяльність на ринку природного газу, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ринок природного газу» господарська діяльність на ринку природного газу, пов`язана з його транспортуванням, розподілом, зберіганням, наданням послуг установки LNG, постачанням природного газу, провадиться за умови отримання відповідної ліцензії.

Суб`єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з транспортування природного газу, є оператором газотранспортної системи (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про ринок природного газу»).

За Угодою відповідач-2 є замовником, а тому його господарська діяльність не підлягає ліцензуванню відповідно до положень чинного законодавства. Відповідно до чинного законодавства набуття статусу вантажовідправника не потребує отримання спеціального дозволу, ліцензії на здійснення такої діяльності, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача про наявність підстав для визнання Договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України.

Щодо посилання відповідача на фіктивність Договору суд виходить з такого.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

З огляду на докази, які містяться в матеріалах справи, відсутні підстави вважати, що сторони Договору не мали наміру створювати правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином. Зокрема, після укладення Договору відповідач-1 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження ВП 17800349, а саме просив суд замінити стягувача з ПрАТ «Укренергозбут» на ТОВ «ФК «Фін-Інвест».

Також суд погоджується з доводами відповідачів про те, що Договір не порушує суб`єктивних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на його зміст, у зв`язку з чим останній наділений правом висувати проти нового кредитора ті заперечення, які він мав проти первісного (ст. 518 ЦК України). З огляду на це закон не вимагає згоди боржника на заміну кредитора. Винятком з цього правила є випадки, які встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

З цього слідує, що у випадку відсутності визначеної договором або законом обов`язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, правочин про заміну кредитора у зобов`язанні не порушує права боржника.

Положення Угоди не містять застереження щодо заборони відступати право вимоги за нею без згоди позивача. Відсутні відповідні і законодавчі приписи.

Окрім того, суд не погоджується з твердженням позивача щодо припинення зобов`язань сторін відповідно до Угоди з моменту закінчення строку її дії.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 631 ЦК України та частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною 1 статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не доведені та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові акціонерного товариства «Укртрансгаз» до приватного акціонерного товариства «Укренергозбут» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фін-Інвест» відмовити.

Судові витрати покласти на акціонерне товариство «Укртрансгаз».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.02.2020

Суддя С. А. Ковтун