Рішення № 87394714, 04.02.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 лютого 2020 р. Справа № 903/927/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Замлинський С.С. - довіреність № 5 від 16.12.2019

від відповідача: Тростянчук Т.В. - посвідчення адвоката № 832 від 29.02.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/927/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної школи,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фурніро" надіслало на адресу суду позовну заяву до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" про:

- визнання недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" у вигляді фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що була поширена Дочірнім підприємством "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі";

- зобов`язання ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" спростувати недостовірну, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі судового рішення у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" ТРК Аверс не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Резолютивна частина судового рішення має бути зачитана диктором у тій самій передачі і в той самий час ефіру, в якій була поширена недостовірна інформація. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.

- стягнення з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" на користь ТзОВ "Фурніро" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн., а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 26.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження

Представник ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" 13.12.2019 подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд у позові ТОВ "Фурніро" до ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" ВАТ "Корпорація "АВЕРС" про захист ділової репутації відмовити повністю.

23.12.2019 представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив відповідача.

Протокольною ухвалою від 09.01.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Фурніро" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, а саме визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію позивача, інформації, зміст якої наведено у позовній заяві, поширеної 07.11.2019 у прямому ефірі, телепрограмі "Новини на часі" дочірнім підприємством "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (далі - Відповідач) і зобов`язання відповідача шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі судового рішення у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" ТРК Аверс не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фурніро» надало суду цифровий носій - СD-R диск, із відеозаписом, який, на думку позивача, підтверджує факт поширення неправдивих і таких, що шкодять діловій репутації позивача відомостей (а.с.35).

За результатом огляду та дослідження наданого позивачем DVD-диску шляхом відтворення відповідного відеозапису, суд встановив обставини про які зазначає ТОВ «Фурніро» у позовній заяві.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Статтею 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно із ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

У відповідності до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У ч.1 ст. 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із ч.2 ст. 7 Закону України "Про інформацію", суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно ст.2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Статтю 30 вказаного Закону встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина 2). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина 3). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та іншими (частина 4).

Згідно із статтею 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією.

Статтею 59 названого Закону передбачено, що телерадіоорганізація зобов`язана, зокрема,: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.

За змістом ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст.277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, за змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

З огляду на наведене, позивач має право на недоторканість ділової репутації, а також право на відповідь та на спростування недостовірної інформації.

В аспекті визначеного, суд засвідчує, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Частиною другою ст. 34 ГК України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У відповідності до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як встановлено судом, 07.11.2019 у прямому ефірі, телепрограмі "Новини на часі" дочірнім підприємством "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" поширено неправдиву інформацію, яка принижує ділову репутацію позивача: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу".

При цьому, дослідивши зміст відео-сюжету, судом встановлено, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі, тобто ТОВ "ФУРНІРО".

Таким чином, є встановленим факт поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та той факт, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі.

В ході судового розгляду наведені обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях та доводах сторін, а, відтак, не потребують додаткового доказування в силу приписів ст. 75 ГПК України, як обставини, які визнаються сторонами з огляду на те, що суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Згідно роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлено, що інформація з відео-сюжету, є негативною та недостовірною з огляду на наступне:

При дослідженні відео-сюжету судом встановлено наявність в її змісті наступної фрази: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу".

Аналізуючи наведене твердження у комплексі з конституційним принципом презумпції невинуватості, очевидним є те, що відсутні жодні правові підстави стверджувати, про те що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому процесуальному статусі, має відношення до вчинення правопорушення (злочину), який розслідується. Очевидно, що права та законні інтереси такої особи не можуть піддаватися будь-яким обмеженням у зв`язку з кримінальним провадженням, до якого вона не має відношення.

Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості до суб`єктів, які його порушують, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа "Аллене Де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995року, п. 33, п.38, п.41).

Проте, ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування у кримінальній справі, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа "Аллене Де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont, v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38).

Тому при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (справа "Дактарас проти Литви" (Dactaras v. Lithuania) від 24 листопада 2000 року, п. п. 41, 43).

В даному випадку, у позивача немає будь-якого процесуального статусу, передбаченого чинним законодавством України, яке б дозволяло розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження.

Водночас, суд засвідчує, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Статтею 30 Закону України "Про інформацію" передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Однак, в даному випадку, інформація, поширена відповідачем про позивача не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням.

З огляду на зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу" в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, позивачем доведено факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням (означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-3 8478св 18).

Верховним Судом при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами (постанова Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19).

У цьому контексті потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. Як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" від 28 березня 2013 року, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено (пункт 39).

У пункті 75 рішення у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Таким чином, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню.

З огляду на це, вищезазначена інформація про позивача, поширена відповідачем, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 11 Загальної декларації прав людини і є фактично твердженням про причетність позивача до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіюється шкода його правам та інтересам.

При цьому, суд засвідчує, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.

Таким чином позовні вимоги про спростування інформації підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази в підтвердження достовірності поширеної в публікації інформації.

Дана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. В даному випадку, це є ДП ТРК "Аверс".

Отже, виходячи з вимог приведених вище норм права відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності. А відтак і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Тому посилання відповідача на те, що позивач повинен довести недостовірність поширеної відповідачем інформації, безпідставні.

Таким чином обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

При цьому, доводи відповідача стосовно їх неналежності, на переконання суду, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

У своєму відзиві, відповідач не заперечує факт поширення щодо позивача зазначеної у позові інформації, однак, заперечує проти спростування згаданої інформації про Товариство з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої заперечення тим, що "у вказаному сюжеті, окрім іншого, наводиться інформація про власника фірми "Фурніро", яка стала переможцем в аукціоні з продажу землі", "власник цієї фірми володіє ще й низкою інших фірм, які також займаються деревообробної діяльністю", "журналісти викрили на території деревообробної фірми цього власника сотні дубів ніби то без державного маркування", що є необгрунтованим з огляду на факти та закон.

Інформація, яка поширена відповідачем щодо позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" - ще саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу" сприймається глядачем як візуально так і на слух в повному контексті сюжету, а саме, пов`язується та сприймається як здійснення саме фірмою, яка перемогла в аукціоні, тобто, саме товариством з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" (а не іншою фірмою) "незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збут лісу" (стаття 246 Кримінального кодексу України), тобто поширена відповідачем інформація щодо позивача: "це та сама фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу" - є фактичним (не оціночним) твердженням і може бути витлумачена, як причетність позивача до кримінальної діяльності.

Посилання Відповідача на засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУРШРО" та інші фірми, є безпідставним, з огляду на конституційний імператив про індивідуальність юридичної відповідальності (ч.2 ст.61 Конституції України), про відсутність звинувачень на підставі припущень (ст.62 Конституції України), а також законодавчо закріплений принцип, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ст.96 ЦК України).

Додані Відповідачем до відзиву копії документів "Витяг з ЄДРЮО ФОП щодо ТОВ "Фурніро"", "Витяг з ЄДРЮО ФОП щодо ТОВ "Цунамі"", як і вибіркові "Відео витяги" із сюжету під назвою: "У Рожищенському районі за зачиненими дверима тишком "сплавили" майже 50 гектарів землі" "На рожищенській пилорамі, де лежить сотні немаркованих дубів, напали на журналістів" - не доводять правдивості поширеної про товариство з обмеженою відповідальністю "ФУРНІРО" інформації: "це та сама фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу".

Оскільки відповідачем не зазначено і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поширеної щодо позивача інформації: "це та сама фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", зокрема доказів відкриття кримінальних проваджень чи вироки судів стосовно службових осіб позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУНІРО" (як і стосовно засновника), то така інформація є недостовірною, що об`єктивно, принижує ділову репутацію позивача, а відтак підлягає спростуванню відповідачем.

Щодо вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" на користь ТзОВ "Фурніро" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно п.4 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Відповідно до п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про (відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Поширенням відповідачем в прямому ефірі на телебаченні неправдивої інформації про позивача: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", яка в розумінні положень Кримінального кодексу України, сприймається і розцінюється як причетність позивача до кримінальної діяльності, завдано моральної шкоди позивачу внаслідок приниження ділової репутації через дискредитацію способу ведення його господарської (підприємницької) діяльності, підрив довіри до діяльності підприємства, зниження престижу серед кола споживачів товарів та послуг, у зв`язку з чим, об`єктивно, знижується вартість його нематеріальних активів.

Враховуючи вище викладене, вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 1,00 грн. підлягає до задоволення.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору -задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 5763,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" у вигляді фактичних тверджень: "це саме та фірма, яку підозрюють у незаконній вирубці та вивезенні лісу, чию незаконну діяльність викрили журналісти Аверсу", що була поширена Дочірнім підприємством "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" 07.11.2019 у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі".

3. Зобов`язати ДП "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" спростувати недостовірну, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Фурніро" шляхом оприлюднення резолютивної частини ухваленого у справі судового рішення у прямому ефірі телепрограмі "Новини на часі" ТРК Аверс не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Резолютивна частина судового рішення має бути зачитана диктором у тій самій передачі і в той самий час ефіру, в якій була поширена недостовірна інформація. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "АВЕРС" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (вулиця Електроапаратна, 3, місто Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 21755180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурніро" (вулиця Селянська, 50, місто Рожище, Волинська область, 45100, код ЄДРПОУ 39174039) відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн. (одна гривня) та 5763,00 грн. (п`ять тисяч сімсот шістдесят три гривні) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2020

Суддя І. О. Гарбар