Ухвала суду № 87325962, 29.01.2020, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2573/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року. смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Дорошко А.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь заяву третьої особи про визнання зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3

до

Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області,

Державного підприємства «Центр обслуговування громадян»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

ОСОБА_2 ,

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває зазначена цивільна справа.

01.11.2019 року на адресу суду надійшла заява третьої особи ОСОБА_2 , відповідно до якої він просить суд визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства подання позивачем ОСОБА_3 завідомо безпідставного позову.

Третя особа ОСОБА_2 заяву підтримав та просить суд її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення заяви заперечує та просить суд у її задоволенні відмовити.

Ознайомившись з заявою та запереченнями на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, суд вважає заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою звернення до суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таку позицію висловив Верховний суд у постанові від 12.07.2019 року по справі № 910/16436/18, якою залишено без змін постанову апеляційного суду, якою, у свою чергу, скасовано ухвалу суду першої інстанції про визнання зловживанням процесуальними правами (що полягає у поданні завідомо безпідставного позову в спорі, що має очевидно штучний характер).

Крім того, згідно Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява №4451/70).

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У справі, що розглядається судом предметом позову є визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації права власності, підставою позову є прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність третій особі, що на думку позивача відбулося з порушенням вимог закону та призвело на його думку до порушення його права на отримання частини спірної земельної ділянки у власність.

Як зазначено за текстом позову, бабуся ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) залишила останньому спадок у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок ОСОБА_4 отримала у власність відповідно до договору купівлі-продажу від 15.12.1987р. (в самому тексті договору стоїть номер будинку АДРЕСА_1 , потім цей номер був змінений радою на 15А, що підтверджується випискою з по господарській книзі та поясненнями БТІ, що є в матеріалах справи).

Земельна ділянка, на яку отримано ОСОБА_2 право власності, має аналогічну адресу із адресою будинку ОСОБА_3 .

Отже, між сторонами наявний дійсний спір про право на отримання у власність спірної земельної ділянки, який підлягає вирішенню судом в порядку, передбаченому діючим ЦПК України.

З огляду на викладене суд вважає, що підстави для задоволення заяви відсутні та відмовляє у її задоволенні.

Керуючись ст.44 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви третьої особи ОСОБА_2 про визнання зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду – відмовити.

Підготовче судове засідання відкласти на 09 годину 27.02.2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повна ухвала складена 03.02.2020 року.

Суддя Бочаров А.І.