Постанова № 8734224, 23.02.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2010 р.                                                                       справа № 2а-23496/09/0570

час прийняття постанови: 12.55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Бєломєстнова О. Ю.

при секретарі                                                  Пітель В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом           Державного підприємства «Донецька залізниця»

до                     Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області

Контрольно-ревізійного відділу в місті Донецьку

про скасування вимоги про усунення виявлених ревізією порушень вих. №19-

03-10/4501 від 02.12.2009р.

за участі представників позивача – Поліщук О.І., Полякова В.С.

          представника відповідача 1– Войтюк В.В. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Донецька залізниця” звернулося до суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про скасування вимоги про усунення виявлених ревізією порушень вих. №19-03-10/4501 від 02.12.2009р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Контрольно-ревізійним відділом в місті Донецьку була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.09.2008р. по 21.08.2009р., про що був складений акт № 19-03-09/304 від 09.11.2009р. На підставі даного Акту ревізії КРВ у м. Донецьку була прийнята вимога від 02.12.2009р. №19-03-10/4501. Позивач не погоджується з висновками акту ревізії та відповідними вимогами органу КРС з тих підстав, що постачання вугілля за договором з ТОВ „ЕСТА-ТРЕЙД” (продавець) відбувалося на умовах FCA за Інкотермс-2000. Дані умови передбачають обов’язок покупця з оплати транспортування придбаного товару. Вугілля, яке придбала залізниця, зберігалося на складах на території України, тому позивачем правомірно виплачені кошти вказаному товариству як компенсація залізничного тарифу з місця зберігання вугілля до місця його вивантаження на складах залізниці.

Крім того, позивач не погоджується з висновками КРВ у м. Донецьку щодо порушення Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМ України № 921 від 17.10.2008р. у частині обов’язку проведення передбачених ним процедур закупівлі при придбанні структурними підрозділами аудиторських послуг. Так, він зазначає, що згідно з розпорядженням начальника залізниці структурні підрозділи є розпорядниками державних коштів у межах доведеного фінансового плану та інших джерел фінансування. Вони самостійно визначають потребу у придбанні товарів, робіт, послуг та після погодження та затвердження відповідних планів можуть розпоряджатися державними коштами. У розумінні наведеного Положення замовником є розпорядник державних коштів, тому позивач вважає, що його структурні підрозділи можуть бути замовниками. У такому статусі 23-ма структурними підрозділами були укладені угоди з ТОВ „Украудит ХХІ-Донбас” про надання послуг з аудиту окремих питань бухгалтерського та податкового обліку за окремий період. Вартість послуг складала до 100 тис. грн., що дозволяє укладання таких договорів без проведення процедури закупівель згідно з вказаним вище Положенням. Позивач також зазначає на неприпустимість встановлення правил конкуренції постановами КМ України, у зв’язку з чим останні не підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо обов’язковості проведення процедур закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти.

У поясненнях від 05.02.2010р. позивач додатково обґрунтовує право на звернення до суду з вимогами про скасування вимоги КРВ у м. Донецьку та відсутність ознак поділу предмету закупівлі через те, що аудит частини структурних підрозділів не складає у сукупності аудиту усього підприємства.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, що наведені вище.

Відповідач, Контрольно-ревізійне управління в Донецькій області, проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на обов’язок позивача з відшкодування залізничного тарифу за договором з ТОВ „ЕСТА-ТРЕЙД” лише у випадку, коли вугілля постачається із-за кордону. Наданими до ревізії документами підтверджується постачання вугілля зі складів на території України. Докази постачання його із-за кордону відсутні, тому позивачем неправомірно покриті витрати сторонньої юридичної особи на суму 144064,01грн.

У додаткових запереченнях від 23.02.2010р. відповідач посилається на те, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та ТОВ „Украудит ХХІ-Донбас” була укладена низка договорів про надання аудиторських послуг на загальну суму 2080130 грн., що вимагало проведення процедури закупівлі згідно із затвердженим постановою КМ України №921 від 17.10.2008р. Положенням. Згідно з цим положенням замовниками є розпорядники державних коштів, якими в свою чергу є підприємства, установи та організації. При укладенні вказаних договорів структурні підрозділи виступали від імені ДП „Донецька залізниця” на підставі довіреностей, отже стороною за договором є юридична особа – ДП. Крім того, відповідач стверджує про порушення позивачем ст. 75 ГК України через укладення спірних договорів всупереч фінансових планів на 2008, 2009 роки.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, що наведені вище.

Ухвалою від 15.02.2010р. суд залучив у якості другого відповідача у справі Контрольно-ревізійний відділ у м. Донецьку. Другий відповідач у судове засідання представника не направив, заперечень проти позову не надав. Будь-яких клопотань від нього не находило, причину неприбуття у судове засідання відповідач не повідомив. Він належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, тому відповідно до ч. 4 ст.128 КАС України справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

          Позивач, Державне підприємство „Донецька залізниця” є юридичною особою, відповідно до Статуту, який зареєстрований державним реєстратором 04.03.2005р., запис 12661050001005275, засноване на державні власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, код ЄДРПОУ 01074957.

Контрольно-ревізійним відділом у м. Донецьку була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства „Донецька залізниця” та його структурних підрозділів за період з 01.09.2008р. по 21.08.2009р.

За результатами проведеної ревізії КРВ у м. Донецьку був складений акт №19-03-09/304 від 09.11.2009р. (надалі – Акт ревізії).

На підставі Акту ревізії відповідно до ст.10 Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” КРВ у м. Донецьку була прийнята вимога від 02.12.2009р. №19-03-10/4501 (надалі – Вимога) (т.1 а.с. 26). У цій вимозі зазначене, що в ході ревізії встановлені порушення фінансово-господарської дисципліни на загальну суму 2248,85 тис. грн.

Так, ревізією виявлені операції, що призвели до втрат на загальну суму 168,72 тис.грн. в тому числі:

внаслідок завищення обсягу виконаних аудиторських послуг у червні 2009 р. ВО Моторвагонне депо Яснувата зайво сплачені кошти за неотримані послуги на суму 24,66 тис. грн. (порушення усунуто в повному обсязі);

внаслідок проведення витрат на відшкодування залізничного тарифу по товару (енергетичне вугілля марки Д (0-200), який не постачався із-за кордону, з грудня 2008 року по серпень 2009 року здійснено покриття витрат сторонньої юридичної особи на загальну суму 144,06 тис. грн., що є порушенням п. 7.3 договору від 16.10.2008р. №Д/Т-082435/НЮ, п.6 П(С)БО№16 „Витрати”, затвердженого наказом МФУ від 31.12.99 №318 та п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Крім того, у Вимозі зазначено про операції, проведені з порушенням чинного законодавства, які не призвели до втрат, на загальну суму 2 080,13 тис. грн., а саме: у 2000 році за державні кошти здійснювалася оплата аудиторських послуг за період з 01.12.2008р. по 21.08.2009р. без проведення тендерних процедур, що є порушенням п. 5, 23 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМ України № 921 від 17.10.2008р.

У зв’язку з наведеним КРВ у м. Донецьку вимагає від позивача: вести бухгалтерський обік відповідно до вимог чинного законодавства; вжити заходи щодо відшкодування витрат сторонньої юридичної особи на суму 144,06 тис. грн. шляхом повернення коштів на розрахунковий рахунок ДП „Донецька залізниця”; розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних у допущеннях наведених порушень; забезпечити проведення засідань (нарад) для розгляду результатів ревізії та прийняття заходів щодо подальшого недопущення недоліків в роботі тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

З урахуванням цих приписів процесуального закону суд має надати оцінку виключно тим обставинам, що стосуються предмету спору. Предметом спору у даній справі є вимога КРВ у м.Донецьку, отже предметом доказування є обставини, які пов’язані безпосередньо з викладеними у ній фактами.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ЕСТА-ТРЕЙД” (постачальник) укладений договір від 16.10.2008р. №Д/Т-082435/НЮ (надалі – Договір). Предметом даного Договору є постачання передбаченої специфікацією вугільної продукції виробництва Кузнецького вугільного басейну (Російська Федерація).

Умови постачання, які містяться у п. 3.1 Договору передбачають транспортування товару на умовах FCA (франко-перевізник) станції відправлення за правилами Інкотермс 2000, з подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядках.

Ціна товару за Договором врегульована розділом 7 даного договору та Додатком №1 до нього. Відповідно до п. 7.3 Договору ціна товару включає вартість продукції з ПДВ та всі витрати на транспортування продукції до місця розташування покупця на умовах FCA (станція відправлення: для товару українського виробництва-станції, які зазначаються у рознарядках; для товару іноземного походження –станції перетину митного контролю) за правилами Інкотермс-2000. Для товару, що постачається із-за кордону Покупець компенсує постачальнику вартість залізничного тарифу в межах України.

У Акті ревізії КРВ у м. Донецьку відображені кілька порушень, які пов’язані з укладенням та виконанням Договору. Проте, не усі з них стали підставою для прийняття спірної вимоги. Враховуючи приписи статті 11 КАС України, яка обмежує суд у розгляді справи межами позовних вимог, зважаючи на предмет спору, у даній справі суд має надати правову оцінку виключно тим обставинам, що пов’язані з викладеними у Вимозі та у відповідній частині Акту ревізії (т.1 а.с. 46) порушеннями.

Так, висновки Вимоги ґрунтуються на відсутності доказів постачання вугілля із-за кордону. На підставі наданих до ревізії залізничних накладних та квитанцій про приймання вантажу КРВ було встановлено, що відправники вугілля, яке постачалося відповідно до Договору, знаходилися на території Донецької та Луганської областей. Положення пункту 7.3 Договору відповідач тлумачить таким чином, що вартість залізничного тарифу підлягає відшкодуванню постачальнику лише у разі, якщо товар постачається із-за кордону. За відсутності доказів такого постачання залізничний тариф відшкодуванню не підлягає.

Та обставина, що вугілля було отримане з місць зберігання на території України підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій про приймання вантажу (т.2 а.с. 162-246), позивачем не оспорюється, тому суд з урахуванням ч. 3 ст. 72 КАС України виходить з її доведеності.

При вирішенні спору у цій частині суд також виходить з наступного.

Частиною 4 статті 265 ГК України встановлено, що умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс". Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс-2000 введені в дію з 01.01.2000р. Отже умови договорів поставки між юридичними особами України також можуть містити посилання на правила Інкотермс-2000.

Спірний Договір містить посилання на умови постачання товару FCA згідно з вказаними правилами.

Згідно з відповідним розділом Інкотермс-2000 наведена умова (FCA, "франко-перевізник") означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Стаття А.4 розділу FCA Інкотермс-2000 встановлює, що продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.

При цьому стаття А.6 тих самих правил встановлює, що продавець зобов'язаний нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4. Даній нормі відповідає передбачений статтею Б.6 обов’язок Покупця сплатити всі витрати, пов'язані з товаром, з моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

З наведеного випливає, що постачальник вважається таким, що виконав зобов’язання за договором з моменту, коли передав товар перевізнику у визначеному договором місці. З цього часу всі пов’язані з товаром витрати, у тому числі на його транспортування, несе покупець.

Як вже зазначалося, за змістом п. 3.1 Договору транспортування товару здійснюється на умовах FCA (франко-перевізник) станції відправлення за правилами Інкотермс 2000. Пунктом 7.3 Договору передбачено транспортування продукції на умовах FCA (станція відправлення: для товару українського виробництва-станції, які зазначаються у рознарядках; для товару іноземного походження – станції перетину митного контролю). Пунктом 1.2 Договору передбачене постачання вугілля виробництва Російської Федерації, що робить внутрішньо суперечними умови пункту 7.3 Договору.

Тому при вирішенні спору суд виходить із загальних умов п. 3.1 Договору та умов FCA за правилами Інкотермс 2000, згідно з якими з моменту передання вугілля перевізникові на станції відправлення ТОВ „ЕСТА-ТРЕЙД” не повинно нести витрат на його транспортування. Такі витрати має нести позивач.

Під час ревізії КРВ у м.Донецьку не було встановлено фактів сплати залізничного тарифу на транспортування вугілля безпосередньо позивачем, хоча такий обов’язок на умовах постачання FCA за Інкотермс-2000 суд вважає беззаперечним.

Витрати на транспортування були сплачені позивачем шляхом компенсації постачальникові таких витрат у формі залізничного тарифу. Такий порядок не суперечить нормам статті А.3 розділу FCA Інкотермс-2000, згідно з якою за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших указівок, продавець вправі укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця.

Суд не приймає до уваги посилання КРВ у м. Донецьку на відсутність обов’язку із оплати вартості залізничного тарифу за відсутності доказів на підтвердження постачання товару із-за кордону. Такий обов’язок виникає у позивача в силу наведених вище підстав для вугілля, що будь-яким чином постачається за Договором навіть у разі відсутності у Договорі спірних положень щодо компенсації вартості залізничного тарифу при постачанні із-за кордону.

При цьому суд не бере до уваги наведені у Акті ревізії спірні обставини щодо походження вугілля та відповідності Договору тендерній документації, оскільки вони не відображені в оспорюваній Вимозі, і тому не стосуються предмету доказування у цій справі.

Таким чином, обов’язок з оплати витрат на залізничний тариф виник на підставі Договору та законодавства саме у позивача, що спростовує висновки Вимоги у частині незаконності покриття витрат сторонньої юридичної особи на загальну суму 144, 06 тис. грн. У зв’язку з цим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо іншої частини позовних вимог, суд дійшов про їх обґрунтованість з наступних підстав.

Як вже зазначалося, у Вимозі вказано про операції, проведені з порушенням чинного законодавства, які не призвели до втрат, на загальну суму 2 080,13 тис. грн., а саме: у 2009 році за державні кошти здійснювалася оплата аудиторських послуг за період з 01.12.2008р. по 21.08.2009р. без проведення тендерних процедур, що є порушенням п. 5, 23 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМ України № 921 від 17.10.2008р.

При цьому у Вимозі від позивача вимагається здійснення бухгалтерського обліку відповідно до вимог законодавства; розгляд питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у допущені наведених у акті ревізії порушень; забезпечити проведення засідань (нарад) для розгляду результатів ревізії та прийняття заходів щодо подальшого недопущення недоліків в роботі тощо.

          Відповідно до ст. 15 Закону України „Про контрольно-ревізійну службу в Україні” вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються. Їх невиконання є підставою для притягнення до відповідальності та застосування інших несприятливих наслідків, які передбачені п.50 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, який затверджений постановою КМ України від 20 квітня 2006 р. N550та п.2 Постанови КМ України від 29 листопада 2006 р. N 1673 „Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів”.

З наведеного випливає, що відповідач-2, встановлюючи обов’язкові для виконання заходи, дія яких спрямована на майбутнє, фактично зобов’язує позивача вести господарську діяльність у певний спосіб.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У п. 3.6 мотивувальної частини рішення від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004у справі N 1-10/2004Конституційний Суд України зазначив, що „охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст. Згідно з тим самим рішенням охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об'єктом судового захисту з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб.

Статтею 44 ГК України встановлено право самостійного формування суб’єктом господарювання програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом.

Зважаючи на наведене, звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено необхідністю захисту цього права та охоронюваного законом інтересу, який полягає у самостійному прийнятті управлінських рішень в сфері закупівель товарів, робіт та послуг.

          По суті відображеного у Вимозі порушення п. 5, 23 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яке затверджено постановою КМ України №921 від 17.10.2008р. (надалі – Положення) суд дійшов наступних висновків.

          Згідно зі ст. 73 ГК України та п. 4.1 Статуту позивача, який зареєстрований 04.03.2005р. №12661050001005275, позивач є державним підприємством, майно якого (у тому числі оборотні активи) є державною власністю. Відповідно до ч.1 ст. 75 ГК України для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Даний Закон втратив чинність на підставі Закону N 150-VI від 20.03.2008р., тому на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правовим актом, який регулював механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти було вказане вище Положення.

          Згідно з пунктом 5 Положення воно застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень. Це обмеження є основною умовою для виникнення обов’язку із проведення закупівель згідно з нормами Положення.

Відповідно до пункту 2 (абз.9) Положення замовник— це розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в установленому цим Положенням порядку. При цьому розпорядником державних коштів абзац 18 того ж пункту визначає органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією України і законодавством, підприємства, а також підприємства, установи чи організації, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов’язань і здійснення платежів.

          Пунктом 2 (абз.16) Положення передбачено, що предмет закупівлі— визначені замовником (за обсягом, номенклатурою або місцем поставки товару (виконання робіт, надання послуг) товари, роботи чи послуги, на які в межах єдиної процедури закупівлі дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції, внесені на переговорах при застосуванні процедури закупівлі в одного учасника.

Тим самим пунктом (абз.26) визначено, що частина предмета закупівлі (лот)— визначена замовником (за обсягом, номенклатурою або місцем поставки товару (виконання робіт, надання послуг) частина товарів, робіт чи послуг, на яку в межах єдиної процедури закупівлі учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції, внесені на переговорах при застосуванні процедури закупівлі в одного учасника.

Пунктом 23 Положення встановлена заборона замовникові ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедур закупівель.

Враховуючи, що згідно з вказаними нормами предмет закупівлі може складатися з частин (лотів), під заборону підпадають дії замовника з поділу єдиного предмету на складові частини з певною метою.

З цього приводу у Акті ревізії зазначено, що в порушення даної заборони позивачем без проведення процедури закупівель були укладені 22 договори з ТОВ „Аудиторська фірма „Украудит ХХІ-Донбас”, предметом яких були аудиторські послуги у вигляді аудиторської перевірки окремих питань бухгалтерського та податкового обліку фінансово-господарської діяльності структурних підрозділів позивача. Крім того, укладений один договір, предметом якого було надання аудиторського висновку при реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів. Усього укладено 23 договори.

Матеріали справи містять копії цих договорів а також довіреностей на їх укладання, попереднього листування та Положень про структурні підрозділи позивача (т.1, а.с.74-91, 149-248, т.2 а.с.1-149). З них вбачається, що вони укладалися керівниками структурних підрозділів позивача, які діяли на підставі виданої керівником підприємства довіреності. Предметом кожного з цих договорів виступала аудиторська перевірка окремих питань бухгалтерського та податкового обліку фінансово-господарської діяльності окремого структурного підрозділу позивача за певний період. Результатом робіт за договором визначене надання інформації у формі аудиторського звіту (висновку) про наявність у діяльності або обліку структурного підрозділу невідповідностей чи відхилень від вимог чинного законодавства. Вартість послуг за кожним договором не перевищує 100 тис. грн.

Сторонами визнаються обставини укладення та виконання вказаних договорів, тому суд з урахуванням приписів ч.3 ст.72 КАС України окремо не перевіряє їх доказами та вважає доведеними.

Предмет даних договорів окрім загальних положень цивільного законодавства регулюється нормами спеціального закону – Закону України „Про аудиторську діяльність”.

Відповідно до ст.3 цього Закону аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Статтею 17 вказаного вище Закону передбачено, що аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Аудиторський висновок відповідно до ст. 7 Закону „Про аудиторську діяльність” - це документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.

З наведеного випливає, що послуги за укладеними позивачем договорами невідривно пов’язані з даними бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності окремих структурних підрозділів позивача.

Частиною 5 статті 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підприємству надане право самостійно визначати облікову політику. Крім того, передбачене право підприємства виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Наказом позивача від 06.02.2008р. №54/Н затверджена Облікова політика ДП „Донецька залізниця”. Пунктом 3.3 Облікової політики позивача визначено, що залізниця складає самостійний баланс, структурні підрозділи – окремий баланс. Пунктом 3.5 Облікової політики передбачено, що показники загальної фінансової звітності структурних підрозділів включаються до загального фінансового звіту залізниці. Відповідно до п. 2.8 Облікової політики позивача структурні підрозділи з урахуванням особливостей своєї діяльності самостійно обирають форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них.

Таким чином, бухгалтерський облік та фінансова звітність позивача складається з даних усіх його структурних підрозділів.

Наказом позивача №179/н від 24.03.2008р. (т.1 а.с. 139) затверджений перелік відокремлених структурних підрозділів, які входять до складу ДП „Донецька залізниця”. Згідно з цим переліком позивач має 162 структурних підрозділи.

Судом встановлено, що предметом аудиторських перевірок була фінансова звітність та бухгалтерський облік тільки частини структурних підрозділів позивача (22 із 162).

Як вибіркові фінансові звіти та дані бухгалтерського обліку підрозділів не складають фінансової звітності та обліку підприємства, так і аудит окремих підрозділів позивача не складає аудиту підприємства. Тобто результати проведення аудиторських перевірок деяких структурних підрозділів підприємства не складають у сукупності результату аудиту всього підприємства.

Вище зазначалося, що пунктом 23 Положення заборонені дії замовника з поділу єдиного предмету на складові частини з метою уникнення процедури закупівель.

Враховуючи, що аудиторські звіти (висновки) щодо вибіркових структурних підрозділів позивача не складають аудиторського звіту (висновку) щодо позивача загалом, зважаючи на мету, з якою може проводитися аудит, у даному спорі не можна стверджувати про поділ єдиного предмету закупівлі на складові частини. Аудиторські послуги, що були надані за наведеними вище договорами, складають самостійні предмети закупівлі, замовником яких в даних правовідносинах виступали структурні підрозділи позивача.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача-1 щодо порушення позивачем ст. 75 ГК України через укладення спірних договорів всупереч фінансових планів на 2008, 2009 роки, оскільки дане порушення не відображене у спірній Вимозі і тому не стосується предмету доказування у даній справі.

          Викладеним спростовуються твердження відповідача-2 про наявність порушення з боку позивача приписів п. 5, 25 Положення, у зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

          Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України підлягають стягненню з державного бюджету України на користь позивача.

Зважаючи на наведене, керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Донецька залізниця» до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області, Контрольно - ревізійного відділу в місті Донецьку про скасування вимоги про усунення виявлених ревізією порушень вих. №19-03-10/4501 від 02.12.2009р. задовольнити.

Скасувати вимогу Контрольно - ревізійного відділу в місті Донецьку про усунення виявлених ревізією порушень вих. №19-03-10/4501 від 02.12.2009р.

Стягнути з державного бюджету України на користь Державного підприємства «Донецька залізниця» (83100, м. Донецьк, вул.. Артема, 68, ЄДРПОУ 01074957) судові витрати з судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 23 лютого 2010р. Постанова виготовлена в повному обсязі 26 лютого 2010р.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.           Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.           Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.           Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                       Бєломєстнов О. Ю.