Ухвала суду № 87331301, 31.01.2020, Оболонський районний суд міста Києва

31.01.2020 Справа № 756/1169/20

№ 1-кс/756/291/20

№ 756/1169/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва Дев`ятко В.В., за участю секретаря Черковської Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва клопотання слідчої СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Овечкіної О.С., яке погоджено прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 Тузовим Є.Ю., про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12019100050007349 від 05 жовтня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 296, ст. 356 КК України,

в с т а н о в и в:

Слідча СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві Овечкіна О.С., за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 Тузовим Є.Ю., звернулася до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12019100050007349 від 05 жовтня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 296, ст. 356 КК України.

Слідчою у клопотанні зокрема зазначено, що на підставі договору купівлі-продажу будинку № 9 по вул . Пріорській, у м. Києві від 28.09.2001, ПП «Еріо» придбало зазначений будинок у ТБ «Українська біржа нерухомості». Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 07.06.2019, укладеним між ОСОБА_1 та ПП «Еріо» (ЄДРПОУ 30555299) в особі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 набула права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Слідча зазначає, що з договору купівлі-продажу від 07.06.2019 вбачається, що ПП «Еріо» (ЄДРПОУ 30555299) набуло право власності на вказане нерухоме майно на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25.05.2005 по справі №2-98/05 та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10.08.2005 по справі № 2-98/05. Проте зі змісту ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10.08.2005 по справі №2-98/05 вбачається, що даним рішенням визнано недійсними деякі договори купівлі-продажу квартир, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 . При цьому, право власності на квартири АДРЕСА_1 за ПП «Еріо» не визнавались.

Таким чином, у органу досудового розслідування є підстави вважати, що ПП «Еріо» при укладанні договору купівлі-продажу було надано документ, який не є правовстановлюючим документом та не породжує право власності на квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, слідча вказує, що в період часу з 22.09.2019 по 02.12.2019 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із залученням невстановлених осіб (приблизно 10 осіб) самовільно, усупереч установленому законом порядку, вчинили протиправні дії, пов`язані із виселенням осіб, які проживають у квартирах АДРЕСА_1 зазначеного будинку (у тому числі неповнолітніх) вже понад 10 років, зокрема із застосуванням насильства та спеціальних засобів (газових балончиків).

Окрім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 на даний час займається продажем об`єктів нерухомого майна, що за адресою: АДРЕСА_1. Відповідна інформація розміщена в електронній мережі Інтернет на відповідних сайтах (ОLХ, m2bomber, http://my-reahy.kiev).

Так, слідчим слідчого відділу Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві винесено постанову про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

З огляду на викладене та з метою збереження речових доказів, слідча своїм клопотанням піднімає питання щодо накладення арешту на майно, а саме квартири АДРЕСА_1 , у вигляді заборони відчуження будь-якій особі.

Прокурор та/або слідчий в судове засідання не з`явилися, при цьому прокурор подав до суду заяву, у якій просив судове засідання проводити за його відсутності, клопотання підтримує та просить задовольнити.

Дослідивши клопотання та матеріали, якими слідчий та прокурор обґрунтовують клопотання, слідчий суддя встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У клопотанні слідча вказує на єдину підставу накладення арешту на вказане майно - необхідність збереження речових доказів.

Разом з цим, з матеріалів, якими слідчий обґрунтовує необхідність накладення арешту на майно не убачаються підстав вважати, що вказані квартири мають ознаки речових доказів саме у даному кримінальному провадженні, зокрема були предметом, знаряддям чи засобом вчинення кримінальних правопорушень, здобуті внаслідок вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 296, ст. 356 КК України.

Слідчий суддя зауважує, що матеріали подані в обґрунтування клопотання не містять постанови про визнання речовими доказами квартир АДРЕСА_1 . Проте, навіть наявність в матеріалах справи постанови про визнання речовими доказами вказаних квартир, не може слугувати достатньою підставою для накладення арешту, оскільки слідча або прокурор мають довести слідчому судді підставу, мету та обґрунтування необхідності накладення арешту на майно.

Так, слідчому судді не надано жодного доказу, який би давав підстави вважати, що ПП «Еріо» при укладанні договору купівлі-продажу було надано документ, який не є правовстановлюючим документом та не породжує право власності на квартири АДРЕСА_1 .

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у право власності, як арешт майна, а тому не знаходить підстав для задоволення клопотання про накладення арешту вказане у клопотанні майно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 170-173, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання слідчої СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Овечкіної О.С., яке погоджено прокурором Київської місцевої прокуратури № 5 Тузовим Є.Ю., про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12019100050007349 від 05 жовтня 2019 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 296, ст. 356 КК України - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Слідчий суддя В.В. Дев`ятко