Рішення № 87376626, 28.11.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/19359/18

Провадження №2/521/1645/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя - Плавич І.В.,

секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Військової академії (місто Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом Військової академії (місто Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги та пояснюючи підстави звернення до суду, представник позивача вказував, що приміщення АДРЕСА_1 надавалось військовослужбовцю - ОСОБА_3 для тимчасового проживання у зв`язку із проходженням служби у Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі. ОСОБА_1 знаходилась у шлюбі із ОСОБА_3 та мала право користуватись спірним майном, як член сім`ї військовослужбовця. Але, згодом шлюб було розірвано, а ОСОБА_3 переїхав до іншого житла. Як зазначає сторона позивача, ОСОБА_1 не є військовослужбовцем або працівником Збройних Сил України, не знаходиться на обліку військовослужбовців та членів їх сімей Одеського гарнізону, потребуючих поліпшення житлових умов.

Проте, за вказаною спірною адресою зареєстровані та проживають ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 , які, як зазначає представник позивача, відмовляються у добровільному порядку звільняти вищевказане приміщення.

У зв`язку із тим, що держава позбавлена права користування та розпорядження вказаним майном, представник Військової академії (місто Одеса) звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти того, що вона не є військовослужбовцем або працівником Збройних Сил України, не знаходиться на обліку військовослужбовців та членів їх сімей Одеського гарнізону, потребуючих поліпшення житлових умов. Вказувала, що сплачує регулярно комунальні послуги за спірною адресою, за власні кошти здійснювала ремонти приміщення АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим просила суд відмовити у задоволенні позову Військової академії (місто Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності, у зв`язку із чим ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на позов не скористався, але від особи надійшла заява про застосування строків позовної давності, у зв`язку із чим ОСОБА_2 просив суд відмовити у задоволенні позову.

Від представника Військової академії (місто Одеса) надійшла відповідь на відзив, у якому представник позивача вказував, що ОСОБА_1 не надавалось у користування спірне приміщення саме, як працівнику Збройних Сил України, просив суд зобов`язати відповідачів виселитись із приміщення АДРЕСА_1 .

Представник Військової академії (місто Одеса) у відкрите судове засідання не з`явився, установа повідомлялась про розгляд справи належним чином, причини неявки представника суду не відомі.

Відповідач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явилася, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення сторін, дослідивши відповідний позов, письмові докази, що були представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідно до наказу Командувача Сухопутних військ Збройних сил України Міністерства оборони України №103пм від 27 листопада 2007 року старшого прапорщика ОСОБА_3 звільнено у зв`язку із реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України.

Як вбачається із матеріалів справи, приміщення АДРЕСА_1 надавалось військовослужбовцю - ОСОБА_3 для тимчасового проживання у зв`язку із проходженням служби у Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі.

Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Котовської міської Ради народних депутатів Одеської області 29 червня 1996 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 29 червня 1996 року, після одруження дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

Утім, згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси, 29 серпня 2006 року шлюб між подружжям розірвано.

Як вбачається із довідки №570 від 11 жовтня 2018 року, виданої начальником КЕС Військової академії (м. Одеса), за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно із листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01-13/5772 від 01 серпня 2015 року, об`єкти нежитлового фонду будівель № АДРЕСА_1 , перебувають на обліку КЕВ м. Одеси Міністерства оборони України.

Зокрема, приміщення № АДРЕСА_1 не має статусу будівлі, що підтверджується листом КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» №1/46/895 від 18 червня 2008 року.

У зв`язку із заявами відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як наводить ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як регламентує ст. 267 ч.5 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Заперечуючи проти доводів представника позивача, відповідачі посилаються на те, що строк позовної давності сплив після спливу трирічного строку після розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто 29 серпня 2009 року.

Суд не може погодитись із доведеністю такої позиції, однак вбачає обґрунтованим поновити встановлені законом строки позовної давності, забезпечити стороні право на доступ до суду та розглянути заявлені позовні вимоги по суті.

Як регламентує ст. 29 ч. 1 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із ст. 317 ч. 1, 2 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У силу ст. 321 ч.1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Також, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно із ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст. 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 383 ч. 1, ЦК України, ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок і частину будинку, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Як чітко регламентує ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР, зокрема, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ст. 109 ЖК УРСР, зокрема, у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України суд доходить висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно із ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Стаття 150 ЖК УРСР закріплює, що власник будинку, частини будинку, квартири, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, а саме: продавати, дарувати, заповідати, здавати і оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як зазначає ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі зокрема судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону.

Як роз`яснює ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», орган реєстрації здійснює: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачу інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.

Заявляючи позовні вимоги, представник позивача вказував на те, що ОСОБА_1 , розірвавши шлюб із ОСОБА_3 , утратила право користування спірним приміщенням, крім того, вказував, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 не є військовослужбовцями, не є працівниками Збройних Сил України, не знаходяться на обліку військовослужбовців та членів їх сімей.

Проте, як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 працювала у військових частинах, у Домі Офіцерів ГСГВ, в Одеському інституті сухопутних військ, а також у Військовій академії (м. Одеса), де працює і на даний час. ОСОБА_1 нагороджена медаллю «15 років Збройним Силам України».

Представник позивача вказував, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг, посилаючись на акт про перевірку житлових умов від 24 травня 2017 року, складеного комісією у складі підполковника ОСОБА_10 , підполковника ОСОБА_7 , старшого лейтенанта ОСОБА_8 , майора ОСОБА_9 , працівника ЗСУ ОСОБА_11

Проте, відповідно до довідки №17/22/33 від 29 січня 2019 року, виданої Військовою академією Міністерства оборони України, ОСОБА_1 проживає за спірною адресою, заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги немає.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові №6-92цс15 від 27 травня 2015 року, передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядженням своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Дійсно, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Однак, згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Перевіривши факти і обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, вивчивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Військової академії (м. Одеса), адже представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин у позові.

Згідно зі ст. 141 ч. 1, 2 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із висновком суду про відмову в позові, понесені судові витрати покладаються на позивача Військову академію (м. Одеса) та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 281, 282, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові Військової академії (місто Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: Військова академія (м. Одеса) - місцезнаходження: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10, ЄДРПОУ 24983020.

Відповідач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Котовським МРВ УМВС України в Одеській області 18 грудня 1996 року.

Відповідач: ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_7 , виданий Малиновським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 12 лютого 2009 року.

Суддя: І.В. Плавич