Рішення № 87309412, 29.01.2020, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/1581/16-ц

2/241/5/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

29.01.2020 року

Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Демочко Д.О.

при секретарі Цукановій Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Мангуш цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», в інтересах якого діє за довіреністю представник Сафір Федір Олегович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору б/н від 06.04.2011 року недійсним, суд, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2016 року представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на умови укладеного договору № б/н від 06.04.2011 року із ОСОБА_1 , за яким останній отримав кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг. Підписавши заяву, позичальник висловив свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Представник позивача зазначає, що банк взяті на себе зобов`язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв`язку із чим у нього утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 30.06.2016 року становить 48460,71 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11717,28 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом 32459,59 грн., заборгованості за пенею та комісією 1500,00 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) 2283,84 грн., у зв`язку із чим банк просить стягнути зазначену заборгованість.

Відповідачем ОСОБА_1 було надано до суду заперечення на позовну заяву, відповідно до яких останній зазначає, що в доданих до позову документах не має жодного доказу, який би підтверджував укладання кредитного договору б/н від 06.04.2011 року з позивачем та факт надання йому кредитних коштів у розмірі 15000,00 грн., в наслідок чого у нього немає жодних зобов`язань перед позивачем за цим кредитним договором. Також, відповідач зазначає про закінчення строку позовної давності по стягненню грошових коштів та штрафів за кредитним договором б/н від 06.04.2011 року та що посилання позивача на п. 2.1.1.7.6 (штрафи) умов та правил надання банківських послуг взагалі не має свого правового підгрунття, адже відповідач взагалі не був ознайомлений з вказаними вище умовами та правилами, про що свідчить відсутній підпис з боку відповідача на наданих до суду документах (умовах та правилах). У зв`язку із вищенаведеним просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, 30.08.2016 року відповідачем за основним позовом ОСОБА_1 було надано до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору б/н від 06.04.2011 року недійсним. Відповідно до змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 зазначає, що 06.04.2011 року між Позивачем та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» нібито було підписано кредитний договір б/н, згідно якого Відповідач нібито надав кредит у розмірі 15 000 грн., однак ніякого договору між Позивачем та Відповідачем на суму 15 000 грн. укладено та підписано не було. Також посилається на те, що позивач не отримував кредиту на суму 15 000 гривень ні з каси банку, ні на свій поточний рахунок, якого також відкрито не було. Іншого способу надання кредиту в національній валюті фізичній особі на території України не існує. Зазначає, що у разі укладення реального кредитного договору, конструкція якого визначена у ч. 2 ст. 640, ч. 2 ст. 1046 ЦК України, необхідні дії Банку по передачі грошових коштів позичальнику, завжди у часі слідують за діями, що звершують консенсуальну частину договору (зокрема мається на увазі домовленість з усіх істотних умов). Тому саме вчинення Банком правочину відповідно узгоджених умов консенсуального договору по перерахуванню коштів позичальнику створює право у Банку на повернення кредиту та можливості отримання винагороди за його використання. Крім того, відповідно вимог ч. 1 ст. 1054, ч. 1 ст. 1046 ЦК України Банк зобов`язаний перерахувати саме такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, які узгоджені у консенсуальному кредитному договорі, а ні зовсім інші. Позичальник зобов`язаний повернути саме такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, які він отримав, а не зовсім інші. Та посилається на правову позицію ВСУ у пунктах 7 і 8 постанови пленуму № 9 п 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». У зв`язку з чим, просив суд визнати недійсним кредитний договір б/н від 06.04.2011 року, нібито укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ «Приват Банк».

Відповідачем за зустрічним позовом - ПАТ КБ «ПриватБанк» було надано до суду заперечення на зустрічний позов, відповідно до яких ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, оскільки кредитний договір № б/н укладений між Банком та ОСОБА_1 06.04.2011 р., тому з цієї дати Позичальнику було відомо про порушення його прав та з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 07.04.2014 р., а ОСОБА_1 звернувся до суду в серпні 2016р., тобто із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Просить застосувати суд по спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. Також, зазначає, що Банком було дотримано вимог чинного законодавства при укладенні договору.Перед укладенням Кредитного договору ОСОБА_2 власноручним підписом підтвердив ознайомлення із УІП, що були надані йому в письмовому вигляді. Також, зазначає, що ОСОБА_1 не додав до позову жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, Позичальник протягом тривалого періоду часу, а саме до квітня 2015р., належним чином виконував зобов`язання, що свідчить про згоду ОСОБА_1 зі всіма умовами кредитного договору. Погашення заборгованості підтверджується випискою по рахунку. Отже, правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до ст.203 ЦК України відсутні. Крім того, у запереченням зазначив про форми укладеного договору та посилається на те, що Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку (п.п.1.1.1.58, 1.1.1.59 Умов) та що Відповідачем за первісним позовом було підписано Анкету-Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у якій зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач за первісним позовом ознайомився та згодний з Умовами та Правилами банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначає що Відповідачу було надано для ознайомлення Умові та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. Стосовно того, що ОСОБА_1 заперечує отримання і користування карткою, оскільки немає підтверджуючого документу про отримання карти саме ним банк пояснив, що відповідач за первісним позовом неодноразово поповнював свого мобільного телефону НОМЕР_1 , який зазначений в Анкеті-Заяві та є додатковим доказом користування кредитними коштами. Правильність номеру він засвідчив власним підписом в Анкеті-Заяві. А також фото відповідача за первісним позовом з карткою. У зв`язку з вищенаведеним просив суд у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності вимоги, заявлені в первісному позові підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Суд, допитавши сторони, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідно до них правовідносини.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідно до анкети - заяви, довідки про умови кредитування від 06.04.2011 та додаткової інформації (обов`язкова к заповненню для отримання кредиту/кредитної картки) від 06.04.2011 року ОСОБА_1 від 06.04.2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 15000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (т.1 а.с. 6, 7).

Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 06.04.2011 року за відповідачем станом на 30.06.2016 року становить 48460,71 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 11717,28 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом 32459,59 грн., заборгованості за пенею та комісією 1500,00 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) 2283,84 грн. (т.1 а.с.4-5).

З наданої позивачем довідки вбачається, що термін дії кредитної картки відповідача ОСОБА_1 становить до 09/15, тобто до останнього дня вересня 2015 року.

Як зазначено в правових позиціях Верховного Суду України, які викладені в постановах від 19.03.2014 р. у справі № 6-14цс14, від 18.06.2014 року у справі №6-61цс14, від 1.10.2014 року у справі № 134 цс14, за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, тобто зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

Доводи відповідача в частині застосування строку позовної давності не знайшли свого підтвердження, оскільки картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, тобто до 30.09.2015 року, а позивач звернувся до суду 16.08.2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, стягнути як тіло кредиту, так і заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір тіла кредиту, зміну розміру кредитного ліміту, розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на тарифи обслуговування кредитних карт та Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи та Умови і Правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи 06.04.2011 року анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем платіжної картки взагалі містили умови, зокрема й щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися їм самим.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та Правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок зміни кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують цих обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

На підставі викладеного та враховуючи, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в сумі 11717,28 грн.

Стосовно стягнення суми заборгованості по процентам за користуванням кредитом, суд вважає, що проценти підлягають стягненню лише в межах позовної давності та за базовою ставкою 30,00 % на рік. Оскільки одностороннє підвищення відсоткової ставки позивачем є порушенням вимог ч. 2 ст.1056-1 ЦК України, яка передбачає, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п.5.3. Умов та Правил банк має право проводити зміни Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картковому рахунку відповідно до п.4.9. цього договору.

Проте, доказів про інформування відповідача про збільшення процентної ставки суду не надано.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами (обов`язків мінімальний щомісячний платіж» та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, від 12 листопада 2014 року,у справі 6-2104цс16 від 14 грудня 2016 року, а також знайшла відображення у правових висновках по справі №444/95/12 від 28.03.2018 року яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

Так, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Оскільки, позивач звернувся з позовом до суду 16.08.2016 року, він мав правові підстави вимагати стягнення процентів за користування кредитом за період часу з 16.08.2013 року до 30.09.2015 року (строк дії картки), тобто вимагати сплати процентів на суму заборгованості 11717,28 грн. з розрахунку: 11717,28 грн. (загальна заборгованість за кредитом) х 30 (відсотків) : 100 : 360 днів х 775 днів (кількість днів з 16.08.2013р. до 30.09.2015р.) = 7567,41 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором дорівнює 19284, 69 грн., з яких: 11717, 28 грн. заборгованість за кредитом, 7567, 41 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно зі ст. ст. 10, 11Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.

Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання ч. 6 ст. 14-1Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Національний банк України з метою забезпечення реалізації ст. 2 цього Закону листом від 5 листопада 2014 року № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО» повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.

Також на виконання ч. 5 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де у підп. 20 п. 1 зазначено с.Урзуф Мангушського району Донецької області, де проживає відповідач.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» Антитерористичним центром при Службі Безпеки України видано наказ від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", згідно з яким визначено районом проведення антитерористичної операції Донецьку та Луганську області з 07 квітня 2014 року.

Враховуючи те, що відповідач є громадянином України, який зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним з ним договором нараховувати заборонено, а тому підстав для задоволення позовних вимог Банку про стягнення з відповідача пені, штрафу, не вбачається, та в задоволенні позову Банку в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжного доручення від 27.07.2016 року (документ, що підтверджує сплату судового збору) (т.1 а.с.1), розмір судових витрат складає 1378 гривень, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 19284,69 грн. х 100% : 48460,71 грн. ціни позову = 39,79%), тобто 39,79% від ціни позову (39,79% х 1378 гривень : 100% = 548,30 грн.), що складає 548,30 грн.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору б/н від 06.04.2011 року недійсним, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства саме на момент учинення правочину.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п. 1 ст. 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки основний позов задоволено частково, а підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, також є заява ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та у зустрічному позові, відмовивши у задоволенні зустрічної позовної заяви у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене основний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 257, 261, 267, 509, 526, 544, 612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 206, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», в інтересах якого діє за довіреністю представник Сафір Федір Олегович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» (р/р НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.04.2011 року, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 11717 гривень 28 копійок, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 7567 гривень 41 копійки, а всього стягнути 19284 (дев`ятнадцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 69 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 548 (п`ятсот сорок вісім) гривень 30 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору б/н від 06.04.2011 року недійсним - відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 03.02.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Суддя Д.О. Демочко