Рішення № 87362503, 03.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2020Справа № 910/16980/19

За позовом Дочірнього підприємства «ШРБУ №100» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Сервіс Груп»

про стягнення 165 893, 24 грн

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «ШРБУ №100» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Сервіс Груп» (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 165 893, 24 грн, з яких: 112 955, 72 грн сума основного боргу, 42 078, 31 грн пені, 3 630, 05 грн 3% річних, 7 229, 16 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 526, 625, 903 ЦК України, ст.193 ГК України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором №10-10/18 від 10.10.2018, в частині повної та своєчасної оплати послуг з перевезення та розливу бітумної емульсії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 року в справі № 910/16980/19 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження в справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 03.12.2019 про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01034, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 9, приміщення 6.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103052038107, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 була вручена відповідачу 09.12.2019.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2018 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір надання послуг №10-10/18 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець надає послуги з перевезення та розливу бітумної емульсії автогудронатором «Masenza», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи (послуги) згідно рахунків виконавця.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п 6.1. договору).

Пунктом 3.2. договору визначено, що найменування, кількість наданих послуг, паливно- мастильних матеріалів фіксується в калькуляціях, наданих виконавцем, і які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 3.3. договору, за результатами наданих послуг сторони підписують та скріплюють печатками акт наданих послуг. Акт наданих послуг складається виконавцем та передається замовнику двічі на місяць: до 3 числа місяця, наступного за звітнім та 13 числа поточного місяця. Замовник підписує акт наданих послуг протягом трьох робочих днів з моменту його отримання, або в цей же строк надає свої обґрунтовані заперечення.

Згідно з п. 3.4. договору, наявність підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками сторін акту наданих послуг свідчить про погодження замовником якості наданих послуг і відсутності претензій з приводу строків надання послуг.

Замовник здійснює 50% передоплати за узгоджений об`єм послуг (відповідно до заявки замовника), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Решту вартості послуг замовник сплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту затвердження актів надання послуг ( п. 5.1. договору).

Пунктом 8.2.2. договору визначено, що замовник за порушення строків перерахування коштів, зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та штраф в розмірі 1 % від простроченої суми. Строк нарахування неустойки складає весь період порушення та може бути більшим за строк 6 місяців.

На виконання умов договору надання послуг №10-10/18 від 10.10.2018 позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 112 955,72 грн, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № ОУ-0000346 від 23.10.2018. Вказаний акт підписаний відповідачем без заперечень та скріплений печатками товариств.

27.09.2019 позивач, внаслідок неоплати наданих за вищевказаним договором послуг направив відповідачу претензію № 1-П, в якій просив здійснити погашення заборгованості за договором. Однак, відповідач відповіді на зазначену претензію не надав та заборгованість не сплатив.

Враховуючи вищевикладене, позивач свої зобов`язання за договором №10-10/18 від 10.10.2018 виконав належним чином, відповідач свої обов`язки за договором не виконав, докази протилежного суду не надав.

З огляду на те, що відповідачем не здійснено оплату, передбачену умовами п. 3.4. договору, окрім суми основного боргу позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 42 078, 31 грн, 3% річних у розмірі 3 630, 05 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 229, 16 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 10-10/18 за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договорів перевезення та надання послуг.

Стаття 901 Цивільного кодексу України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Частиною 1 ст. 919 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно з приписами ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ГПК не скористався, відзив на позовну заяву та доказів виконання зобов`язання за договором суду не надав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, а також те, що в матеріалах справи наявний акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000346 від 23.10.2018 на суму 112 955, 72 грн, підписаний відповідачем без заперечень та скріплений печатками товариств, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором у розмірі 112 955, 72 грн.

Крім основного боргу, за прострочення зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 42 078, 31 грн, нараховану за період з 29.10.2018 по 27.11.2019.

За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.8.2.2. договору, відповідно до якого за порушення строків оплати, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, суд встановив, що позивач нараховує пеню в розмірі 70 110, 00 грн за загальний період з 01.03.2019 по 28.08.2019, що не суперечить вимогам чинного законодавства України та є правом позивача, однак вказаний розрахунок виконано невірно. Позивачем при розрахунку пені зазначено кількість днів прострочення 391, однак за вказаний період, кількість днів прострочення становить 395 днів. У зв`язку з чим судом було виконано власний розрахунок пені, який за розрахунком суду становить 42 462, 06 грн, що є більше ніж заявлено позивачем.

Отже, вимога позивача про стягнення пені є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає пеня саме в розмірі заявленому позивачем - 42 078, 31 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 630, 05 грн 3% річних та 7 229, 16 грн інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом перевірено вказаний розрахунок 3% річних і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, проте кількість днів прострочення за відповідний період з 29.10.2018 по 27.11.2019 позивачем зазначено 391 день, в той час як кількість днів за вказаний період становить 395, у зв`язку з чим, за розрахунком суду сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 3 667, 19 грн, що є більше ніж заявлено позивачем. Враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають 3 % річних саме в розмірі заявленому позивачем - 3 630, 05 грн.

Що стосується стягнення з відповідача 7 229, 16 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Також, суд зазначає, що індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов`язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов`язання припинилося в другій половині місяця.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 7 418, 59 грн нарахованих на суму основного боргу за період з листопада 2018 по листопад 2019, що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.

Отже, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає інфляція саме в розмірі заявленому позивачем - 7 229, 16 грн.

Як встановлено ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач письмового відзиву та свого контррозрахунку суми позову не надав, обставин викладених у позові не спростував.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 165 893, 24 грн підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Сервіс Груп» (01034, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 9, приміщення 6, ідентифікаційний код 40816487) на користь Дочірнього підприємства «ШРБУ №100» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (07335, Київська область, Вишгородський район, село Демидів, ідентифікаційний код 05423018) 112 955 (сто дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 72 коп. суму основної заборгованості, 42 078 (сорок дві тисячі сімдесят вісім) грн 31 коп. пені, 3 630 (три тисячі шістсот тридцять) 05 коп. - 3% річних, 7 229 (сім тисяч двісті двадцять дев`ять) грн 16 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Поний текст складено та підписано 03.02.2020.

Суддя Я.А.Карабань