Рішення № 87383395, 05.02.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/121/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання неправомірною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) через представника - адвоката Москвичова С.І. звернулася з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі – Перший відділ ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області, відповідач) про визнання неправомірною та скасування постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення виконавчого збору у сумі 157038,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у Першому відділі ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувало виконавче провадження №52489114, відкрите на підставі виконавчого листа №2-8353/2011, який був виданий 13 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області для виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2012 року у справі № 2-8353/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ “ОТП Факторинг Україна” заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2008 року №CM-SMEA02/041/2008 в розмірі 1568568,22 грн, 1700 грн сплаченого судового збору та 120 грн сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

31 липня 2017 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області Кошатюк І.А. виконавчий лист №2-8353/2011 повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” та знято арешт з майна боржника ОСОБА_1 31 липня 2017 року відповідачем в межах виконавчого провадження №52489114 на підставі частини третьої статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 157038,82 грн, яка була звернена до примусового виконання (виконавче провадження №54505268).

Позивач вважає, що постанова державного виконавця Першого відділу ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення виконавчого збору в сумі 157038,82 грн винесена з порушенням приписів Закону України “Про виконавче провадження” та підлягає скасуванню. ОСОБА_1 не погоджується із постановою про стягнення виконавчого збору, оскільки державним виконавцем не було вчинено дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за вищевказаним виконавчим листом. Також зауважила, що виконавче провадження №52489114 було відкрите під час дії Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV “Про виконавче провадження”. Відповідно до положень частини першої статті 28 вказаного Закону виконавчий збір стягувався у розмірі суми, що підлягала стягненню або поверненню згідно з виконавчим документом. Однак норми Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV “Про виконавче провадження” втратили чинність 05 жовтня 2016 року у зв`язку із набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII “Про виконавче провадження”. Відповідно до пункту 7 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Вказана норма врегульовує порядок здійснення виконавчих дій, а не виконавчого провадження, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою від 27 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадженні у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи з урахуванням §2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.60-62). В обґрунтування цієї позиції вказав, що у межах виконавчого провадження №52489114 державним виконавцем здійснювалися заходи примусового виконання рішення суду. З метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем було направлено запити для виявлення майна боржника, проведено опис та арешт нерухомого майна з винесенням постанови від 14 квітня 2017 року. Також зазначив, що 31 липня 2017 року на адресу відповідача надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документу стягувачу без подальшого виконання. Того ж дня державним виконавцем на підставі підпункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та на виконання вимог частини третьої статті 40 даного Закону винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, яку було виділено в окреме провадження (ВП №54505268). Вважає, що постанова від 31 липня 2017 року ВП №52489114 відповідає вимогам закону та з наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року відповідача Перший відділ ДВС м. Луцьк ГТУЮ у Волинській області замінено на Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (а.с.76).

У судовому засіданні 04 лютого 2020 року ОСОБА_2 – представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити; ОСОБА_3 – представник відповідача позовні вимоги заперечувала з підстав, наведених у відзиві на позов, у його задоволенні просила відмовити.

Після оголошеної у судовому засіданні перерви з урахуванням заяв представників сторін (а.с.80-81) та відповідно до положень частини третьої статті 194, частини четвертої статті 229, частини третьої статті 268 КАС України розгляд справи 05 лютого 2020 року продовжено судом у письмовому провадженні, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши у судовому засіданні 04 лютого 2020 року пояснення представників сторін (вступне слово), перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, письмовими доказами, суд встановив такі обставини.

На виконанні у Першому відділі ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувало виконавче провадження №52489114 з виконання виконавчого листа №2-8353/2011, виданого 13 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за заочним рішенням цього суду від 02 лютого 2012 року у справі №2-8353/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ОТП Факторинг Україна” (ТзОВ “ОТП Факторинг Україна”) заборгованості за кредитним договором від 17 квітня 2008 року №CM-SMEA02/041/2008 в розмірі 1568568,22 грн, 1700 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що за вказаним виконавчим документом 04 жовтня 2016 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52489114 (а.с.72). У межах цього провадження 14 квітня 2017 року заступником начальника Першого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Мондровським М.М. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а.с.63).

31 липня 2017 року представник ТзОВ “ОТП Факторинг Україна” звернувся до відповідача із заявою від 24 липня 2017 року, в якій з посиланням на пункт 1 частини першої, частину третю статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” просив повернути виконавчий документ стягувачу та зняти накладені арешти з майна та рахунків боржника ОСОБА_1 (а.с.64). У той же день старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Кошатюк І.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 31 липня 2017 року №52489114 виділено в окреме провадження (а.с.65).

Постанова про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 157038,82 грн прийнята в межах виконавчого провадження №52489114 старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Кошатюк І.А. 31 липня 2017 року (а.с.55). Надалі 14 серпня 2017 року держаний виконавець Першого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Куліш Р.А. відкрив виконавче провадження №54505268 щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 31 липня 2017 року ВП №52489114 (а.с.57).

Вважаючи постанову від 31 липня 2017 року №52489114 про стягнення виконавчого збору такою, що порушує її права, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Частиною п`ятою статті 74 Закону від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ “Про виконавче провадження” (далі – Закон №1404-VІІІ) встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця становить 10 днів з дня її отримання чи ознайомлення.

Представник позивача у заяві про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом та в додаткових поясненнях (а.с.27-30) зазначив, що 29 грудня 2019 року позивач дізналася про накладення арешту на її майно у межах виконавчого провадження №54505268. Про підстави накладення арешту на її майно ОСОБА_1 стало відомо 09 січня 2020 року після ознайомлення представника позивача – адвоката Москвичова С.І. із матеріалами виконавчого провадження за заявою до відповідача про надання для ознайомлення матеріалів виконавчих проваджень, у яких ОСОБА_1 є боржником (а.с.31).

Відповідно до правил, встановлених статтею 28 Закону №1404-VІІІ копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Відповідач не надав доказів надіслання позивачу ні постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.65), ні постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення виконавчого збору (а.с.55), так само як і постанови від 14 серпня 2017 року ВП №54505268 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 31 липня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 157038,82 грн (а.с.57) чи постанови від 21 вересня 2017 року ВП №54505268 про арешт майна боржника (а.с.59), на підставі якої до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено обтяження щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна (а.с.13).

Оскільки матеріали справи не містять інших доказів про отримання чи ознайомлення позивача (її представника) з постановою про стягнення виконавчого збору (окрім заяви від 09 січня 2020 року про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень), чи доказів, які б дозволяли позивачу бути обізнаним про вчинення щодо неї виконавчих дій (стосовно надіслання рекомендованим порядком постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про повернення виконавчого документа стягувачу, постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 серпня 2017 року ВП №54505268), а даний позов подано до суду 10 січня 2020 року, то суд дійшов висновку, що позивачем дотримано десятиденний строк звернення до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України “Про виконавче провадження” (Закон №1404-VІІІ, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року).

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме “виконавчих дій”, а не “виконавчого провадження”.

З урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акту, під час дії якого вона була розпочата.

Наведені норми суд бере до уваги у тому контексті, що виконавче провадження №52489114 з примусового виконання виконавчого листа №2-8353/2011, виданого 13 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, було відкрите 04 жовтня 2016 року, тобто, до набрання чинності Законом №1404-VІІІ. На час прийняття цієї постанови діяв Закон України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV “Про виконавче провадження” (далі – Закон №606-ХІV).

Разом з тим, постанова від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 157038,82 грн винесена державним виконавцем в період дії Закону №1404-VІІІ, тому така постанова має відповідати положенням цього закону.

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ, частини четвертої статті 27 №1404-VIII визначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На відміну від норм статті 27 Закону №1404-VIII, положеннями статті 25 Закону №606-ХІV, на підставі якої було відкрито виконавче провадження №52489114 з виконання виконаного листа №2-8353/2011, виданого 13 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, встановлювали інші правила: у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення у строк, визначений державним виконавцем для добровільного його виконання, розпочиналося примусове виконання із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Таким чином, виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному Законом №1404-VІІІ, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно зі статтею 37 цього Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У розглядуваному випадку виконавчий лист від 13 вересня 2012 року №2-8353/2011 повернуто стягувачу саме з цієї підстави.

Як визначено частинами першою, другою статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на час прийняття спірної постанови, тобто, станом на 31 липня 2017 року), виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З системного аналізу наведених норм слідує, що статтею 27 Закону №1404-VIII встановлено загальні правила стягнення виконавчого збору. Так обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Таким чином, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802; у редакції у наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2832/5, зі змінами станом на 31 липня 2017 року), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 червня 2019року у справі №824/172/18-а, та враховуються при вирішенні цієї справи на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно з якою при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені вище висновки суду також випливають із порівняльного аналізу приписів частини другої статті 27 Закону №1404-VIII в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 31 липня 2017 року, та цієї норми в редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання” (далі – Закон №2475-VIII). Так зазначеним Законом, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, до частини другої статті 27 Закону №1404-VIII були внесені зміни, відповідно до яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, за приписами частини другої статті 27 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на момент винесення спірної постанови про стягнення виконавчого збору від 31 липня 2017 року) розмір виконавчого збору міг бути встановлений залежно від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, тоді як чинна редакція вказаної частини другої статті 27 цього Закону розмір виконавчого збору ставить у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

З урахуванням досліджених письмових доказів, наданих представником відповідача, встановлено, що в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №52489114) відсутні відомості про виконання (суму, яку фактично стягнуто з боржника). Дії, які вчинялись відповідачем у первісному виконавчому провадженні (опис і арешт майна) по своїй суті не є підставою для стягнення виконавчого збору, оскільки такі дії не призвели до фактичного виконання виконавчого листа №2-8353/2011, виданого 13 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області. Рішення було виконано завдяки укладеній угоді про врегулювання боргу між стягувачем та боржником (а.с.17).

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що станом на 31 липня 2017 року у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 157038,82 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини суд вважає доводи позивача обґрунтованими, а відповідач не довів правомірність оскаржуваної постанови. Відтак, позов підлягає задоволенню повністю.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Вимога про визнання акта владного органу неправомірним, незаконним є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права, а саме визнання акта протиправним. Отже, суд задовольняє позов шляхом прийняття рішення про визнання протиправною та скасування постанови від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 1570,40 грн, що підтверджуються квитанцією від 09 січня 2020 року №11, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 66).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 194, 229, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27а, ідентифікаційний код юридичної особи 35041461) про визнання неправомірною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Кошатюк І.А. від 31 липня 2017 року ВП №52489114 про стягнення виконавчого збору у розмірі 157038,82 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1570,40 грн (одна тисяча п`ятсот сімдесят грн 40 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ж.В. Каленюк