Постанова № 8734752, 18.02.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2010 р.                                                                       справа № 2а-13133/09/0570

час прийняття постанови: 12.23 година

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Могильницького М.С.

при секретарі                                                  Фенделєвій В.Є., Ємцовій Н.В., Платоновій О.М.

за участю:

представника позивача –           Мерцалова О.І.

представника відповідача –                     Мороз О.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визначення суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0, від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3, від 27 липня 2007 року № 0008132342/4,

           В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визначення суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0, від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем на підставі акту перевірки виїзної планової перевірки підприємства було винесено податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0 про донарахування податку на додану вартість у сумі 573014 грн. Позивачем дане податкове повідомлення-рішення було оскаржено в адміністративному порядку до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя, ДПІ м. Маріуполя, ДПА в Донецькій області, ДПА України. Проте, як вказує позивач, податкове повідомлення-рішення було залишено без змін. За результатами адміністративного оскарженні податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3.

Позивач зазначає, що податковим органом підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень визначено встановлене актом перевірки порушення підприємством пп. 6.3.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: застосовано нульову ставку ПДВ до операцій з надання послуг із перевезення вантажів за межами державного кордону України. Проте, позивач з таким висновком відповідача не згоден з огляду на те, що ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» не є довіреною особою перевізника та не здійснює брокерських, агентських або комісійних операцій, а тому до нього не застосовується норма абзацу другого пп. 6.2.4. п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість». Як зазначає позивач, він у відносинах зі своїми клієнтами виступає в якості самостійного постачальника послуг, а його відносини з перевізниками регулюються не договорами комісії, доручення або агентськими договорами, а договорами фрахтування, які за своєю природою є договорами перевезення. Поряд з цим, позивач зазначає, що відповідно до абзацу першого пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг морським та річковим транспортом по перевезенню вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України. Тому, позивач вважає, що за нульовою ставкою оподатковуються будь-які операції з надання послуг з перевезення вантажів за межами митної території України і крім того, на думку позивача, зазначений Закон не передбачає обмежень щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість щодо окремих категорій осіб або платників податків, не передбачає обмежень щодо кола платників податків, які можуть застосовувати нульову ставку податку та не містить обмежень щодо етапів надання послуг з перевезення, на яких може застосовуватися нульова ставка податку.

Крім того, позивачем суду була надана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить скасувати наступні податкові повідомлення-рішення: від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0, від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3 та від 27 липня 2007 року № 0008132342/4.

В обґрунтування заяви про збільшення позовних вимог позивач зазначив, що після надходження до відповідача рішення з ДПА України про результати розгляду повторної скарги від 13.07.2007р. № 6769/6/25-0115, позивачу податковим органом з метою доведення граничних строків термінів сплати податкового зобов’язання, було надіслано чергове повідомлення-рішення від 27.07.2007р. № 0008132342/4.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач не погодився з позовними вимогами, надав суду заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що при перевірці позивача було встановлено, що у перевіряємому періоді підприємство не отримувало ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, тому відповідач вважає, що підприємство самостійно послуги по перевезенню вантажів не надавало, тобто підприємство не є перевізником вантажів у зв’язку з чим податковим органом було встановлено, що позивачем порушено пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Тому вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позовну заяву. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ за № 33653926.

У період з 16.10.2006 року по 06.11.2006 року посадовими особами Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на підставі направлення від 16.10.2006 року № 1240 та відповідно до наказу від 16.10.2006 року № 1074 проводилась виїзна планова перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» (ЄДРПОУ № 33653926) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.09.2005р. по 30.06.2006р., за результатами якої складено акт від 27.11.2006 року № 2137/23-4/33653926.

Так, перевіркою було встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» порушено пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 02.09.2005р. по 30.06.2006р. на загальну суму 382009 грн., в тому числі: за травень 2006 року у розмірі 115537 грн., червень 2006 року у розмірі 266472 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» було прийнято податкове повідомлення-рішення від 7 грудня 2006 року № 008132342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість, у загальному розмірі 573014 грн., у тому числі: за основним платежем – 382009 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 191005 грн.

За результатами апеляційного оскарження (скарги позивача від 14.12.2006р. № 285/259 до Жовтневої МДПІ м. Маріуполя, від 09.01.2007р. № 285/6 до ДПІ м. Маріуполя, від 14.03.2007р. № 285/97 до ДПА в Донецькій області, від 11.05.2007р. № 285/203 до ДПА України) Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією м. Маріуполя за результатами розгляду, поданих підприємством скарг (рішення: Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 28.12.2006р. № 48044/10/25-012, ДПІ у м. Маріуполі від 12.01.2007р. № 523/10/25-0-013 та від 06.03.2007р. № 4450/10/25-0-013, ДПА у Донецькій області від 04.05.2007р. № 6826/10/25-013-5, ДПА України від 13.07.2007р. № 6769/6/25-0115) прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3, від 27 липня 2007 року № 0008132342/4.

Проте, суд з такими діями податкового органу не згоден з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивач надає послуги з організації перевезення вантажів, укладаючи з цією метою договори з іншими особами, портами, експедиторами та перевізниками, діючи від власного імені та за власний рахунок.

Так, 15 жовтня 2005 року між ТОВ «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс», в якості експедитора, та корпорацією «Індустріальний Союз Донбасу», в якості замовника, було укладено договір № 2005-077/1 усл.

Відповідно до вказаного договору замовник доручив, а експедитор прийняв на себе обов’язки щодо транспортно-експедиційного обслуговування експортних вантажів, що обробляється через порти Чорного та Азовського морів, а також щодо організації транспортування вантажів замовника ріками Дніпро та Дунай.

Крім того, пунктом 1 Додаткової угоди № 12 від 01.06.2006р. передбачено, що експедитор приймає на себе зобов’язання щодо надання послуг з організації перевезення стальної продукції з порту Ізмаїл та/або Рені до пору Дунайварош (Угорщина).

Таким чином, договір на експедиційне обслуговування від 15.10.2005 року № 2005-077/1 усл (з урахуванням діючих змін та доповнень) передбачає зобов’язання позивача з надання транспортно-експедиторських послуг та послуг з перевезення, тобто даний договір породжує зобов’язання, що підпорядковуються різним інститутам цивільного права.

Частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України закріплює право сторін на укладення договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Діючи на підставі договору від 15 жовтня 2005р. № 2005-077/1 усл з корпорацією «Індустріальний Союз Донбасу», ТОВ «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «Інтертранссервіс», в якості замовника, і ТОВ «Дельта Марін Сервісес», в якості виконавця, 20 березня 2006 року уклали договір № 1-06.

Відповідно до зазначеного договору виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати замовнику послуги з організації перевалювання стальної продукції в морських та річкових портах Азовсько-Чорноморського басейну.

Також, відповідно до п. 1 Додатку № 2 від 20.03.2006р. до договору № 1-06 від 20.03.2006р. визначено, що виконавець надає також послуги з організації перевезення сталевої продукції з портів Ізмаїл та/або Рені до порту Дунайварош (Угорщина).

За договором між ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» та ТОВ «Дельта Марін Сервісес» здійснюється оброблення тих вантажів, які обробляються за договором № 2005-077/1 усл від 20.03.2006р.

Таким чином, суд проаналізувавши викладене, дійшов висновку, що ТОВ «Дельта Марін Сервісе» надає послуги з перевезення зовнішньоторговельних вантажів (металевої продукції) ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс», а ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» надає такі послуги корпорації «Індустріальний Союз Донбасу».

Відповідно, ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» поклало виконання своїх зобов'язань за договором № 2005-077/1 усл з корпорацією «Індустріальний Союз Донбасу» на ТОВ «Дельта Марін Сервіс».

Відповідно до частини 1 статті 528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може було покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Цивільного кодексу чи інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язань не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

В чинному законодавстві не міститься положень, які б обмежували право ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» покласти виконання своїх зобов’язань за договором, подібним договору № 2005-077/1 усл з корпорацією «Індустріальний Союз Донбасу». Крім того, з положень цього договору не випливає необхідність особистого виконання послуг за договором та додатковими угодами до нього ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» як експедитором.

Відповідно Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортний експедитор має доручати виконання цілої низки своїх послуг третім особам.

Отже, покладення виконання зобов'язань ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» на ТОВ «Дельта Марін Сервіс» не суперечить чинному законодавству України.

Підпункт 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначає, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Отже, підпункт 3.1.3 визначає три категорії операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість: вивезення товарів у митному режимі експорту або реекспорту, вивезення супутніх послуг у митному режимі експорту або реекспорту та поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

Частина третя пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає поставку послуг як будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Отже, суд проаналізувавши викладене вважає, що поставкою транспортних послуг в розумінні підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону «Про податок на додану вартість» слід вважати будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт або надання послуг по перевезенню за межами державного кордону пасажирів, вантажобагажу або товаробагажу та вантажів. Зокрема, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» транспортні послуги з перевезення вантажів за межами державного кордону України можуть надаватися за договорами на транспортно-експедиційне обслуговування, іншими договорами про надання послуг, а також за іншими договорами що передбачають зобов'язання однієї сторони здійснити перевезення пасажирів, вантажо- і товаробагажу та вантажу за межами державного кордону.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надання послуг з перевезення вантажів може здійснюватися на підставі цивільно-правової процедури покладення виконання обов'язків боржника на іншу особу.

Тобто, перевізник, який надає послуги з перевезення за договором із замовником (Клієнтом) може відповідно до статті 528 Цивільного кодексу України на підставі відповідної цивільно-правової угоди покласти на іншу особу виконання своїх обов'язків щодо здійснення перевезень вантажів, пасажирів, товаро- та вантажобагажу за межами державного кордону України. Законодавство України не містить обмежень щодо прав осіб, які надають послуги з перевезення, покладати здійснення перевезень за договорами на третіх осіб за договорами з ним. Крім того, природа відносин зі здійснення перевезень не обмежує права осіб, які укладають угоди на здійснення перевезень, зокрема, експедиторів, покладати здійснення перевезень на третіх осіб. Таке покладення зобов'язань на третіх осіб, зокрема, експедиторами, відповідає природі сучасних цивільно-правових відносин в сфері транспорту та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Додатковою угодою № 12 від 01.06.2005р. до договору № 2005-077/1 усл, що укладена між корпорацією «Індустріальний Союз Донбасу» та ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс», та Додатком № 2 до договору № 1-06 передбачено надання послуг з перевезення вантажів від портів Ізмаїла та/або Рені, які знаходяться на території України, до порту Дунайварош, який знаходиться за межами території України (в Угорщині).

У Додатковій угоді № 12 послуги ТОВ «МТЕК «ІнтерТрансСервіс» з перевезення вантажів між вказаними портами виокремлено з поміж інших послуг, що надаються за договором № 2005-077/1 усл від 15 жовтня 2005р., і оплата за них нараховується окремо від винагороди експедитора та брокерської комісії. Подібно до цього, у Додатку № 2, послуги ТОВ «Дельта Марін Сервісес» з перевезення вантажів між вказаними портами виокремлено з поміж інших послуг, що надаються за договором № 1-06 від 20 березня 2006р., і оплата за них нараховується окремо від винагороди виконавця за договором та комісії.

Отже, суд проаналізувавши вищевикладене дійшов висновку, що договорами № 2005-077/1 усл та № 1-06 передбачено надання транспортних послуг з перевезення вантажів з морських торговельних портів Ізмаїл та/або Рені до Дунайварош (Угорщина). Вказані послуги виокремлено з-поміж інших послуг, зокрема, транспортно-експедиційних та послуг з організації перевезення вантажів.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що за договорами № 2005-077/1 усл та № 1-06 передбачено надання транспортних послуг з перевезення вантажів з морських торговельних портів Ізмаїл та Рені до Дунайварош. Ізмаїльський морський торговельний порт та Ренійський морський торговельний порт включено до Переліку пунктів пропуску через державний кордон України, затвердженого наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.01.2004р. № 31 для морського міжнародного сполучення. Даний Перелік видано на підставі Положення про пункти пропуску через державний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2000р. № 1203.

Таким чином, зазначеними вище договорами передбачено надання транспортних послуг з перевезення вантажів за межами державного кордону України морським та річковим транспортом.

Крім того, відносини позивача з компанією «Reefeway Limited» регулюються договорами фрахтування, укладеними за стандартною проформою рейсового чартеру «Дженкон», затвердженою Балтійською міжнародною морською радою, від 23.05.2006п. (т/х «Микола Криворучко», т/х «Іван Кудря»), від 01.06.2006р. (т/х «Павло Грабовський»), від 15.06.2006р. (т/х «Афанасій Матюшенко»). В свою чергу, зазначені судна зафрахтовані позивачем у ТОВ «Дельта Марін Сервісес» на підставі договорів фрахтування – рейсових чартерів.

Відповідно до абзацу першого пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», за нульової ставкою оподатковуються поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Отже, законом не встановлено, що виключно особа, яка безпосередньо здійснює перевезення, має застосовувати до операцій з перевезення вантажів за межами державного кордону України нульову ставку податку на додану вартість. Тобто, будь-яка особа, що здійснила операцію з поставки транспортних послуг із перевезення вантажів за межами України, має застосовувати нульову ставку податку.

Виключення з цього правила встановлені лише абзацом другим підпункту 6.2.4 зазначеного Закону та стосуються випадків, коли поставка транспортних послуг, визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника.

Як вбачається з акту перевірки та заперечень відповідача вбачається, що порушення податкового законодавства з боку позивача полягає у невключені до складу податкових зобов’язань з ПДВ за ставкою 20 % операцій з поставки послуг із перевезення експортних вантажів, придбаних у перевізника із нульовою ставкою.

Факт надання транспортних послуг із перевезення вантажів з порту Рені та/або Ізмаїл до порту Дунайварош в межах договору на експедиційне обслуговування від № 2005-077/1усл від 15 жовтня 2005 року та з порту Херсон до портів Діліскелісі та Бартин в межах договорів фрахтування від 23 травня 2006р., 1 червня 2006р. та 15 червня 2006р. відповідачем не заперечується.

Суд проаналізувавши вищевикладене дійшов висновку, що позивач правомірно застосовував нульову ставку податку на додану вартість до операцій із поставки транспортних послуг, які він здійснюв в межах договору на експедиційне обслуговування від № 2005-077/1усл від 15 жовтня 2005 року та в межах договорів фрахтування від 23 травня 2006 року, 1 червня 2006 року та 15 червня 2006 року, з порту Рені та/або Ізмаїл до порту Дунайварош та з порту Херсон до портів Діліскелісі і Бартин відповідно.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;          

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх дій.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають повному задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87, 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визначення суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0, від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3, від 27 липня 2007 року № 0008132342/4 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість від 7 грудня 2006 року № 0008132342/0, від 28 грудня 2006 року № 0008132342/1, від 13 березня 2007 року № 0008132342/2, від 10 травня 2007 року № 0008132342/3, від 27 липня 2007 року № 0008132342/4.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна транспортно-експедиторська компанія «ІнтерТрансСервіс» (поштова адреса: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Луніна, 19; юридична адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 35; ЄДРПОУ 33653926) витрати по сплаті судового збору в сумі 3.40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 18 лютого 2010 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений та підписаний 23 лютого 2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Могильницький М.С.