Рішення № 87363334, 03.02.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3979/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

без виклику представників сторін

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720;

до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально – виконавчої служби України (№ 100)», 62493, Харківська обл., с. Тернівка, вул. Харківська, 3, код ЄДРПОУ 08680906;

про стягнення заборгованості за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015 у розмірі 93593, 96 грн.

Суть спору:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства «Підприємство державної кримінально – виконавчої служби України (№ 100)» про стягнення заборгованості за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015 у розмірі 93593, 96 грн., з яких: основний борг у розмірі 32437, 85 грн., пеня у розмірі 19999, 71 грн., 3% річних у розмірі 8307, 13 грн., інфляційні втрати у розмірі 32849, 27 грн.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015 в частині своєчасної сплати вартості природного газу, у зв`язку з чим, відповідачу нараховано пеню у розмірі 19999, 71 грн., 3% річних у розмірі 8307, 13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 32849, 27 грн. Здійснюючи правове обґрунтування позову, посилається на ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, ст. 4, 20, 42, 46, 162-164, 171, 172 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи визначено здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами. Відповідачеві, згідно ст. 250, 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Позивачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Роз`яснено сторонам, що у випадку неподанням відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не поданням позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених ст. 248 ГПК України.

20.12.2019 через канцелярію господарського суду Харківської області надійшов відзив на позов (вх. № 31098 від 20.12.2019) в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, в обґрунтування зазначає, що на виконання постанови КМУ від 29.04.2016 № 332 «Про внесення змін до пункту 17 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)» відповідачем був складений графік погашення заборгованості та відповідно до якого сплачуються кошти. Відповідачем здійснюються платежі в строк та в розмірах вказаних в графіку погашення заборгованості, тому вважає, що у позивача відсутні підстави дострокового стягнення суму основного боргу та нараховуння пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того зазначив, що позивач в позовній заяві вказує, що сума основного боргу складає 32437, 85 грн., однак відповідно до актів звіряння розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 31.10.2019 заборгованість складає 30275, 31 грн. Також, 01.12.2019 на виконання графіку погашення заборгованості, відповідачем сплачено 2162, 54 грн. та станом на 01.12.2019 сума заборгованості за договором складає 28112, 77 грн. Вказав, що відповідач подав заяву до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунальних господарств України та чекає внесення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону № 1730, після внесення до реєстру відповідачем буде надіслано до позивача для підписання договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ. Крім того, просив у разі відсутності підстав для відмови у задоволенні позову зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %.

20.12.2019 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшла заява (вх. № 31097 від 20.12.2019) із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, в якій останній просить суд розглянути справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

30.01.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 2374 від 30.01.2020) в яких останній зазначив, що 26.12.2019 Державне підприємство «Підприємство державної кримінально – виконавчої служби України (№ 100)» включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону № 1730, тому відповідно до ч. 3 ст. Закону № 1730 нарахування пені, 3 % річних та інфляційних за період з 16.02.2016 по 30.11.2016 підлягають списанню. Крім того, надав платіжні доручення № 2242 від 28.11.2019 на суму 2162, 54 грн., № 2414 від 23.12.2019 на суму 2162, 54 грн. про сплату частини заборгованості за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015. Вказав, що 10.01.2020 на адресу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надіслано заяву з прохання підписати договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, постачання якого було здійснено на підставі договору № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.02.2020 відмовлено в задоволенні заяви (вх. № 31097 від 20.12.2019) із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

Позивач свої правом, передбаченим ст. 166 ГПК України не скористався та в строк встановлений ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2019 не надіслав до суду відповідь на відзив.

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Державним підприємством «Підприємство Темнівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 100)» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 2217/16-БО-32, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору (арк. справи 19-29).

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.

Відповідно до п. 3.4. договору приймання – передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання – передачі.

Так, на виконання умов вищевказаного договору, позивачем передано, а відповідачем у свою чергу прийнято природний газ на загальну суму 108126, 75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 59975,73 грн., від 29.02.2016 на суму 36292, 92 грн., від 31.03.2016 на суму 11858, 10 грн. (арк. справи 30-32).

Вказані акти приймання - передачі природного газу підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено їх печатками.

Відповідно додаткової угоди № 3 до договору сторони узгодили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01.03.2016 становить 6255, 00 грн., крім того податок на додану вартість – 20 %. До сплати за 1000 куб.м. природного газу – 6262, 20 грн., крім того ПДВ – 20 %, всього з ПДВ – 7514, 64 грн.

Згідно з п. 6 додаткової угоди № 1 до договору вбачається, що оплата обсягів газу проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, оплата за поставлений газ повинна бути здійснена:

- за актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 59975, 73 грн. до 15.02.2016;

- за актом приймання - передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 36292, 92 грн. до 14.03.2016;

- за актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 11858, 10 грн. до 14.04.2016.

З довідки по операціях за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу та виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач за поставлений газ за договором розрахувався не у повному обсязі, з порушенням строку та заборгованість останнього складає 32437, 85 грн. (арк. справи 13, 34-84)

Так, за актом приймання - передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 59975, 73 грн. зі строком оплати до 15.02.2016, відповідач розрахувався у повному обсязі тільки 20.02.2019;

- за актом приймання - передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 36292, 92 грн. зі строком оплати до 14.03.2016, відповідач розрахувався частково, останній платіж був здійснений 12.09.2019 та заборгованість складає 20579, 75 грн.

- за актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 11858, 10 грн. зі строком оплати до 14.04.2016, відповідач не розрахувався та заборгованість складає 11858, 10 грн.

Водночас з наданих відповідачем платіжних доручень: № 2145 від 30.11.2016, № 2361 від 29.12.2016, № 49 від 31.01.2017, № 238 від 23.02.2017, № 444 від 23.03.2017, № 756 від 28.04.2017, № 1054 від 31.05.2017, № 1288 від 30.06.2017, № 1459 від 28.07.2017, № 1731 від 29.08.2017, № 1870 від 14.09.2017, № 2166 від 30.10.2017, № 2400 від 28.11.2017, № 2553 від 14.12.2017, № 63 від 18.01.2018, № 207 від 08.02.2018, № 626 від 30.03.2018, № 699 від 12.04.2018, № 919 від 07.05.2018, № 1269 від 11.06.2018, № 1541 від 18.07.2018, № 1807 від 17.08.2018, № 2044 від 20.09.2018, № 2293 від 11.10.2018, № 2587 від 19.11.2018, № 2893 від 26.12.2018, № 152 від 31.01.2019, № 291 від 21.02.2019, № 410 від 11.03.2019, № 738 від 24.04.2019, № 1004 від 31.05.2019, № 1141 від 26.06.2019, № 1334 від 29.07.2019, № 1488 від 21.08.2019, № 1688 від 12.09.2019, № 1991 від 29.10.2019, № 2242 від 28.11.2019, № 2414 від 23.12.2019 вбачається, що останній сплатив на рахунок позивача 82176, 52 грн., а отже заборгованість за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу становить 25950, 23 грн.

Відповідач не заперечує, що сума основного боргу за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу становить 25950, 23 грн., однак вказує, що на підставі постанови КМУ від 29.04.2016 № 332 «Про внесення змін до пункту 17 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу (відносини у перехідний період)» останнім був складений графік погашення заборгованості за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу, який 27.10.2016 було надіслано на адресу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідно до графіку погашення заборгованості відповідач повинен сплатити кошти за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу у розмірі 108126, 75 грн., а саме: у 2016 році 4325, 08 грн., у 2017 році 25950, 48 грн., у 2018 році 25950, 48 грн., у 2019 році 25950, 48 грн., у 2020 році 25950, 48 грн.

Разом з тим, відповідно до постанови КМУ від 29.04.2016 № 332 «Про внесення змін до пункту 17 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)» встановлено, що наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядок розрахунків, установлений між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).

Відповідно до ст. 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 11.3. договору сторони визначили, що усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що графік складений відповідачем одноособово та між сторонами не укладено додаткову угоду про зміну строків сплати за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу, суд критично оцінює наданий відповідачем графік погашення заборгованості та констатує, що оплата обсягів газу повинна бути здійснена у відповідності до п. 5.2 договору, а саме: до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За своєю правовою природою договір постачання природного газу № 2217/16-БО-32 від 15.12.2015 є договором купівлі – продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Приймаючи до уваги, що позивачем при подачу позову вказана сума основного боргу відповідача 32437, 85 грн., однак з матеріалів справи вбачається, що останній 29.10.2019, 28.11.2019, 23.12.2019 сплатив на рахунок позивача 6487, 62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1991 від 29.10.2019, № 2242 від 28.11.2019, № 2414 від 23.12.2019, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32437, 85 грн. підлягають часткову задоволенню у розмірі 25950, 23 грн., провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2162, 54 грн. підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору, в іншій частині суд відмовляє.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 16.02.2016 по 20.02.2019, з 15.03.2016 по 20.09.2019, з 15.04.2016 по 20.09.2019 у розмірі 8307, 13 грн. та інфляційних втрат за період з 03.2016 по 01.2019, з 04.2016 по 08.2019, з 05.2016 по 08.2019 у розмірі 32849, 27 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8.2. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

В ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово комунального господарства.

Так, 26.12.2019 на підставі наказу Мін регіону № 334 Державне підприємство «Підприємство державної кримінально – виконавчої служби України (№ 100)» включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», що підтверджується повідомленням директора Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства розвитку громад та територій України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено 2162, 54 грн. 30.11.2016, тобто в день коли Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» вже набрав законної сили.

Приймаючи до уваги наведене, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 7 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», беручи до уваги, що відповідачем сплачена частина заборгованості за договором вже після набрання законної сили Законом, суд не вбачає підстав для списання 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 16.02.2016 по 20.02.2019, з 15.03.2016 по 20.09.2019, з 15.04.2016 по 20.09.2019 у розмірі 8307, 13 грн. та інфляційних втрат за період з 03.2016 по 01.2019, з 04.2016 по 08.2019, з 05.2016 по 08.2019 у розмірі 32849, 27 грн., судом встановлено правомірність та обґрунтованість нарахованих позивачем сум, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені за період з 16.02.2016 по 15.08.2016, з 15.03.2016 по 14.09.2016, з 15.04.2016 по 14.10.2016 у розмірі 19999, 71 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 8.2 договору визначено, що у разі невиконання споживачем п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 16.02.2016 по 15.08.2016, з 15.03.2016 по 14.09.2016, з 15.04.2016 по 14.10.2016 у розмірі 19999, 71 грн., на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», суд дійшов висновку, що він є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Разом з тим, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (вх. № 31098 від 20.12.2019) заявив клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90 %, в обґрунтування посилався на скупне фінансове становище підприємства, вказував, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками позивача та терміни прострочки зобов`язання не є значними.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16).

Втім, суд звертає увагу відповідача на те, що всі нарахування здійснені у відповідності до укладеного між сторонами договору № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015 та норм діючого законодавства, крім того, відповідачем не надано суду доказів, зокрема, знаходження у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою неустойки в установленому договором розмірі, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 16.02.2016 по 20.02.2019, з 15.03.2016 по 20.09.2019, з 15.04.2016 по 20.09.2019 у розмірі 19999, 71 грн. є обґрунтованими, а відтак підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, а отже витрати зі сплати судового збору в розмірі 1787, 84 грн. покладає на відповідача, в іншій частині – 133, 16 грн. залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 13, 14, 41-46, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство державної кримінально – виконавчої служби України (№ 100)» (62493, Харківська обл., с. Тернівка, вул. Харківська, 3, код ЄДРПОУ 08680906) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість за договором № 2217/16-БО-32 постачання природного газу від 15.12.2015 у розмірі 87106, 34 грн., з яких: основний борг у розмірі 25950, 23 грн., пеня у розмірі 19999, 71 грн., 3% річних у розмірі 8307, 13 грн., інфляційні втрати у розмірі 32849, 27 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1787, 84 грн.

Провадження у справі в частині стягнення 2162, 54 грн. – закрити, за відсутністю предмету спору.

В іншій частині відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строки та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текс рішення складено та підписано 03.02.2020.

Суддя Н.А. Новікова