Рішення № 87328482, 16.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2020Справа № 910/1705/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянувши господарську справу

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба комунального сервісу"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва"

про стягнення 1 397 657,79 грн,

Представники учасників справи:

прокурор Колодчина Р.В. (за посвідченням);

від позивача Редчиць О.С. (за довіреністю);

від відповідача Світний Г.Г. (адвокат за ордером);

від третьої особи Угленко О.Ю. (адвокат за довіреністю).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1705/19 за позовом заступника прокурора міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Служба комунального сервісу» (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача державного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (далі - третя особа), про стягнення 1 397 657,79 грн., з яких: 1 224 280,14 грн. - основний борг, 99 493,75 грн. - пеня, 37 152,50 грн. - інфляційні втрати та 36 728,40 грн. - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 було зупинено провадження у справі № 910/1705/19 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2757/19.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 у справі № 910/1705/19 вищевказану ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

08.10.2019 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/1705/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 поновлено провадження у справі № 910/1705/19 та призначено підготовче засідання на 05.11.2019.

05.11.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 відкладено підготовче засідання на 19.11.2019, відкладено вирішення заяви відповідача про зупинення провадження у справі, запропоновано відповідачу та третій особі надати суду: - погодження Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України щодо зменшення загальної площі орендованих відповідачем приміщень; - акт приймання-передачі від 17.08.2018 про повернення частини орендованої площі з користування відповідача, запропоновано позивачу та прокурору надати суду: - акти, рахунки, інші бухгалтерські документи на підтвердження розміру нарахованої за спірний період орендної плати; - розрахунок індексу інфляції з наведенням періодів нарахування вказаної позовної вимоги (період з ... по...), запропоновано сторонам надати суду належні докази часткової оплати, про яку зазначено у відзиві відповідача та розрахунках позивача, викликано представників учасників справи в підготовче засідання, визнано їх явку обов`язковою.

18.11.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі.

У судовому засіданні, призначеному на 19.11.2019, позивачем та відповідачем були подані клопотання про долучення документів до матеріалів справи, представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, судом протокольно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 03.12.2019.

У судове засідання, призначене на 03.12.2019, з`явились представники учасників справи, надали усні пояснення.

Представник відповідача у підготовчому засіданні подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи (доказів направлення документів, поданих у підготовчому засіданні 19.11.2019).

Прокурор усно заявив про намір в подальшому збільшити розмір позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд, з огляду на те, що позивач та прокурор, як процесуальний позивач, не були обмежені у праві подати заяву про збільшення розміру позовних вимог протягом підготовчого провадження, зважаючи на обмеженість строку останнього, дійшов висновку про необхідність закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті. Суд звертає увагу на те, що позовну заяву було подано до суду ще 12.02.2019. Максимально можливий строк підготовчого засідання добіг кінця в жовтні 2019 року (враховуючи період, на який провадження у справі зупинялося).

З огляду на вищезазначене, суд роз`яснює, що позивач не обмежений у праві подати окремий позов з вимогою про стягнення суми грошових коштів, на яку мав намір збільшити розмір позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 долучено до матеріалів справи докази, подані відповідачем 19.11.2019. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.12.2019.

У судове засідання 19.12.2019 представники сторін з`явились, дали пояснення по суті спору, в судовому засіданні було оголошено перерву на 16.01.2020.

У судове засідання, призначене на 16.01.2020, представники учасників сторін з`явились, дали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 16.01.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2018 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба комунального сервісу" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8182, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 2748,70 кв. м., а саме: на 3-му, 4-му, 5-му поверхах будівлі літер «Е» площею 1217,1 кв. м.; на 1-му, 2-му поверхах літер «В» площею 581,8 кв. м.; на 1-му, 2-му, 3-му поверхах будівлі літер «Ж» площею 757,1 кв. м; в корпусі (4) площею 192,7 кв. м. за адресою: м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 51 (далі - Майно), що перебуває на балансі Державного підприємства «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва», код ЄДРПОУ 38283024 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2017 і становить - 43612934,00 грн. без ПДВ.

Згідно з умовами п.п 1.2, 1.3 договору майно передається в оренду з метою: провадження виробничої діяльності - виробництво сонячних панелей (1531,60 кв. м.); розміщення фірмового магазину продукції власного виробництва (сонячних батарей та комплектуючих до них - 817,70 кв. м.); розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (399,40 кв. м.). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком Балансоутримувача і Орендаря.

За приписами п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) з урахуванням коефіцієнта 0,7 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2018 року - 317190,47 грн. Орендна плата за перший місяць оренди червень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за червень місяці 2018 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 5.3 договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди).

За приписами п.п. 9.1, 9.3 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Спори, які виникають за цим договором або у зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішаються в судовому порядку.

Сторонами було погоджено, що строк дії Договору оренди становить до 26.05.2021 включно (п. 10.1 Договору оренди).

Відповідно до розрахунку плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна вартість орендної плати складає 317190,47 грн.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, що належить до державної власності загальною площею 2748,70 кв. м., за адресою: м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 51 у м. Києві, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 26.06.2018, який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Позивач стверджує, що, в порушення умов договору, відповідач з липня 2018 року належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендних платежів до Державного бюджету України, внаслідок чого позивач направив відповідачу претензію щодо погашення заборгованості № 30-05/10866 від 06.11.2018, в якій зазначив, що станом на 06.11.2018 заборгованість з орендної плати відповідачем не погашена та становить 795739,60 грн., на підставі чого позивачем нарахована відповідачу пеня. Відтак, позивач просив відповідача погасити заборгованість протягом 10 днів. Зазначений лист був направлений відповідачу рекомендованим повідомленням 07.11.2019, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що ним були здійснені орендні платежі з липня 2018 року по листопад 2018 року включно на загальну суму 675 598,26 грн, а тому нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 3.8 договору не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач зазначив, що у його фактичному користуванні перебувають приміщення загальною площею 418,0 кв. м. на 3-му поверсі будівлі та нежитлові приміщення літ. «Ж» площею 757,1 кв. м. будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 51, водночас, площа приміщень 1573,6 кв. м. відповідачем не використовується. Відповідач вказав, що неодноразово звертався з листами до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з пропозицією зменшити площу орендованих приміщень шляхом підписання додаткової угоди, проте відповіді від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву не надійшло.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого в останнього в період з червня 2018 року по січень 2019 року виникла заборгованість перед Державним бюджетом України в розмірі 1 224 280,14 грн., що водночас призвело до порушення прав позивача та стало підставою для подання даного позову для захисту та відновлення свого порушеного права.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані з орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадку, коли право такої відмови встановлено договором або законом.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.6 Договору грошове зобов`язання відповідача по сплаті орендних платежів повинно було виконуватись на умовах співвідношення 70% до 30%.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно, що належить до державної власності загальною площею 2748,70 кв. м., за адресою: м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 51 у м. Києві відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна від 26.06.2018.

Суд, оцінивши відзив на позовну заяву, дійшов висновку, що доводи, на які посилається відповідач, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки направлення документів позивачу про укладення додаткової угоди та переговори, зі слів відповідача, не несуть за собою правові наслідки укладеної угоди, оскільки згоду між сторонами не досягнуто, остання не була підписана та завірена печатками сторін.

За загальним правилом, викладеним у статті 640 Цивільного кодексу України:

1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Стаття 180 частина 2 Господарського кодексу встановлює, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів за період з червня 2018 року по січень 2019 року в розмірі 1 224 280,14 грн належним чином доведена, доказів сплати відповідачем вказаної суми у строки, встановлені договором, матеріали справи не містять, а тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про стягнення основної заборгованості в розмірі 1 224 280,14 грн за несплату орендних платежів.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 99 493,75 грн та штраф в розмірі 36 728,40 грн. за несплату орендних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У даному випадку суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України та Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Відповідальність у вигляді пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару передбачена п.п 3.7, 3.8 договору.

Згідно з п.п. 3.7, 3.8 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмір подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати. У разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

Оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів у строк, який погоджений сторонами в договорі, та прострочення сплати орендних платежів не менше, ніж 3 місяця, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 3% від суми заборгованості є законними та обґрунтованими.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що розрахунок суду є меншим від заявленого позивачем, внаслідок чого вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 99 389,05 грн., в іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовлено.

Здійснивши, перевірку заявленого позивачем розрахунку 3% штрафу від суми заборгованості, суд вважає його обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36 728,40 грн - штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 37 152,50 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк нарахування інфляційних втрат.

Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, при розрахунку інфляційних втрат, позивачем невірно визначений період, на який здійснюється нарахування, а саме за період з 15 липня 2018 року по 15 січня 2019 року на кожен черговий платіж протягом лише 1 місяця, а тому розрахунок повинен починатися з 16-го числа відповідного місяця, проте згідно з Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» період нарахування необхідно здійснювати починаючи з 15-го числа кожного місяця, тобто за більшу частину місяця, що суперечитиме приписам чинного законодавства України, а тому вимога в цій частині не підлягає задоволенню

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 1 360 397,59 грн., з них: 1 224 280,14 грн основного боргу, 99 389,05 грн пені та 36 728,40 грн 3% штрафу. В іншій частині судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба комунального сервісу" (04073, м. Київ, вулиця Рилєєва, будинок 7/11, ідентифікаційний код 36868141) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г, ідентифікаційний код 19030825) борг у розмірі 1 224 280,14 грн (один мільйон двісті двадцять чотири тисячі двісті вісімдесят грн 14 коп), пені в розмірі 99 389,05 грн. (дев`яноста дев`ять тисяч триста вісімдесят дев`ять грн 05 коп), 3% штрафу в розмірі 36 728,40 грн (тридцять шість тисяч сімсот двадцять вісім грн 40 коп).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба комунального сервісу" (04073, м. Київ, вулиця Рилєєва, будинок 7/11, ідентифікаційний код 36868141) на користь Прокуратури м. Києва (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір 20 405,97 грн (двадцять тисяч чотириста п`ять грн 97 коп).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 03.02.2020.

Суддя О.Г. Удалова