Постанова № 87389203, 16.01.2020, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1298/17

Провадження № 2-а/675/5/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2020 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючої - судді Янішевської О. С., секретаря судового засідання Беліци М. О.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Іванова А. Б.,

представника відповідача Марчука О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяславі у режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання протиправним та скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання протиправною та скасування постанови начальника установи про накладення заходів стягнення, якими, на думку засудженого, порушені права ОСОБА_1 , мотивуючи це наступним чином. ОСОБА_1 вказав, що відбуває покарання у виді позбавлення волі у Державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)». Засуджений посилається на те, що постановою начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 04 липня 2017 року до нього застосоване стягнення у виді суворої догани за те, що 26 червня 2017 року о 09 годині 30 хвилин під час слідування на судове засідання в категоричній формі відмовився взяти руки за спину, на законні вимоги припинити порушення не відреагував. ОСОБА_1 вважає, що вимога взяти руки за спину під час слідування на судове засідання є неправомірною, такою, що суперечить Конституції України, принижує честь та гідність позивача. Позивач вважає, що дії інспектора були протиправними та протизаконними, а постанова про накладення дисциплінарного стягнення винесена всупереч вимогам діючого законодавства. Позивач просив визнати протиправною та скасувати названу постанову начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)», прийняти постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод та інтересів людини у сфері публічно-правових відносин від порушень та посягань з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Іванов А. Б. у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали.

Представник відповідача Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» у судовому засіданні заявлені вимоги не визнав.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані суду матеріали, суд знаходить, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За вимогами ч. 1 ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАC України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За вимогами п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати, зокрема, питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 539 КПК України визначено, що розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.

Права і обов`язки засуджених визначені ст. ст. 8, 9 КВК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Права і обов`язки засуджених до позбавлення волі визначені ст. 107 КВК України.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, які діяли на момент винесення постанов начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відносно ОСОБА_1 і оскаржуються позивачем, регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

ОСОБА_1 був обізнаний з вимогами КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що підтверджуються відповідною розпискою ОСОБА_1 від 11 червня 2016 року, копія якого додана до матеріалів справи.

Постановою начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» від 04 липня 2017 року до ОСОБА_1 застосоване стягнення у виді суворої догани за те, що 26 червня 2017 року о 09 годині 30 хвилин під час слідування на судове засідання в категоричній формі відмовився взяти руки за спину, на законні вимоги припинити порушення не відреагував. ОСОБА_1 відмовився проставити підпис у вказаній постанові про те, що постанова йому оголошена, що підтверджується відповідним записом у постанові.

ОСОБА_1 у судовому засіданні наполягав, що дії інспектора щодо нього були протиправними, не відповідали вимогам Конституції України та Європейської Конвенції прав людини та основоположних свобод. Позивач висловився, що Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не відповідають вимогам Конституції України, необхідність при слідуванні тримати руки в положенні «за спиною» принижує честь та гідність засудженого, а тому не може застосовуватись, зокрема, до ОСОБА_1 . Відтак позивач вважає, що постанова начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення за відмову при слідуванні тримати руки в положенні «за спиною» є незаконною і підлягає скасуванню.

Аналогічну позицію позивач висловив і у власноручних письмових поясненнях, наданих з приводу події 26 червня 2017 року, копія яких додана до матеріалів справи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Порядок пересування засуджених територією установ виконання покарань визначений розділом XVIIІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, які діяли на момент винесення постанови начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відносно ОСОБА_1 і оскаржується позивачем.

За вимогами абз. 3 п. 1 р. XVIIІПравил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, які діяли на момент винесення постанов начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відносно ОСОБА_1 і оскаржується позивачем, під час пересування територією установи виконання покарань у супроводі персоналу засуджені повинні тримати руки в положенні «за спиною» (крім засуджених, які тримаються у виправних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації).

Відповідно до вимог п. 2 р. ІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, які діяли на момент винесення постанови начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відносно ОСОБА_1 і оскаржується позивачем, засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами.

Питання визнання законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень може бути оскаржене в судовому порядку. Водночас, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року № 2186/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2014 року за № 1656/26433, які діяли на момент винесення постанови начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» відносно ОСОБА_1 і оскаржується позивачем, не визнані в судовому порядку незаконними чи такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

З огляду на викладене, вказані Правила були чинними та обов`язковими до виконання на всій території України до 14 вересня 2018 року, тобто до набрання чинності Наказом Міністерства юстиції України 28 серпня 2018 року № 2822/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2018 року за № 1011/32463 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5».

Допитаний в ході судового розгляду справи в якості свідка ОСОБА_3 суду показав, що він як начальник відділення проводив перевірку по факту вчинення 26 червня 2017 року дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . Свідок категорично зазначив, що ОСОБА_1 26 червня 2017 року відмовився при слідуванні тримати руки в положенні «за спиною». При цьому засуджений посилався на те, що у нього руки були зайняті, оскільки він ніс у руках документи. Свідок зазначив, що наявність у руках засудженого документів не перешкоджала йому при слідуванні тримати руки в положенні «за спиною».

Покази свідка не були спростовані доказами, дослідженими в ході судового розгляду.

ОСОБА_4 звільнений зі служби 30 червня 2017 року за власним бажанням, що підтверджується доданою до матеріалів справи довідкою Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» № 21 від 04 квітня 2018 року. Заходами, здійсненими судом, не виявилось можливим забезпечити явку у судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_4 , оскільки він відсутній за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується довідками відділення Укрпошти про неможливість вручення судової повістки, які додані до матеріалів справи.

Факт вчинення ОСОБА_1 26 червня 2017 року дисциплінарного проступку також підтверджується доданими до матеріалів справи копіями рапортів ОСОБА_4 від 26 червня 2017 року та ОСОБА_3 від 03 липня 2017 року

Вказаний факт не був спростований в ході судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 131-1 КВК України дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.

За невиконання покладених обов`язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення, передбачені ст. 132 КВК України.

Судом встановлено, що постанова, винесена начальником Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» 04 липня 2017 року відповідають вимогам чинного на момент винесення законодавства, винесені в порядку та у спосіб встановлений законом.

Вказаний факт не був спростований в ході судового розгляду.

ОСОБА_1 просив суд прийняти постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод та інтересів людини у сфері публічно-правових відносин від порушень та посягань з боку суб`єктів владних повноважень, однак в ході судового розгляду не вказав, рішень дій чи бездіяльності якої саме службової особи або органу це стосується, дотримання яких саме прав, свобод та інтересів людини у сфері публічно-правових відносин це стосується, від яких саме посягань підлягають захисту права, свободи та інтереси якої саме людини. Позивач не навів жодних доводів на підтримання позову у цій частині та не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6-11, 19-20, 31, 122, 241-246, 250, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер невідомий, місце знаходження Державна установа «Замкова виправна колонія (№ 58)» м. Ізяслав Хмельницької області, вул. Гагаріна, 2) до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» (місце знаходження: 30300 м. Ізяслав Хмельницької області, вул. Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 08564771) про визнання протиправним та скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 січня 2020 року.

Суддя: О. С. Янішевська