Рішення № 87306942, 30.01.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/4685/19

Провадження 2/206/77/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Ільїній І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про позбавлення права користування житловим приміщенням, стягнення вартості комунальних послуг, податку на землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

21 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд припинити право користування відповідача житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з нього витрати по сплаті за комунальні послуги, витрати по сплаті податку на землю, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та встановлення газового обладнання у розмірі 63653,00 гривень.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2002 року. У вказаному будинку також зареєстрований відповідач, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 2003 року. Даний шлюб між ними було розірвано рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року. Після розірвання шлюбу відповідач продовжував проживати разом із нею та їхньою спільною дитиною у вказаному будинку. Однак, відповідач зловживав спиртними напоями, поводився агресивно, через що вона була вимушена неодноразово викликати поліцію. Для того, щоб не травмувати дитину, вона вирішила переїхати разом із донькою до своєї матері. На час переїзду вони з відповідачем домовились, що він буде підтримувати будинок у належному стані та сплачувати комунальні послуги. Проте, згодом вона дізналась, що відповідач не дотримується встановлених домовленостей та має велику суму заборгованості по сплаті за комунальні послуги. Загальна сума сплаченого нею боргу за комунальні послуги, податок на землю та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки склала 36669,91 гривень. Також, нею були понесені витрати на купівлю та установку газового обладнання у розмірі 26983,09 гривень, оскільки відповідач умисно демонтував газовий котел. На теперішній час відповідач вже понад рік проживає в іншому місті, однак добровільно знятися з реєстрації у вказаному будинку категорично відмовляється. Крім того, після виселення відповідач залишив будинок в жахливому стані та виніс звідти майже всю побутову техніку. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 23 серпня 2019 року позовну заяву було залишено без руху із наданням позивачу строку на усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач та її представник у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Зокрема, позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що вона є одноособовим власником спірного будинку, після розірвання шлюбу чоловік продовжував проживати в будинку, однак ніколи не оплачував навіть частини комунальних послуг. Договору найму чи будь-яких письмових угод, які б визначали порядок сплати за користування будинком та оплати комунальних послуг між ними укладено не було. У 2017 році відповідач добровільно залишив будинок та переїхав проживати в інше місце. На теперішній час вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, з яким і проживає наразі у належному їй будинку. Вважає, що відповідач вже тривалий час не є членом її родини, спільне господарство вони не ведуть. Просила суд припинити право користування відповідача належним їй будинком та стягнути витрати на утримання будинку.

Відповідач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі та суду пояснив, що він до 2017 року проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У квітні 2017 він самостійно виїхав з будинку, однак залишив там свої особисті речі. Згодом, він мав намір повернутися до будинку, однак там вже проживала позивач зі своїм новим чоловіком. Крім того, позивач змінила замки. На теперішній час він проживає у квартирі, яку винаймає. Що стосується оплати комунальних послуг, вважає що він не повинен їх сплачувати, оскільки за час сумісного проживання усі витрати по утриманню будинку були виключно на ньому.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами, про день та час розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином.

Заслухавши доводи сторін, представника позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши нижченаведені фактичні обставини, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 ), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05.03.2007 року. Вказане свідоцтво видане замість договору купівлі-продажу від 31 грудня 2002 року (а.с. 13).

Також, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 квітня 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.14).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року вказаний шлюб було розірвано (а.с. 15)

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2019 року у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 20,5 % житлового будинку А-3 та Ѕ частину насосної Б, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.35-39)

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року рішення Самарскього районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2019 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 20,5 % житлового будинку А-3 та Ѕ частину насосної Б, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 скасовано, в іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 40-43)

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він виконував роботи з встановлення газового котла в будинку позивача у грудні 2017 року. На той час будинок виглядав як нежилий та нікого крім позивача він там не бачив. Роботи ним виконувались 4 дні, однак відповідача він жодного разу там не зустрічав та бачить його вперше.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він знайомий з позивачем та її теперішнім чоловіком - ОСОБА_6 . З весни 2016 року та по грудень 2017 року позивач проживала з ОСОБА_6 в квартирі останнього. Також йому відомо, що у вказаний час відповідач проживав у будинку позивача.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що її дачна ділянка розташована по сусідству з будинком позивача. Відповідач проживав у вказаному будинку до 2017 року, після вона його не бачила. З яких причин відповідач виїхав з будинку їй не відомо.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що до 2018 року вона працювала на пошті. З 2016 року позивачу пошту вона не приносила, оскільки остання повідомила її, що не буде там проживати. Відповідача вона бачила тільки до 2017 року біля будинку та зазвичай у нетверезому стані.

Так, у ході судового розгляду справи було встановлено, що позивач є одноособовим власником житлового будинку, який було придбано нею ще до укладення шлюбу з ОСОБА_2 . Відповідач зареєстрований у спірному житловому приміщенні, вселився у будинок як член сім`ї власника - чоловік позивача ОСОБА_1 та до 2017 року проживав у вказаному будинку без будь-яких перешкод. У квітні 2017 року відповідач добровільно залишив будинок та переїхав жити до іншої квартири.

Дані обставини також не заперечувались сторонами у судовому засіданні.

Відповідно ч. ч 1,2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України право члена сім`ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В той же час, аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідач вселився у спірну квартиру в якості члена сім`ї власника житлового будинку і набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

З огляду на те, що позивач є власником спірного житлового будинку, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано, а отже і припинено сімейні відносини, спільним побутом відповідач із позивачем не пов`язаний, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 серпня 2019 року в справі №702/101/18 (провадження № 61-42856св18).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині припинення права користування відповідача житловим будинком обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача вартості комунальних послуг, податку на землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Так, у судовому засіданні були досліджені та оглянуті квитанції про оплату комунальних послуг за користування газопостачанням та електроенергією, а також квитанції на придбання побутових матеріалів для встановлення газового котла.

Згідно вимог ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.3, 4 ст. 156 ЖК України, передбачено, що члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до житлового будинку(квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і при домової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членом його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються у судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих правовідносин застосовуються правила, встановленні ст. 162 ЖК України.

Статтею 162 ЖК України передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до вимог ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає, або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Статтею 811 ЦК України передбачено, що договір найму укладається у письмовій формі.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку що для стягнення квартирної плати, оплати комунальних послуг, витрат на утримання будинку, проведення ремонтних робіт у випадку спору між власником будинку та колишніми членами його сім`ї, повинні встановлюватись між ними відповідною угодою з дотриманням її форми, що передбачена ст. 811 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що визначений даною статтею.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених даним Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Як було зазначено вище, позивач та відповідач проживали однією сім`єю у зареєстрованому шлюбі у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, але після розірвання шлюбу, тобто з 2015 року, сімейні стосунки між ними припинені, спільне господарство не ведеться, будь-яких договорів найму між сторонами у спосіб, що передбачений законодавством України, укладено не було, а відтак позивачем не доведено того, що відповідач був наймачем вказаного житлового будинку та зобов`язаний здійснювати оплату комунальних послуг та витрат на утримання будинку за укладеним з ним договором.

Крім того, позивачем не було надано суду обґрунтованого розрахунку сплачених коштів із зазначенням відповідних періодів, не доведено за який саме період утворилась заборгованість по сплаті комунальних послуг з газопостачання та користування електроенергією, а з наданих суду квитанцій не вбачається за який період здійснено погашення заборгованості, а тому суд позбавлений можливості визначити чи був зобов`язаний відповідач у певний період приймати участь у цих витратах та чи існують підстави для відшкодування вказаних сум.

Що стосується витрат на придбання газового котла, то з огляду на викладені вище правові норми, обов`язок з утримання майна, що перебуває у приватній власності, та витрати на його облаштування чи покращення також покладений на власника такого майна.

Крім того, позивачем не доведено того факту, що витрати на придбання та встановлення газового котла вона понесла саме з вини відповідача, а покази свідка ОСОБА_4 , на які посилалась позивач, як на підтвердження позовних вимог в цій частині, підтверджують лише факт самого встановлення газового обладнання в належному їй будинку, а тому не можуть буди прийняті судом та розцінені, як підстава для зобов`язання відповідача відшкодувати певні витрати, без встановлення вини останнього в їх спричинені.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості комунальних послуг, податку на землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Що стосується питання розподілу судових витрат, то відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати понесені позивачем зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про позбавлення права користування житловим приміщенням, стягнення вартості комунальних послуг, податку на землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки - задовольнити частково.

Припинити право користування ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) житловим приміщенням будинком АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук