Рішення № 87385230, 05.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 р. справа № 520/939/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., за участю секретаря Жука С.В. та представників:

позивача:не з`явився,відповідача:Пікули В.Ю.за позовомОСОБА_1 доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків)проскасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту – відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 27.12.2019 №44814071 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 313 334,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийняття оскаржуваної постанови, виданої у межах виконавчого провадження ВП №44814071 на виконання виконавчого листа Харківського районного суду Харківської області від 05.09.2014 №635/8001/13-ц.

Позивач вказує, що провадження у межах якого прийнято вказану постанову було закрито, а судове рішення у справі №635/8001/13-ц у повному обсязі виконано у 2016 році не за рахунок виконавчих дій чи добровільного виконання рішення боржником, а – за рахунок задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки у позасудовому порядку. Вказує, що виконання рішення суду у виконавчому провадженні та позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки не мають між собою жодного зв`язку, відповідно факт виконання рішення – не є наслідком проведених виконавчих дій, у той час як законодавець чітко пов`язує стягнення виконавчого збору зі стягненням фактичної суми заборгованості, відтак вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з нього виконавчого збору.

Ухвалою суду від 28.02.2020 відкрито спрощене провадження та призначено відкрите судове засідання у справі з викликом сторін на 04.02.2020 об 11 год. 00 хв.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки вважає, що у ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем вживались заходи, спрямовані на виявлення майна та кошти, належні боржнику, на які можливо було звернути стягнення. Зокрема, зазначає, що постановою від 23.09.2014 було накладено арешт на грошові кошти боржника, розміщені на рахунках відкритих у банківських установах, здійснено вихід за місцем реєстрації боржника з метою виявлення майна, на яке можливо звернути стягнення, постановою від 13.10.2014 оголошено у розшук транспортний засіб, що належав позивачу на праві приватної власності, та актом опису й арешту майна боржника від 29.01.2015 описано і накладено арешт на нерухоме майно боржника, а саме – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на викладене та те, що рішення суду є фактично виконаним, з приводу чого спір між сторонами відсутній, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судове засідання 04.02.2020 позивач та представник позивача не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, та 04.02.2020 о 10 год. 38 хв. звернулися до суду із заявою про розгляд справи без участі представника позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З матеріалів виконавчого провадження №44814071 встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01.11.2013 у справі №635/8001/13-ц, провадження №2/635/3668/2013, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №6197985 від 05.03.2008 з додатковими угодами до нього у розмірі 3 472 354,10 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 700,00 грн, а всього – 3 474 054,10 грн.

Харківським районним судом Харківської області 05.09.2014 видано виконавчий лист №635/8001/13-ц.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області 19.09.2014 відкрито виконавче провадження ВП №44814071 та зобов`язано боржника самостійно виконати рішення суду у справі №635/8001/13-ц у строк до 26.09.2014.

У зв`язку із невиконанням боржником зазначеного судового рішення у встановлений строк постановою про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.11.2014 ВП №44814071 з боржника стягнуто виконавчий збір у сумі 347 405,41 грн.

З огляду на повне виконання зобов`язань за кредитним договором від 05.03.2008 №А6197985, у підтвердження чого надано копію листа Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» від 14.03.2019 №КНО-61.1.1/40, 09.04.2019 позивачем направлено відповідачу заяву за змістом якої він просить видати постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом від 06.06.2019 №4481408/7 відповідач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» в якому просив повідомити про стан виконання рішення суду у відповідності до виконавчого листа виданого Харківським районним судом Харківської області у справі №635/8001/13-ц.

За результатами розгляду вказаного листа Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» надано відповідь від 26.06.2019 №КНО-61.1.3.1/90 про те, що заборгованість позивача за кредитним договором від 05.03.2008 №6197985 погашена у повному обсязі у відповідності зі статтями 1, 7, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідачем 17.07.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №44814071 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та виведено в окреме провадження постанову від 10.11.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Крім того, судом встановлено, що 23.07.2019 відповідачем розглянуто постанову про закінчення виконавчого провадження та на підставі постанови від 10.11.2014 ВП №44814071 відкрито виконавче провадження ВП №59619412 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 347 405, 41 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №520/8834/19, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.07.2019 ВП №59619412.

Відповідачем 27.12.2019 прийнято постанову про скасування процесуального документу, а саме – постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.07.2019 ВП №59619412, на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №520/8834/19.

Також 27.12.2019 відповідачем на підставі пунктів 2, 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №520/8834/19, прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Разом з цим, 27.12.2019 відповідачем видано постанову про стягнення виконавчого збору з боржника ВП №44814071 у розмірі 313 334,54 грн.

Вважаючи таку постанову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

На момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.09.2014 ВП №44814071 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, було врегульовано нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (у відповідній редакції, далі – Закон України №606-XIV).

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону України №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі – рішення).

Частинами першою та другою статті 2 цього ж Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі – державні виконавці).

Пунктом 1 частини 2 статті 17 Закону України №606-XIV встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 25 Закону України №606-XIV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника – у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією і проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Положеннями частини першої статті 27 Закону України №606-XIV передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів статті 28 Закону України №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим кодексом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. У разі якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

У той же час, 05.10.2016 набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон України №1404-VIII), згідно з яким виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) визначено як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №1404-VIII виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 цього ж Закону визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Частиною першою статті 40 Закону України №1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону України №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З правового аналізу викладених законодавчих норм вбачається, що після зміни правового регулювання відповідно до Закону України №1404-VIII стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо у процесі примусового виконання рішення без прийняття відповідної постанови. Підставою для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Судом встановлено, що у матеріалах виконавчого провадження міститься постанова про стягнення виконавчого збору від 10.11.2014 №44814071 у сумі 347 405,41 грн., вона є чинною та не скасованою, що відповідачем не заперечується.

З матеріалів справи вбачається, що постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.11.2014 року ВП №44814071 прийнято на підставі ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV.

Правилами частини сьомої Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Суд зазначає, що матеріали виконавчого провадження ВП №44814071 не містять доказів вчинення державним виконавцем дій саме щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 10.11.2014 ВП №44814071.

На момент прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.07.2019 №44814071 постанова про стягнення виконавчого збору від 10.11.2014 №44814071 залишилась чинною, проте не реалізованою відповідачем.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України №1404-VIII постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Суд звертає увагу на ту обставину, що у пункті 2 резолютивної частини постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №44814071 від 10.11.2014 зазначено, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить 1 рік.

Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню – з наступного дня після його прийняття.

Отже, постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.11.2014 ВП №44814071, яка у розумінні Закону України №606-XIV та Закону України №1404-VIII є виконавчим документом, на момент виникнення спірних правовідносин скасована не була та була чинною, проте строки пред`явлення її до виконання сплинули. Обставин, які об`єктивно унеможливили стягнення виконавчого збору за вказаною постановою відповідачем суду не надано.

Суд зауважує, що правомірність прийняття постанови від 10.11.2014 ВП №44814071 про стягнення з боржника виконавчого збору не є предметом доказування у межах розгляду даного спору, проте підтверджує наявність процесуальної волі державного виконавця стягнути виконавчий збір у межах відкритого виконавчого провадження.

Після закінчення виконавчого провадження постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 27.12.2019 №44814071.

При прийнятті цієї постанови відповідач керувався частиною третьої статті 40 Закону №1404-VIII за змістом якої у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Водночас, враховуючи викладене законодавче регулювання, а також те, що постанова від 10.11.2014 ВП №44814071 не була скасована та на момент прийняття оскаржуваної у даній справі постанови від 27.12.2019 ВП №44814071 була чинною, суд дійшов висновків про безпідставність та необґрунтованість фактично повторного (подвійного) стягнення з позивача суми виконавчого збору.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідач при прийнятті постанови від 10.11.2014 фактично реалізував законодавчо надане право на стягнення виконавчого збору, однак не вжив заходів щодо примусового виконання такої постанови. При цьому відповідачем не надано суду пояснень у зв`язку з чим такі заходи примусового виконання здійснені не були.

Суд зауважує, що приписами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено права та/або обов`язку для державного виконавця повторного прийняття рішення про стягнення з боржника виконавчого збору у межах одного виконавчого провадження.

Слід також зазначити, що нормами Закону України №1404-VIII та Закону України №606-XIV підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів визначено фактичне виконання судового рішення, вжиття державним виконавцем заходів по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.02.2019 у справі №819/1116/17.

Крім того, виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Судом встановлено, не заперечується сторонами та підтверджується наявними у справі матеріалами, що виконання судового рішення у справі №635/8001/13-ц відбулося не за рахунок виконавчих дій відповідача, не шляхом його добровільного виконання позивачем, а – шляхом позасудового врегулювання на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Суд також звертає увагу на порушення відповідачем строків прийняття оскаржуваної постанови, оскільки відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Водночас судом встановлено, що закриття провадження відбулось 17.07.2019, а оскаржувану у даній справі постанову №44814071 прийнято 27.12.2019, тобто всупереч положень частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається з частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, позивачем доведено протиправність постанови про стягнення виконавчого збору, у той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного правового аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 134,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №5229208 від 20.01.2020.

На підставі викладеного, керуючись статтею 19 Конституції України, статтями 72 – 77, 241 – 246, 250, 255, 262, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 313 334,54 грн. (триста тринадцять тисяч триста тридцять чотири гривні п`ятдесят чотири копійки) від 27.12.2019 ВП №44814071.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 3 133,34 грн. (три тисячі сто тридцять три гривні тридцять чотири коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Ярослава Мудрого, 16, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ:43315445).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 277 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296 – 297 Кодексу адміністративного судочинства.

Повний текст рішення виготовлено 05.02.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва