Рішення № 87326038, 22.01.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/14547/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

представника позивача Одеської місцевої прокуратури №3 Місюрко Г.А.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Черновола А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О.М., про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернувся Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3, місцезнаходження: 65009, м.Одеса, вул. Черняховсьского, 6, в інтересах держави в особі Одеської міської ради, код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження: 65004, м.Одеса, пл. Думська, 1 з позовом до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованим в м.Одесі та Одеській області не значиться, державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара Олексія Миколайовича, код ЄДРПОУ 40379752, місцезнаходження: 67330, Одеська обл., Березівський район, с.Новоселівка, вул. Нова, 77А, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (індексний номер 35101428 від 10.05.2017), на підставі якого площа квартири АДРЕСА_3 змінена з 63,7 кв.м. до 157,1 кв.м.; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (індексний номер 35274403 від 19.05.2017) на підставі якого закрито розділ щодо об`єкта нерухомого майна у зв`язку з поділом кв. АДРЕСА_3 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №20494329 про право власності ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) на кв. АДРЕСА_3 площею 79,4 кв.м.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №20493552 про право власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на кв. АДРЕСА_3 , площею 77,7 кв.м.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №27202360 про право власності ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) на кв. АДРЕСА_3 , площею 77,7 кв.м.; витребувати нерухоме майно підвалу (цоколю) площею 58,7 кв.м., розташоване у будинку АДРЕСА_4 з незаконного володіння ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) на користь Одеської міської ради; встановити порядок виконання, зазначивши, що це рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності на приміщення підвалу (цоколю) площею 58,7 кв.м., розташованого у будинку АДРЕСА_4 , за Одеською міською радою; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області судові витрати.

Позов подано з підстав визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів та витребування майна.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. вид 27.09.2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні 27.12.2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

До суду, 19.12.2019 року надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Черновола Артура Олександровича, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з цивільним позовом від імені органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Представник позивача Одеської місцевої прокуратури №3 у судовому засіданні просила суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Представник позивача Одеської міської Ради був присутній у підготовчому судовому засіданні, у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Черновол А.О. просив суд залишити позов без задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа Державний реєстратор Комунального підприємства Новоселіської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондар О.М. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу № 345 від 14.03.2017 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належала кв. АДРЕСА_3 . Площа квартири за зазначеним договором складала 63,7 кв.м.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 35101428 від 10.05.2017 року) державним реєстратором КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. загальна площа квартири змінена з 63,7 кв.м. до 157,1 кв.м.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №35274403 від 19.05.2017 року, державним реєстратором КП Новоселівської сільської Ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондарем О.М. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закрито розділ щодо об`єкта нерухомого майна у зв`язку з поділом на дві квартири.

Крім того, рішенням Державного реєстратора КП Новоселівська сільська Рада «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. №35266463 від 19.05.2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , площею 79,4 кв.м. (номер запису про право власності 20494329).

При цьому, рішенням Державного реєстратора КП Новоселівська сільська Рада «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. №35272749 від 19.05.2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , площею 77,7 кв.м. (номер запису про право власності 20493522).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу №1398 від 25.07.2018 року, ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 (номер запису про право власності 27202360).

Вивченням Єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, судом встановлено наявність наступних чинних зареєстрованих документів:

- повідомлення про початок будівельних робіт №ОД 061182691645 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 ;

- повідомлення про початок будівельних робіт №ОД 061182691617 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_6 без зміни АДРЕСА_7 ;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 141183020146 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_5 ;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації ОД 141183051751 стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_6 без зміни АДРЕСА_7 .

При цьому суд зазначає, що виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття права на новостворене нерухоме майно, передбачена активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які спочатку надають дозвіл на будівництво, процес якого вони уповноважені контролювати, а потім приймають до експлуатації закінчений після будівництва об`єкт.

Тобто, зареєструвавши вищевказані декларації про готовність об`єктів до експлуатації, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки")

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 3 Закону державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний спосіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; «ефективним» як у законі, так і на практиці.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Таким чином, враховуючи те, що на час розгляду зазначеної цивільної справи, судом встановлено наявність зареєстрованих повідомлень про початок будівельних робіт стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_6 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 та зареєстрованих декларацій про готовність обєкта до експлуатації стосовно реконструкції квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_6 а без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 , суд приходить до висновку, що рішення Державного реєстратора КП Новоселівська сільська Рада «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондаря О.М. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 та АДРЕСА_3 , не є підставою для виникнення вказаного права, а є лише підтвердженням цього права.

Отже, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на кв. АДРЕСА_6 та №11а не відновить права територіальної громади м. Одеси, у разі його порушення та є неефективним засобом захисту порушеного права.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Судом встановлено, що ані Одеська місцева прокуратура №3, ані Одеська міська Рада не надали до суду жодних доказів того, що нежитлове підвальне (цокольне) приміщення будинку, яке увійшло у площу квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_3 належить (належало) на праві власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської Ради.

При цьому, неправомірність володіння майном відповідачами за наявності чинних декларацій про готовність об`єктів до експлуатації, позивачем не доведена.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»).

Згідно з ч.ч. 4, 5, 6 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування заявлених позовних вимог заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 послався на те, що Одеською міською Радою жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною вчинено не було. У зв`язку з викладеним, заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 звернувся з вказаним позовом до суду в інтересах Одеської міської ради.

З приводу права прокуратури на звернення до суду в інтересах держави із зазначеним позовом, судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 закону України "Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення Європейського суду з прав людини від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02, § 35).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Зазначені висновки Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У справі, що розглядається, заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження є Одеська міська Рада. Однак, останньою жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною вчинено не було, що є підставою звернення з вказаним позовом у інтересах Одеської міської ради.

Судом встановлено, що заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 оскаржує рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської Ради «Регіональне бюро державної реєстрації» (індексний номер 35101428 від 10.05.2017 року), на підставі якого площа квартири АДРЕСА_3 була змінена з 63,7 кв.м. до 157,1 кв.м. та (індексний номер 35274403 від 19.05.2017 року), на підставі якого закрито розділ щодо об`єкта нерухомого майна у зв`язку із поділом кв. АДРЕСА_6 .

До суду позивач звернувся в серпні 2019 року, тобто за дев`ять місяців до спливу загального строку на звернення до суду. Таким чином, обґрунтування позивача про те, що Одеська міська рада не вживала жодних дій направлених на скасування незаконної державної реєстрації та визнання угоди недійсною є передчасним, оскільки до закінчення строку звернення до суду, цей орган має можливість вчинити дії, щодо захисту інтересів держави самостійно.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що Європейський Суд з прав людини, неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію:

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Окремо необхідно вказати, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Однак, при зверненні до суду з вказаним позовом заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 не навів наявності виключного випадку подання позову в інтересах держави. Зокрема заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 не зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

При цьому суд враховує, що, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.01.2020 року по справі №422/2705/17, незгода суду з наведеним у позовній заяві обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва не є підставою для залишення позову без розгляду.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17; від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17; від 20.09.2018 у справі №924/1237/17; від 23.10.2018 у справі №906/240/18; від 01.11.2018 у справі №910/18770/17; від 05.11.2018 у справі №910/4345/18.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що в матеріалах даної справи відсутні належні обґрунтування прокурора про наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення або неналежного здійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень.

Отже, прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з цивільним позовом від імені органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дійшов висновку, про відмову у задоволені позову заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3.

Керуючись статтями 4-7, 10-13, 19, 258, 265, 268, 354, 430 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Бондара О.М., про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів, витребування майна, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено та підписано 31 січня 2020 року.

Суддя Л.С. Єршова