Ухвала суду № 87368091, 05.02.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4639/19-ц

Провадження № 2/175/1331/19

У Х В А Л А

05 лютого 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Лукієнко В.Г.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт. Слобожанське клопотання адвоката відповідача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю Куценко О.В. про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпропетровського районного суду знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів.

19 грудня 2019 року до суду надійшло клопотання адвоката відповідача про закриття провадження по справі в порядку п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яке у судовому засіданні адвокат відповідача підтримала.

Адвокат позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з клопотанням про закриття провадження по справі, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Верховний Суд в своїй постанові від 25 квітня 2019 року у справі №540/406/19 зазначив, що чимала кількість справ, які є в провадженні суду/судів, ще не є достатньою підставою для того, щоб вважати ці справи типовими. У контексті цього звернення колегія суддів також звертає увагу на те, що поняття «аналогічні» вимоги і підстави позову не можна ототожнювати з поняттям «однакові» вимоги і підстави позову. Окрім цього, Верховний Суд в своїй постанові від 22 травня 2019 року у справі №640/7778/18 (провадження № 61-48585св18) зазначив, що закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Підстави позову у цивільній справі №640/17665/16-ц та у цій справі не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, тому висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є помилковими.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу. Тому вкладник у якого з часом з`явиться можливість посилатися на: нові обставини справи (інші підстави позову, на які раніше він не посилався); надати чи витребовувати через суд нові докази (інші підстави позову, на які раніше він не посилався); посилатися на внутрішнє банківське законодавство, положення якого приховував від вкладників та суду банк (інші підстави позову, на які раніше він не посилався).

Судом встановлено, що в цивільній справі №201/6056/14-ц (предмет позову: достроково розірвати депозитний договір №SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року та стягнути 500 000,00 доларів США та стягнути 3% за порушення грошового зобов`язання та достроково розірвати договір №SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року та стягнути 250 000,00 доларів США та стягнути 3% за порушення грошового зобов`язання): 23 грудня 2014 року суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову посилаючись на ту обставину що, саме АНО ФЗВ Російської Федерації замість ПАТ КБ «ПриватБанк» повинно повертати гроші ОСОБА_1 ; 22 квітня 2015 року суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та вирішив стягнути із ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року 500 000 доларів США, за договором № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року 250 000 доларів США на повернення депозитних вкладів, а також 3% річних за прострочення зобов`язання у розмірі 25966,98 грн.; 21 жовтня 2015 року ВССУ скасував рішення апеляційного суду з чим погодився на той час і Верховний Суд України 06 липня 2016 року, зазначивши при цьому наступне: «У справі, яка переглядається, суди встановили, що не було дотримано письмової форми договорів банківського вкладу від 14 і 20 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк». На підтвердження внесення зазначених грошових сум на депозитні рахунки позивач надав фотокопії: заяв на вклад, банківських виписок від 24 жовтня 2014 року та 15 лютого 2015 року та квитанції від 14 січня 2014 року про внесення 500 000 доларів США, яка не відповідає вимогам закону та не містить обов`язкових реквізитів, визначених п. 2.9 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року №174, а саме: не завірена печаткою ПАТ КБ «ПриватБанк», взагалі відсутній її оригінал; при цьому також немає оригіналу касового документа, оформленого згідно з касовими операціями, визначеними зазначеною Інструкцією, про прийняття від ОСОБА_1 банком 20 січня 2014 року суми коштів у розмірі 250 000 доларів США.» Крім різних сум за депозитними договорами та різного періоду нарахування 3% за порушення банком грошового зобов`язання, зазначені депозитні договори так і не було розірвано судами за недоведеністю їх існування та недоведеністю внесення позивачем відповідних грошових коштів, а тому вони діють й до цього часу внаслідок чого позивач має повне право у будь-який час знову звернутися з вимогою про їх розірвання. Адже, з вимогою про розірвання договору під час його дії (автоматичної пролонгації) його сторони можуть звернутися до суду у будь-який час.

В цивільній справі №201/3811/18-ц (предмет позову: стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь за договором № SAMDNWFD0070058208000 суму банківського вкладу у розмірі 500 000 доларів США, невиплачені відсотки у розмірі 20054,80 доларів США, а також 3% річних за користування грошовими коштами у розмірі 60 205,50 доларів США): 03 квітня 2019 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з посиланням на позицію Верховного Суду України в ухвалі від 06 липня 2016 року у вищезазначеній цивільній справі №201/6056/14; 03 квітня 2019 року суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції з мотивацією: «Доводи апелянта про те, що всі рішення (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року та постанова Верховного суду України від 06 липня 2016 року) виходять з факту відсутності у позивача банківської квитанції щодо внесення коштів на депозитний рахунок позивача, колегія суддів не може погодитись, оскільки ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі №201/6056/14-ц у повному обсязі не в зв`язку з відсутністю квитанції про внесення коштів, а через відсутність у квитанції обов`язкових реквізитів, а саме: відбитку печатки/штампу банку.». Тобто судами знову відмовлено за недоведеністю, що знову ж таки не позбавляє права позивача на звернення з новим аргументованим посиланням на інші обставини справи позовом, тим більше на таке право вказує положення п. 2 ч. 1 ст. 268 ЦК України відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, а також практика ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Золотас проти Греції», яке повинно враховуватися судами відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Окрім цього, в цивільній справі №201/11149/19-ц про стягнення коштів за договорами банківського вкладу як таких, що утримуються банком без належної правової підстави (ст. 1212 ЦК України) ОСОБА_1 не ставить вимогу про розірвання депозитних договорів, а навпаки посилається на відсутність між ним та АТ КБ «ПриватБанк» договірних правовідносин та на підставі ст. 1212 ЦК України просить повернути йому грошові кошти, якими, на його думку, банк користується без належної правової підстави.

У справах на які посилається адвокат відповідача навіть не згадувалися такі обставини (підстави справи): як електронні докази та їх юридична сила, яка визнається «Умовами та Правилами надання банківських послуг» АТ КБ «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») та Форма №625 НБУ. На виконання ухвали суду по цій справі Національним банком України було надано «Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку» (Форма №625) - який беззаперечно є достовірним, належним та допустимим доказом та який поза розумним сумнівом підтвердив факт укладення позивачем відповідних депозитних договорів та договорів банківських рахунків, які є предметом його позову, та внесення ним відповідних грошових коштів, а також надав суду відомості про достовірний розмір належних позивачу грошових коштів разом з відповідними процентами станом на 01.04.2014 року. Також у даній справі позивач посилається на положення пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року №174 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) яким була передбачена можливість здійснення касової операції у відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» в післяопераційний час та на положення пп. 2.5.1.3 п. 2.5.1 «Касове обслуговування» гл. 2.5 Розділу 2 «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо тієї обставини, що мокра печатка на квитанції є необов`язковою та може бути додатково поставлена на вимогу клієнта.

Аналізуючи вищевикладені обставини, враховуючи вищезазначену позицію Верховного Суду та враховуючи, що цивільні справи №201/6056/14-ц та №201/3811/18-ц очевидно не є тотожними цій справі, а по цивільній справі №201/11149/19-ц позовні вимоги залишено без розгляду , а також враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦК України, на які посилається адвокат відповідача, суд прийшов до висновку, що клопотання адвоката відповідача про закриття провадження є безпідставним та не ґрунтується на нормі закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 19, 255 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання адвоката відповідача Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю Куценко О.В. про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України про розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : Озерянська Ж.М.