Рішення № 87369230, 23.01.2020, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9231/17

2/296/340/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" січня 2020 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді – Драча Ю.І.,

за участю секретаря Івашко Т.А.,

представників позивача Яроша В.В., ОСОБА_1 .Г.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_5 , в інтересах якої дії ОСОБА_2 , треті особи: ОСББ ’’Космонавтів - 18” та Управління ведення реєстру територіальної громади міської ради, Служба у справа дітей Житомирської міської ради, законний представник малолітньої дитини – ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 Шлюб між ними розірвано 14.06.2011 року. Під час перебування у шлюбі їй видали ордер на житлову площу в гуртожитку від Житомирського заводу «Хімволокно», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В квартирі прописані вона, син, її колишній чоловік з донькою від другого шлюбу.

Ухвалою суду від 04.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримала та просили їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач та його представник в судову засіданні заперечували проти позову, з тих підстав, що квартиру вони отримували разом з позивачкою під час перебування у шлюбі. Та просить врахувати той факт, що позивач проживає за кордоном, та те що комунальні послуги він сплачує сам за квартиру.

Представник третьої особи ОСББ «Космонавтів-18» в попередньому судовому засіданні проти позову не заперечувала, однак в останнє судове засідання не з`явилася.

Представник третьої особи Управління ведення реєстру територіальної громади міської ради в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без їх участі. При винесення рішення покладаються на розсуд суду (а.с.88 Том 1).

Представник третьої особи Служба у справа дітей Житомирської міської ради в попередньому судовому засіданні проти позову заперечувала, однак в останнє судове засідання не з`явилася, при розгляді справи просять врахувати інтереси дитини (а.с.37 Том 2).

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та приходить до наступного.

За змістом ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступні факти.

Згідно ордеру №2653 від 15.12.1999 року ОСОБА_7 з сім`єю з трьох чоловік ( ОСОБА_7 , ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_8 – син) отримала право на зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10 Том 1).

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21.03.2011 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.8 Том 1).

Згідно картки прописки в даній квартирі також прописана ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14 Том 1).

З актів від 22.03.2016 року та 01.11.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в даній квартирі не проживають (а.с.15,16 Том 1).

Допитаний в судовому засіданні 23.04.2019 року свідок ОСОБА_9 пояснила, що відповідач ОСОБА_2 періодично приходить до квартири та оплачує комунальні послуги.

Допитаний в судовому засіданні 20.06.2019 року свідок ОСОБА_10 пояснила, що на даний час в квартирі періодично проживає відповідач з дочкою. Комунальні послуги також оплачує ОСОБА_2 . Позивача ОСОБА_4 вона не бачила більше двох років. Коли підписувала акт про непроживання ОСОБА_2 , вона не читала зміст акту а просто підписала на прохання осіб, які його складали.

Допитаний в судовому засіданні 20.06.2019 року свідок ОСОБА_11 пояснила, що періодично бачить що відповідач з дочкою приходять до квартири. Коли підписувала акт про непроживання ОСОБА_2 , вона не читала зміст акту а просто підписала на прохання матері позивачки.

Згідно ч.1ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов`язані з позбавленням його володінням майном.

Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Вирішуючи даний спір суд, вважає необхідним врахувати наступне.

Відповідно до положення статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 періодично проживає в даній квартирі та сплачує за комунальні послуги, що підтверджується квитанціями, які долучені до матеріалів справи.

Суд вважає зазначити, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).

Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім`ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

При вирішенні даної справи, встановлюючи баланс між інтересами позивача та відповідача, оцінивши у сукупності з іншими доказами у справі та доводи про те, що відповідач не проживає у квартирі, не сплачує витрати на її утримання, з`ясувавши зв`язок відповідача із спірною квартирою як із житлом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_5 , в інтересах якої дії ОСОБА_2 , треті особи: ОСББ ’’Космонавтів - 18” та Управління ведення реєстру територіальної громади міської ради, Служба у справа дітей Житомирської міської ради, законний представник малолітньої дитини – ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду.

Суддя Ю. І. Драч