Рішення № 87362175, 23.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2020Справа № 910/13477/19

За позовом Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг";

про тлумачення змісту договору фінансового лізингу.

Суддя О.В. Мандриченко

Представники:

Від позивача: Бондар Р.В., адвокат, ордер серії ЧК № 122059 від 05.12.2019;

Від відповідача: Шагін О.В., адвокат, ордер серії КВ № 365859 від 05.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про тлумачення змісту договору фінансового лізингу від 10.04.2013 № 804/FL.

Позовні вимоги мотивовані неоднаковим розумінням сторонами та трактуванням умов п. 6.7 договору фінансового лізингу №804-FL від 10.04.2013 у редакції п. 3 додаткової угоди №6 від 26.10.2016, внаслідок чого позивач вказує на наявність підстав для його тлумачення в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 відкладено підготовче засідання до 21.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 відкладено підготовче засідання до 05.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/13477/19 до судового розгляду по суті на 14.01.2020 р.

У судовому засіданні 14.01.2020 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 23.01.2020.

Під час розгляду спору по суті 23.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.01.2020 р. проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

10.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ЛІЗИНГ" (лізингодавець) та Приватним акціонерним товариством "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №804-FL, згідно з пунктом 1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов`язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене в специфікації (додаток 1 до договору), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього договору.

За умовами пункту 1.7 договору №804-FL від 10.04.2013р. загальна вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається в специфікації (додаток 1 до договору).

Згідно змісту специфікації вартість предмету лізингу - Бульдозер Shantui SD22 становить 1 767 195,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 6.2 договору №804-FL від 10.04.2013р. визначено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, що включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яку відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв`язку з передачею у лізинг предмету лізингу.

У пункті 6.3 договору №804-FL від 10.04.2013р. вказано, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід`ємною частиною.

У пункті 6.4 договору №804-FL від 10.04.2013р. визначено склад лізингових платежів:

- перший лізинговий платіж складається з: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою та укладенням договору фінансового лізингу; авансу вартості предмета лізингу, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- періодичні лізингові платежі складаються з: першого періодичного лізингового платежу: винагорода лізингодавця, яка розраховується з дати оплати предмета лізингу лізингодавцем за договором купівлі-продажу до дати платежу місяця, в якому відбулася передача предмета лізингу лізингоодержувачу; другого і всіх наступних періодичних лізингових платежів: відшкодування вартості предмета лізингу; винагорода лізингодавця. LIBOR - фіксована індикативна ставка, яка нараховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків-членів Британської Банківської Асоціації (ВВА LIBOR Contributor Panel Banks). Фіксується на 11.00 (одинадцяту годину рівно) за Лондонським часом для певних валют та строків кредитування. При реалізації цього договору ставка визначається на відповідну дату за даними системи РЕЙТЕРС.

Відповідно до пункту 6.5 договору №804-FL від 10.04.2013р. змінна частина винагороди кожного періодичного лізингового платежу, яка зазначена в графіку, змінюється пропорційно зміні ставки ЛІБОР (LIBOR) на період 1 місяць для долара США на перший робочий день місяця періодичного лізингового платежу по відношенню до ставки LIBOR, зазначеної в додатку 2 до договору.

У пункті 6.6 договору визначено, що кожний періодичний лізинговий платіж лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в додатку 2 до договору. Вказана в цьому пункті дата є датою нарахування кожного чергового лізингового платежу для цілей податкового обліку.

Згідно з пунктом 6.7 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 14.04.201р.) у зв`язку із залученням лізингодавцем кредитних коштів у доларах CШA для придбання предмету лізингу лізингоодержувач зобов`язаний коригувати винагороду на суму курсової різниці та витрат, що виникли за відповідним поточним лізинговим платежем. Сума курсової різниці визначається за формулою:

Скр = (Флп / К1) * К2 Флп. Де:

Скр - сума курсової різниці, грн;

Флп - лізинговий платіж згідно з графіком (додаток 2 до договору) у місяці, за який нараховується курсова різниця;

К1 - курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день здійснення платежу у зв`язку з придбанням предмету лізингу, який зазначається в акті приймання-передачі;

К2 - курс продажу доларів СІНА (ASK) за українські гривні, який використовується банком AT "ОТП Банк" на момент закриття торгів на день, що передує даті виставлення рахунку. Лізингодавець публікуватиме цей курс на своєму сайті за адресою: www.otpleasing.com.ua та на вимогу лізингоодержувача надасть останньому письмове підтвердження розміру курсу К2 від AT "ОТП Банк".

Якщо курс продажу долара СІНА, який використовується банком AT "ОТП Банк" на момент закриття торгів на день, що передує даті сплати рахунку буде більше на 1,5 % ніж курс гривні до долара СІНА, який використовується банком AT "ОТП Банк" на момент закриття торгів на день, що передує даті виставлення рахунку, то для цілей здійснення розрахунків за зазначеною вище формулою, у якості К2 застосовується курс продажу долара СІНА (ASK) за українські гривні, який використовується банком AT "ОТП Банк" на момент закриття торгів на день, що передує даті здійснення платежу. В будь-якому випадку після здійснення коригування, розмір винагороди лізингодавця не може бути меншим за 1 (одну) гривню.

Пунктом 6.10 договору №804-FL від 10.04.2013 р. передбачено, що розрахунки за договором здійснюються на базі місяця, що складається з 30 днів, та року, що складається з 360 днів.

Всі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національний валюті України (гривні) відповідно до договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений у цьому договорі або повідомленні лізингодавця (п.6.13 договору №804-FL від 10.04.2013р.).

За умовами 6.16 договору № 804-FL від 10.04.2013р. всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача або третьої особи за лізингоодержувача, будуть зараховувати в такому порядку: погашення неустойки (пеня, штраф); сплата прострочених платежів за договором; погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати); сплата поточних лізингових платежів. Лізингодавець має право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

Наявність спірних сум або відмова від платежу не повинні спричиняти затримку здійснення платежів за договором (пункт 6.22 договору № 804-FL від 10.04.2013р.).

Згідно з пунктом 6.23 договору в період строку дії договору розмір лізингової плати може збільшуватись (індексуватись) в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; зміни, у зв`язку з рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування України, Національного банку України, банків та страхових компаній, страхових тарифів, а також збільшення податків, зборів та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту тощо.

Наразі, зі змісту позовної заяви вбачається, що у провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/772/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 310 522,11 грн, із яких: 274 967,26 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів, 27693,85грн пені, 2983,91грн 3% річних, 4877,09грн інфляційних втрат. Підставою позовних вимог визначено неналежне виконання умов договору фінансового лізингу 804-FL від 10.04.2013 р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів.

Позивачем вказано, що до суми позовних вимог відповідачем також включено суму курсової різниці, нарахованої на відшкодування вартості предмета лізингу та винагороду лізингодавця.

Отже, на думку позивача, має місце неоднакове визначення сторонами підстави обчислення суми курсової різниці. Зокрема, позивач вважає, що суму курсової різниці слід було обчислювати виходячи із суми винагороди лізингодавця, оскільки саме такий обов`язок лізингоодержувача встановлений у пункті 6.7 договору у редакції пункту 3 додаткової угоди № 6 від 26.10.2016р. до нього, а не із суми періодичного лізингового платежу, до складу якого входить як вартість предмета лізингу, так і винагорода лізингодавця.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, наголошуючи на тому, що умови спірного правочину є зрозумілими, а тому відсутні будь-які непорозуміння у його тлумаченні та перешкоди у його виконанні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 цього Кодексу).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 зазначеного Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом частини 4 статті 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.02.2018р. по справі №925/106/17.

При цьому, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди. Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019р. по справі №916/1171/18.

Проте, за висновками суду, у даному випадку між сторонами відсутній спір стосовно тлумачення умов п. 6.7 договору 804-FL від 10.04.2013 р., в редакції додаткової угоди №6 від 26.10.2016р., а задоволення позовних вимог ніяким чином не забезпечило б можливості виконання сторонами умов правочину.

В контексті означеного, судом враховано, що у провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/772/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" до Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" про стягнення 310 522,11 грн, із яких: 274 967,26 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів, 27693,85грн пені, 2983,91грн 3% річних, 4877,09грн інфляційних втрат. Підставою позовних вимог визначено неналежне виконання умов договору фінансового лізингу 804-FL від 10.04.2013 р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням від 21.11.2019р. Господарського суду Житомирської області позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" 274 967, 26 грн. основного боргу, 27 693,85грн. пені, 2983,91 грн. 3% річних та 4584,68 грн. судового збору.. В іншій частині позову відмовлено.

Зі змісту судового рішення у вказаній справі полягає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" було нараховано та заявлено до стягнення суму основного боргу з урахуванням суми курсової різниці, яка нарахована як на вартість предмета лізингу, так і на винагороду лізингоодержувача.

З наведеного полягає, що фактично мають місце заперечення позивача з приводу обставин застосування відповідачем певних умов договору, а саме п.6.7 договору 804-FL від 10.04.2013 р., в редакції додаткової угоди №6 від 26.10.2016р., оцінка яких надається судом у межах справи про стягнення заборгованості з відповідних платежів, проте, ніяким чином не невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту пункту договору, які могли б бути усунуто шляхом його тлумачення у судовому порядку.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Ушицький комбінат будівельних матеріалів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про тлумачення змісту договору фінансового лізингу 804-FL від 10.04.2013р.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.09.2019

Суддя О.В. Мандриченко