Ухвала суду № 87362200, 28.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

28.01.2020Справа № 910/14146/19За позовом Акціонерного товариства "Вест Файненс енд Кредит банк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Пайп"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-Інтернешинал"

3) ОСОБА_1

про стягнення 10 331 589, 86 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Глевацька О.В.;

від відповідача 1, 2 , 3: Корецька Т.О.;

від відповідача 3: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Вест Файненс Енд Кредит Банк" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крафт Пайп" (надалі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "РВ-Інтернешинал" (надалі - відповідач 2) та ОСОБА_1 (надалі - відповідач 3) про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №230-5869/18-КЮ у загальному розмірі 10 331 589, 86 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.06.2018 між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №230-5869/18-КЮ (надалі - кредитний договір) з лімітом 8 000 000, 00 грн, під 16% річних, строк дії до 01.06.2021. В забезпечення виконання зобов`язань відповідача 2 за кредитним договором позивачем було укладено 12.06.2018 з відповідачем 1 договір поруки №230-5869/18-ПЮ та 12.06.2018 з відповідачем 3 договір поруки №230-5869/18-ПФ. Позивач зазначає, що свої обов`язки за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу 2 кредитні кошти у сумі 8 000 000, 00 грн, однак відповідач 2 свої обов`язки за кредитним договором не виконав, не сплатив суму основної заборгованості і проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим станом на 05.09.2019 утворилася заборгованість, яка становить 10 331 589, 86 грн та складається:

· 8 000 000, 00 грн - прострочена заборгованість за кредитом;

· 126 246, 58 грн - строкова заборгованість за процентами;

· 1 388 712, 34 грн - прострочена заборгованість за процентами;

· 533917, 80 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

· 282713, 14 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 вказану позовну заяву було залишено без руху, встановлено заявнику строк для усунення недоліків - протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

01.11.2019 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Також, 01.11.2019 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову в якій останній просив суд накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать відповідачам, а також на все майно відповідачів, яке буде виявлене в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 10 331 589,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у задоволенні заяви АТ «Вест Файненс Енд Кредит Банк» про забезпечення позову відмовлено, з мотивів викладених в ухвалі суду.

11.11.2019 до суду надійшла відповідь від органу реєстрації щодо місця реєстрації відповідача-3.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14146/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 10.12.2019.

Засідання призначене на 10.12.2019 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 14.12.2019.

26.12.2019 від представника позивача повторно надійшла заява про забезпечення позову, яка, в зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 13.01.2020, у якій останній просив суд:

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "КРАФТ ПАЙП", які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 10 331 589,86 грн.

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "РВ- ІНТЕРНЕШИНАЛ", які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 10 331 589,86 грн.

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких фінансових установах та належать ОСОБА_1 , які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 10 331 589,86 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 заяву позивача про забезпечення позову було задоволено.

11.01.2020 від представника відповідача 1, 2, 3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю останнього в іншому судовому процесі.

У підготовче засідання 14.01.2020 з`явився представник позивача, представники відповідача 1, 2, 3 у засідання не з`явились, повідомлені були належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 підготовче засідання відкладено на 28.01.2020.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 та відповідача 3 надійшли клопотання про скасування заходів, в обґрунтування яких зазначено що при накладенні арешту судом не було враховано, що кредитний договір за яким виникла заборгованість та яка є предметом розгляду справи, забезпечувався договорами застави. Також зазначає, що під час розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення позову судом не було звернуто увагу на принцип свободи підприємницької діяльності, відповідно до якого відповідач має право розраховувати на те, що при його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі й шляхом накладення арешту на грошові кошти у значному розмірі. Крім того вказує, що такий засіб забезпечення, як накладення арешту на грошові кошти здійснює перешкоди у господарській діяльності відповідачів, а саме обмежує права працівників на отримання заробітної плати та позбавляє відповідачів сплачувати податки та збори, обов`язкові платежі до державного бюджету України.

27.01.2020 від представник позивача надійшла виписка банку про рух коштів між ним на відповідачем два за період з 12.06.2018 по 22.01.2020.

У підготовче засідання 28.01.2020 з`явились представники учасників справи та відповідач 3, представник відповідачів та відповідач 3 підтримали подані клопотання про скасування заходів забезпечення, просили їх задовольнити, представник позивача заперечувала проти задоволення вказаних клопотань.

Розглянувши клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вислухавши думку учасників справи, суд прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.137 цього Кодексу заходи забезпечення позову, що допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Тому, метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Згідно частиною першою ст.137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 заяву АТ "Вест Файненс Енд Кредит Банк" про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких фінансових установах, та належать ТОВ "КРАФТ ПАЙП" , ТОВ "РВ- ІНТЕРНЕШИНАЛ", ОСОБА_1 та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах ціни позову в розмірі 10 331 589,86 грн.

Відповідно до частини першої ст.145 Господарського процесуального кодексу України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У п.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року № 16 встановлено, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову,абозабезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Суд зазначає, що скасування заходів забезпечення позову допускається, зокрема, у випадку коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.

Разом з цим, при скасуванні заходів забезпечення позову, господарський суд не вирішує спір по суті та не надає оцінку заявленим позовним вимогам, так як дослідженню підлягають виключно обставини, які можуть свідчити про наявність підстав для скасування вжитих судом заходів.

За приписами статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 в справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Так, при застосуванні заходів забезпечення позову судом було враховано, ціну позову, предмет позовних вимог, а також те, що після укладення кредитного договору (26.06.2018) відповідачі самостійно заборгованість не сплачували, лише один раз 31.10.2018 було сплачено 17 534, 25 грн прострочених процентів, що свідчить про ухилення від виконання умов кредитного договору, не вчиняли дій спрямованих на погашення суми спірної заборгованості в добровільному порядку, в зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів є адекватним та співврозмірним.

Разом з тим, відповідачами не надано доказів, що на даний час відпала потреба у забезпеченні позову або змінились певні обставини, що спричинили застосування таких заходів.

Відносно того, що, на думку відповідачів, судом не було звернуто увагу на принцип свободи підприємницької діяльності, відповідно до якого відповідач має право розраховувати на те, що при його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі й шляхом накладення арешту на грошові кошти у значному розмірі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності, - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Статтею 43 ГК України передбачено право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтею 44 ГК України закріплено принципи підприємницької діяльності,та зазначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності,вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності,використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно із ст.3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено також статтями 626, 627 ЦК України.

Отже, відповідачі підписуючи кредитний договір та договори поруки, як засіб забезпечення виконання зобов`язань за ним повинні були розуміти можливість настання наслідків за невиконання грошового зобов`язання.

Крім цього, при постановлені ухвали судом також враховувалися інтереси позивача, який також є суб`єктом підприємницької діяльності та в даному випадку дії відповідача 2, який не повертає кредитні грошові кошти та не сплачує відсотки за користування ними, обмежують права позивача на використання власних коштів, а також при накладенні арешту на грошові кошти у значному розмірі суд керувався виключно розміром заборгованості та ціною позову.

Щодо посилань відповідачів, що вжиття такого заходу забезпечення, як накладення арешту на грошові кошти здійснює перешкоди у господарській діяльності відповідачів, а саме обмежить права працівників на отримання заробітної плати та позбавить відповідачів сплачувати податки та збори, обов`язкові платежі до державного бюджету, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».

Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 916/73/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 №916/1845/19.

Суд зазначає, що відповідачами в підтвердження своєї позиції щодо неможливості виплати заробітної плати не надано жодного доказу, а також не надано доказів щодо нарахування та виплати такої плати працівникам взагалі, табельного розпису, наказів про прийняття на роботу, відомостей на виплати заробітної плати тощо, матеріали справи не містять та останніми надані не були, також суд роз`яснює, що на даний час справа не розглянута та вжитий судом захід забезпечення позову носить тимчасовий характер і спрямований виключно на забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позову, при цьому судом було накладено арешт не на усі грошові кошти відповідачів, а лише в межах ціни позову.

Також, доводи відповідачів про те, що судом не прийнято до уваги, що договір кредитної лінії, окрім поруки забезпечено договорами застави, не заслуговують на увагу, оскільки право на звернення до суду з позовом, як за договорами поруки так і право звернення стягнення на предмет застави належить виключно позивачу та ним було обрано саме такий спосіб захисту, як пред`явлення вимог до позичальника та поручителів.

Крім того суд зазначає, що договори застави не є предметом розгляду даного спору.

Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оскільки предмет спору продовжує існувати, і відповідний спір підлягає розгляду в судовому порядку, а підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову ухвалою від 13.01.2020 існують станом на даний час та відповідачами належними та допустимими доказами не доведено існування обставин, які у розумінні статті 145Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову,а також враховуючи, що клопотання відповідачів ґрунтуються на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду заяви про забезпечення позову,останні задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.145, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотань ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РВ-ІНТЕРНЕШИНАЛ» про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 у справі №910/14646/19 відмовити.

2. Дана ухвала згідно частини 1 статті 235 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 03.02.2020.

Суддя Я.А.Карабань