Рішення № 87336058, 22.01.2020, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

Копія

154/1282/19

2/154/22/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року м. Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Каліщука А.А.

за участю секретаря судового засідання Процюк Н.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

представника третьої особи Католік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду в порядку загального провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із первісним позовом до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що вона з 02.03.1984р. перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який рішенням Володимир-Волинського міського суду від 22.08.1989 р. розірваний.

Під час перебування у шлюбі вони отримали квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач уклав договір найму житлового приміщення в будинках місцевих Рад №1824 від 15.09.1986 з будинкоуправлінням №1 про передачу в постійне користування даної квартири для проживання наймача і членів його родини. Будучи дружиною відповідача, вона з 23.09.1986 р. зареєстрована у даній квартирі та постійно там проживає.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачем народився син ОСОБА_3 , який до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) був зареєстрований і проживав разом із позивачем у даній квартирі.

Після розірвання шлюбу, тобто з 1989 р., відповідач залишив постійне місце проживання, знявся з реєстрації та поїхав на постійне місце проживання в м. Тюмень. Повернувся через 10 років і з 09.10.1999 р. повторно зареєструвався у спірній квартирі, без відома позивача, однак не проживав у даному житлі. Лише у 2012 р., коли помер син, то він прийшов на його похорони. Більше він не був у квартирі, не цікавився житлом, не виконував обов`язків наймача, пов`язані з оплатою за користування житловим приміщенням та платою за комунальні послуги. Усі витрати по утриманню житла впродовж усіх років несе вона. Рахунки за електроенергію, водопостачання, газопостачання оформленні на неї і вона фактичним квартиронаймачем житла.

Відповідач з часу поверення з Росії постійно проживає у м. Нововлинську, Волинської області, де у нього є інша сім`я.

Реєстрація відповідача у даній квартирі створює перешкоди в отриманні субсидії та призводить до додаткового нарахування житлово-комунальних послуг на відповідача.

Оскільки відповідач з 1989 р. без поважних причин не проживає у спірній квартирі, тому просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування кв. АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення. Зустрічний позов обгрунтовує тим, що він не проживав у спірному помешканні понад 6 місяців з поважних причин. Зокрема, ОСОБА_1 створює перешкоди у користуванні цим житлом, оскільки змінила замки вхідних дверей, відмовляє йому у доступі до квартири, не відкриває двері.

Також зазначає, що в березні 2019 р. він сплатив заборгованість по квартплаті в сумі 2435 грн. 11.03.2019 р. уклав договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком «Управляюча житлова компанія» на обслуговування даної квартири.

Крім того, 26.03.2019 р. звертався до Володимир-Волинського ВП ГУНП у Волинській області із заявою про перешкоди в користуванні спірним житлом.

Просить зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні кв. АДРЕСА_1 шляхом вселення до даного помешкання.

Ухвалою суду від 16.07.2019 р. прийнято зустрічний позов до спільного розгляду із первісним позовом.

05.07.2019 р. відповідач за первісним позовом подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні первісного позову, оскільки він не проживає у спірному житлі з поважних причин.

05.09.2019 р. відповідач за зустрічним позовом подав відзив на зустрічний позов, в якому просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки ОСОБА_3 більше як тридцять років добровільно залишив спірне житло. Впродовж цього часу вона жодних перешкод у користуванні квартирою не чинила.

Позивач та його представник в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити повністю та надали пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов. Додатково пояснили, що вхідні двері квартири та замки у вхідних дверях ОСОБА_1 не змінювала і на даний час у дверях ті ж самі замки, що і були коли ОСОБА_3 проживав у цьому помешканні.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні первісний позов не визнав та просив відмовити у його задоволені. Підтримав вимоги зустрічного позову, в обгрунтування надав пояснення аналогічні тим, що викладенні у зустрічному позові. Додатково пояснив, що позивач не сплачує житлово-комунальні послуги, котрі надаються у спірне житло, а тому є заборгованість. З січня 2019 р. він здійснює оплату за житлово - комунальні послуги, оскільки не бажає щоб з його пенсії примусово стягувалась дана заборгованість. Підтвердив, що і надалі б не платив заборгованість за комунальні послуги, якби вона не стягувалась із його доходів. З 1988 р. не звертався до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні первісного позову з підстав викладених у відзиві на первісний позов та задовольнити зустрічний позов з підстав викладених у ньому.

Представник третьої особи ОСОБА_5 пояснила, що оскільки ОСОБА_3 без поважних причин не проживає у спірному житлі більше 6 місяців, а тому вважається таким, що втратив право на користування цим житлом. В судовому засіданні не доведено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_3 у корисутванні квартирою. Просила вирішити справу на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 в суді пояснив, що сімейні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 припинились приблизно в 1990 р. Оскільки у ОСОБА_3 була інша жінка, тому шлюб між ними був розірваний та він добровільно залишив житло. ОСОБА_1 залишилась проживати із сином. ОСОБА_3 з цього часу не піклувався про сина, не відвідував його, в тому числі і не приходив у квартиру, де проживав син. Аліменти на утримання дитини не сплачував, оскільки казав, що залишив ОСОБА_1 квартиру. У спірному житлі не має речей ОСОБА_3 Вхідні двері та замки не змінювались. ОСОБА_3 не говорила, що ОСОБА_3 має намір вселитись у квартиру.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду повідомила, що вона є племінницею ОСОБА_1 . Вона часто ходила до тітки в гості, однак ніколи не бачила в спірній квартирі ОСОБА_3 , а також не було його речей. Вхідні двері та замки не змінювались. Відомо, що приблизно у 1990 р. ОСОБА_3 добровільно залишив житло та поїхав на заробітки.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона разом із сім`єю ОСОБА_1 у 1986 р. отримали квартиру по АДРЕСА_1 та проживає по сусідству. ОСОБА_3 приблизно у 1990 р. поїхав на заробітки у Росію і з цього часу не проживає у спірній квартирі, не приходить до неї. Не бачила, щоб ОСОБА_3 протягом цих років приходив до житла, а ОСОБА_1 не впускала його у дане житло.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що у березні 2019 р. він разом із ОСОБА_3 приїжджав до спірної квартири, однак нікого не було вдома. Не бачив, щоб ОСОБА_1 не впускала ОСОБА_3 у квартиру.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є донькою ОСОБА_3 від першого шлюбу. ОСОБА_3 був зареєстрований у даній квартирі, однак потім виїхав у Росію. Разом із ОСОБА_3 приходила до даної квартири, однак ОСОБА_1 на той час не було вдома.

Заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, свідків, дослідивши та оцінивши докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 02.03.1984 р. перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Володимир-Волинського міського народного суду від 22.08.1989 р.

Під час перебування у шлюбі сторони отримали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ордера на житлове приміщення №308 від 12.09.1986 р.

15.09.1986 р. ОСОБА_3 уклав договір найму житлового приміщення в будинках місцевих Рад №1824 з будинкоуправлінням №1 про передачу в постійне користування даної квартири для проживання наймача і членів його родини.

ОСОБА_1 , будучи дружиною відповідача, 23.09.1986 р. зареєструвалась у даній квартирі та постійно там проживає, що не оспорюється сторонами.

З наданих суду пояснень ОСОБА_3 встановлено, що у 1988 р. він залишив спірне житло і поїхав в Росію та з цього часу не проживає у цьому житлі. Відповідач зазначає, що не проживає у цьому житлі з поважних причин, якими є створення ОСОБА_1 перешкод у користуванні житлом.

Вирішуючи первісний позов, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім`ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, здійснюється судом.

Особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила помешкання.

У разі відсутності особи понад 6 місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила 6 місяців, члени сім`ї, навіть колишні, а також наймодавець мають право звернутися з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування приміщенням.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Однак ОСОБА_3 не спростував в установленому законом порядку обставину, що він з 1988 р. не проживав у спірній квартирі без поважних причин. При цьому, ОСОБА_3 в суді підтвердив, що у 1988 р. добровільно залишив спірне помешкання та виїхав в Росію.

Оскільки ОСОБА_3 у 1988 р. залишив спірне житло і з того часу не проживає у ньому, тому початок відліку часу відсутності слід визначати саме з 1988 р., тобто з часу коли він залишив помешкання.

Та обставина, що ОСОБА_3 протягом 30 років не проживав у спірному житлі, не навідувався до нього, не цікавився ним, не проводив поточні ремонти, а також впродовж цих років жодного разу не здійснив оплату житлово-комунальних послуг, свідчить про те, що він втратив інтерес до цього помешкання.

При цьому, надані ОСОБА_3 квитанції про сплату ним комунальних послуг з лютого 2019 р. та укладення 11.03.2019 р. договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком не спростовують доводів позивача, оскільки такі дії були вчинені ОСОБА_3 після 30 років відсутності у спірному житлі та після повідомлення його ОСОБА_1 про намір звернутись до суду із даним позовом, що свідчить про здійснення таких оплат та укладення договору лише з метою штучного створення інтересу до даного житла.

Сплата ОСОБА_3 заборгованості не свідчить про його інтерес до даного житла, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив, що таку оплату здійснив з метою, щоб заборгованість не стягувалась з його доходів в примусовому порядку. Якщо б така заборгованість не стягувалась із його доходів, то він би і надалі не оплачував житлово-комунальні послуги.

З наведеного суд приходить до висновку, що сплачуючи заборгованість, ОСОБА_3 переслідував таку мету, як не стягнення її в примусовому порядку з його доходів, а не втрати інтересу до даного житла, тому факт сплати не перериває шестимісячного строку, визначеного ст. 71 ЖК України.

Наявність заборгованості у ОСОБА_1 за оплату житлово - комунальних послуг пов`язані із її скрутним матеріальним становищем та не мають жодного правового значення у даній справі, а тому не беруться судом до уваги.

Беручи до уваги, що ОСОБА_3 понад 6 місяців без поважних причин не проживає у спірному житлі, а тому він втратив право користування цим помешканням.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що вимоги первісного позову є доведеними, обгрунтованими, законними, а тому підлягають до задоволення.

Вирішуючи зустрічний позов суд виходить з наступного.

Підставою для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 зазначає вчинення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним помешканням (не впускає його у квартиру, змінила вхідні замки).

Однак такі доводи ОСОБА_3 не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , свідок ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили, що замки у вхідних дверях з 1988 р. не змінювались і ОСОБА_3 з 1988 р. не навідувався до помешкання.

При цьому, свідок ОСОБА_12 , котра з 1986 р. постійно проживає по сусідству із квартирою ОСОБА_1 , підтвердила, що приблизно із 1990 р. ОСОБА_3 не приходить у спірну квартиру. Не бачила, щоб ОСОБА_3 протягом цих років приходив до житла, а ОСОБА_1 не впускала його у дане житло.

На думку суду, один факт звернення ОСОБА_3 у 2019 р. до правоохоронного органу із заявою щодо неможливості потрапити в квартиру, за 30 років його не проживання у спірному житлі, не є достатнім доказом того, що ОСОБА_13 чинить перешкоди у користуванні квартирою. При цьому, викладені у заяві обставини не підтверджуються жодними доказами.

Також пояснення свідка ОСОБА_14 та ОСОБА_10 не підтверджують обставину здійснення ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою, оскільки дані свідки пояснили суду, що разом із ОСОБА_3 приїжджали у 2019 р. до спірного помешкання, однак у ньому нікого не було, не світилось світло. Дані свідки не були очевидцями того, що ОСОБА_1 не впускала ОСОБА_3 до квартири чи іншим чином перешкоджала йому потрапити у помешкання.

Факт відсутності ОСОБА_1 у даному помешканні не є доказом того, що вона умисно чинить перешкоди у користуванні житлом.

Таким чином, ОСОБА_3 не надав суду жодних належних, допустимих, достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , починаючи з 1988 р. чинить йому перешкоди в користуванні квартирою, а тому не довів обставини на які покликався як на підставу вимог зустрічного позову.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що вимоги зустрічного позову є недоведеними, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12,81,89,265 ЦПК України, ст. 71,72 ЖК України, суд,

ухвалив:

первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований по АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 03.02.2020 р.

Головуючий:/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя А.А. Каліщук