Рішення № 87337875, 31.01.2020, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/1325/17

РІШЕННЯ

Іменем України

31 січня 2020 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Бондаренко О.І.

секретаря судового засідання Нагірняк Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приват Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою суду від 07.12.2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним об`єднано в одне провадження з первісним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява ПАТ КБ «Приват Банк» мотивована тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.07.2011 року, відповідач отримав кредит у розмірі 5060 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3. та п. 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь – якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2017 року має заборгованість в сумі 62155 грн. 03 коп., яка складається з наступного: 4911 грн. 15 коп. – заборгованість за кредитом, 50268 грн. 08 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3539 грн. 85 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи, відповідно до умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 2935 грн. 95 коп. – штраф (процентна складова).

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 13.07.2011 року в сумі 62155 грн. 03 коп., а також понесені ним судові витрати.

31.07.2017 року відповідачем за первісним позовом надано суду заперечення щодо позову ПАТ КБ «Приват Банк», в яких ОСОБА_1 вважає позов безпідставним та необгрунтованим, оскільки первісним позивачем на підтвердження своїх доводів надано копію заяви позичальника та копію Умов та Правил надання банківських послуг, які не підписувалися позичальником, зокрема, Умови та Правила надання банківських послуг, а надана позивачем редакція Умов та Правил надання банківських послуг співпадає з тією, що діяла в 2011 році і на приєднання до умов якої ніби – то погодився відповідач.

Крім того, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, в зв`язку з чим кредитний договір є неукладеним; позивачем не дотримано законодавства про захист прав споживачів в частині надання позичальнику примірника кредитного договору, в якому має бути чітко визначено розмір періодичних платежів повернення кредиту, а стягнення комісії, подвійне стягнення неустойки (штрафу та пені), нарахування штрафу, не відповідають вимогам цивільного законодавства, як і безпідставно збільшено процентну ставку під час дії кредитного договору.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що кредитний договір складається з: підписаної позивачем Анкети-заяви від 13.07.2011 року, Умов та Правил надання банківських послуг і Правил користування платіжними картками, що затверджені наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 та Тарифів банку, що викладені на сайті ПАТ КБ «Приват Банк».

При цьому, ПАТ КБ «Приват Банк» посилається на норму ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Однак, кредитний договір не може бути укладено шляхом приєднання, оскільки кредитні договори є специфічною формою правочинів, а правила їх укладення регламентуються особливо детально не тільки Цивільним кодексом, а й іншими законами України.

Так, відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до норми ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-111 від 12.07.2001 року, фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору.

Статтею 6 даного Закону передбачено, що договір про фінансові послуги повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за виконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Крім цього, у п.23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення оскаржуваного договору) визначено, що споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, до даного кредитного договору застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.4 ст. 11 цього Закону (в чинній на той час редакції), у договорі про надання споживчого кредиту повинно бути зазначено: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту га інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Однак, підписана позивачем заява, яка використана ПАТ КБ «Приватбанк» для укладення кредитного договору, абсолютно не відповідає вимогам вказаних вище законів щодо цих договорів.

Частиною 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюється, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Частиною 2 пункту 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що суди повинні з`ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

У Рішенні КСУ по справі № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року зазначається, що споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Зміст зазначеного рішення Конституційного Суду України вказує на те, що у таких правовідносинах і виявляється ризик позивача придбати непотрібні кредитні послуги - без чіткого визначення їх умов.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В свою чергу, відсутність факту підписання позивачем Умов та Правил надання банківських послуг говорить про відсутність у позивача волевиявлення на укладення договору на умовах, вказаних відповідачем.

В заяві, підписаній позивачем 13.07.2011 року відсутнє посилання на те, що позичальник погоджується саме з такою редакцією Умов і Правилам, витяг з яких подано відповідачем разом із первісним позовом. Більш того, додані до первісної позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг взагалі не містять дати їх затвердження.

Також із Заяви вбачається, що позивачем не було обрано вид картки та розмір кредитного ліміту, що ще раз підтверджує відсутність її волевиявлення на укладення кредитного договору на вказаних у первісному позові умовах.

Частина 1 статті 215 ЦК України вказує, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину.

Такої ж правової позиції дійшов і Вищий спеціалізований суд України в ухвалі від 30.11.2016 року (справа №528/1045/15-ц) та Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року (справа №6-16цс15), де, серед іншого, також однозначно стверджується, що відсутність підпису позичальника на «Умовах і правилах надання банківських послуг» не створює для нього юридичних наслідків.

Аналогічної позиції притримується і апеляційний суд Вінницької області, зокрема, за результатами розгляду в апеляційному провадженні справи № 132/3422/16-ц ним було залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким визнано недійсним кредитний договір, укладений згідно із заявою позичальника на відкритгя карткового рахунку без останнім підписання Умов і правил надання банківських послуг.

Отже, ПАТ КБ «Приватбанк» не дотримався вимог чинного законодавства при укладенні кредитного договору, що має наслідком визнання недійсним кредитного договору, носієм якого заява від 13.07.2011 року.

Оскаржуваний кредитний договір № б/н від 13.07.2011 року містить умови, які є несправедливими і протиправними, що являється підставою для визнання їх недійсними.

Як вбачається зі змісту первісної позовної заяви, ПАТ КБ «Приватбанк» заявлено вимогу про стягнення з позивача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 3539,85 грн., штрафу в сумі 500 гривень (фіксована частина) і 2935,95 грн. (процентна складова).

Однак в ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, згідно зі ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно- правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про не дотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно – правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по пені не можуть бути задоволені.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Таким чином, встановлення штрафу у певній фіксованій сумі суперечить вимогам чинного законодавства.

В розумінні затверджених відповідачем Умов та правил надання банківських послуг комісією є винагорода, яка сплачується позичальником на користь банку за надані останнім послуги, пов`язані з обслуговуванням клієнта.

Вимогами ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачається, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 3.6 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин і укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Тобто, умова оскаржуваного кредитного договору щодо одночасного стягнення з позивача пені і штрафу за одне і те саме порушення (прострочення повернення кредиту і сплати процентів), умова щодо стягнення штрафу в фіксованій сумі і умова щодо можливості стягнення з позивача комісії є несправедливими і такими, що незаконно порушують права позивача, а тому в силу норм Закону України «Про захист прав споживачів» та ЦК України мають бути визнані недійсними.

За наведених обставин ОСОБА_1 просить визнати недійсним кредитний договір б/н від 13.07.2011 року, укладений між ним та ПАТ КБ «Приват Банк» та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

12.01.2018 року представником ПАТ КБ «Приват Банк» надано відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , в якому первісний позивач зустрічний позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні, оскільки заява позичальника про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають Договір про надання банківських послуг, тобто зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах і ознайомлення з умовами кредитування підтверджується підписання позичальником анкети – заяви.

В даному випадку ОСОБА_1 неправомірно посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки вказаний Закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме: споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В даному випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Також недоречним є посилання на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки Банком надавався фінансовий кредит шляхом відкриття кредитної лінії та надання пластикової карти, як ключ до відкритого кредитного рахунку.

Сторони досягли згоди і уклали кредитний договір, в якому передбачили умови сплати пені та штрафу, як то зазначено в ст. ст. 526, 527, 530, 629 ЦК України, нарахування комісії умовами кредитного договору не передбачено. Штраф і пеня не є взаємовиключними видами неустойки і цивільне законодавство не містить обмежень і заборон на одночасне застосування стороною за договором до винної сторони таких штрафних санкцій, як штраф і пеня.

Протягом тривалого часу позичальник належним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, що свідчить про згоду з умовами кредитного договору.

При укладанні кредитного договору сторони керувались положенням ч.1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних у формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Підписавши заяву позичальника ОСОБА_1 приєднався до запропонованих банком Умов та Правил надання банківських послуг, які є загальними і їх підписання позичальником не є обов`язковим, так само не обов`язково і підписання Тарифів банку.

На підтвердження встановлення позичальнику кредитного ліміту та користування кредитними коштами, суду надано виписку по картковому рахунку, як і надано первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором.

Кредитний договір був укладений між банком та позичальником 13.07.2011 року, а тому саме з цієї дати ОСОБА_1 було відомо про порушення його прав та з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 13.07.2014 року, а відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом в 2017 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

За наведених обставин представник позивача просить відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 повністю.

Будучи присутніми в попередніх судових засіданнях представники позивача – відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 первісний позов підтримали, мотивуючи його обставинами, викладеними в позовній заяві, просили позов задоволити; зустрічний позов ОСОБА_1 не визнали, заперечували щодо його задоволення, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву.

В судове засідання 31.01.2020 представник ОСОБА_3 не з`явився, надав суду заяву, в якій просить справу розглянути в його відсутність.

Відповідач – позивач ОСОБА_1 та його представник – Сташко ОСОБА_4 будучи присутніми в попередніх судових засіданнях пред`явлений первісний позов не визнали, заперечували щодо його задоволення з підстав, викладених у раніше наданих запереченнях; зустрічний позов підтримали, мотивуючи його обставинами, викладеними в ньому, просили позов задоволити.

В судове засідання 31.01.2020 року представником відповідача – позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 надано заяву, в якій представник зазначив, що розгляд справи просить провести в його відсутність та у відсутність свого довірителя. Крім того, представник зазначив, що просить відмовити в задоволенні зустрічного позову з огляду на наступне. Виходячи із правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, в даному випадку банком не доведено факту укладення кредитного договору на підставі поданих ним Умов і Правил надання банківських послуг (враховуючи відсутність підпису на них) та Заяви – анкети позичальника (зважаючи також на відсутність вибору виду картки, від чого залежать різні процентні ставки, строки погашення і відповідальність), тобто сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору кредиту. При цьому підстав для повернення коштів, як безпідставно отриманих, також не вбачається, оскільки позичальником після отримання коштів було повернуто банку суму, що перевищує суму отриманих коштів (які банк необгрунтовано зарахував як проценти та/або пеня).

Якщо розглядати дані правовідносини як такі, що випливають із кредитних правовідносин, у випадку, якщо суд прийде до висновку, що кредитний договір було укладено, то слід застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні первісного позову в повному обсязі, оскільки строк позовної давності має обчислюватися щодо кожного чергового платежу окремо.

Зустрічний позов підлягає задоволенню з підстав, викладених у ньому, а також з врахуванням інших наданих ОСОБА_1 та його представником усних і письмових поясненнях, запереченнях щодо первісного позову.

До вказаної заяви представником надано витяг із постанов ВСУ від 08.03.2018 року у справі №444/9519/12 та від 05.04.2017 року по справі № 6-522цс17.

Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи та надані сторонами докази, врахувавши позицію сторін по справі приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.07.2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5060 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил і Тарифів користування платіжною карткою. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3. та п. 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь – якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку ( а.с. 6 – 33, 69 - 74).

У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2017 року має заборгованість в сумі 62155 грн. 03 коп., яка складається з наступного: 4911 грн. 15 коп. – заборгованість за кредитом, 50268 грн. 08 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3539 грн. 85 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи, відповідно до умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 2935 грн. 95 коп. – штраф (процентна складова) (а.с. 4 - 5).

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.2 статті 1054 та ч.2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Встановленим в суді фактам відповідають правовідносини позики, а саме кредиту, за договором якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 ЦК України).

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вказаного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку позивач за первісним позовом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13.07.2011 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року у справі № 14-131цс19.

Враховуючи, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 4911 грн. 15 коп., суд вважає, що первісний позов слід задоволити частково, стягнувши з відповідача – позивача на користь АТ КБ «Приват Банк» зазначену суму.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позиція відповідача щодо відмови у позові у зв`язку зі спливом строків позовної давності не знайшла своє підтвердження, оскільки з наданих позивачем розрахунків за кредитним договором вбачається, що останній платіж відповідачем на погашення суми кредитного зобов`язання був здійснений 31.07.2017 року (а.с. 95 - 97).

Визначаючись щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приват Банк» та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути з останнього на користь АТ КБ «Приват Банк» судовий збір в розмірі 1600 грн. 00 коп., а судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп. залишити за відповідачем – позивачем ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 16, 23, 203, 215, 526, 527, 549, 627, 530, 1050, 1055 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 76, 141, 133, 212, 247, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 /для погашення заборгованості та судових витрат/, МФО № 305299) заборгованість за тілом кредиту по кредитному договору б/н від 13.07.2011 року в сумі 4911 грн. 15 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1600 грн. 00 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Судовий збір в розмірі 640 грн. 00 коп. – залишити за відповідачем – позивачем ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 04.02.2020 року.

Суддя О.І. Бондаренко