Рішення № 87306686, 30.01.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9796/18

Провадження № 2/185/285/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретарів судового засідання - Андрухової Ю.Д., Кучеренко Ю.М., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу ЄУ № 185/9796/18 за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 до КП «Павлоградтеплоенерго», третя особа ОСОБА_4 , про визнання неправомірними дії щодо нарахування заборгованості по оплаті,-

ВСТАНОВИВ:

15.11.2018 ОСОБА_2 звернулась до суду в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 з позовом до КП «Павлоградтеплоенерго» в якому просить визнати неправомірними дії щодо нарахування заборгованості по оплаті за надання послуг централізованого опалення, які надавались за адресою: АДРЕСА_1 до 18.07.2018 - дати укладення договору між нею, ОСОБА_3 та колишнім власником ОСОБА_4 . Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі стали власниками зазначеної квартири 18.07.2018 за договором дарування, за яким до них не перейшов обов`язок сплачувати борги за опалення колишнього власника. Позивач вважає нарахування заборгованості колишнього власника незаконним, тому просить визнати такі дії відповідача неправомірними.

Ухвалою від 20.11.2018 Павлоградським міськрайонний судом Дніпропетровської області відкрито загальне позовне провадження у вищевказаній справі та призначена справа до підготовчого судового засідання.

17.12.2018 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, просить в позові відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивач зареєстрована та проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з квітня 2003 року, є споживачем послуг централізованого опалення, отримувала послуги, та зобов`язана нести відповідальність по сплаті за отримані послуги, як споживач та член сім`ї власника. Заборгованість виникла з 01.11.2006 року та станом на 01.12.2018 складає 34303,60 грн. Крім того, зазначає, що плата за опалення нараховується на особовий рахунок квартири, а зміна власника не є підставою для списання заборгованості колишнього власника, також зазначає, що нарахування заборгованості за квартирою не порушує прав позивачів.

Ухвалою від 14.02.2019 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

26.02.2019 позивачем надано відповідь відзив, відповідно до якої зазначено, що так як квартира перебуває у приватній власності ст. 67 ЖК України спірні правовідносини не регулює, зазначає, що законодавчо не передбачено можливості покладення обов`язку на особу, яка не є власником квартири, сплачувати вартість спожитих житлово-комунальних послуг, а між позивачем та попереднім власником жодних договорів про участь в оплаті зазначених послуг, чи перехід заборгованості не укладалось, та ст. 405 ЦК України не містить положень щодо необхідності сплати членом сім`ї власника квартири вартості житлово-комунальних послуг.

04.09.2019, 11.12.2019 позивачем та її представником надані письмові пояснення, в яких зазначено, що нарахування заборгованості порушує права позивача, так як існування зазначеної заборгованості не дає можливість позивачу отримати субсидію, їй було письмово відмовлено, та з посиланням та ст. 16 ЦК України та постанову ВС № 209/4456/16 від 18.12.2018 зазначено, що позивачем обрано належний спосіб захисту її прав.

У судовому засіданні представник позивача, підтримав позовні вимоги, дав пояснення відповідно до обставин, викладених в позові, відповіді на відзив, письмових поясненнях, та зазначив, що права позивачів порушені так як вони не можуть отримати субсидію у зв`язку з наявністю заборгованості, заборгованість нараховується на адресу, але позивачі стали власниками квартирі з 18.07.2018, та відповідно до ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» стали споживачами, а до цієї дати вони споживачами не були, так як з власником жодних угод не укладали. Зазначив, що позивач та її син зареєстровані у зазначеній квартирі як члени сім`ї власника, проживали та проживають в ній, отримували послуги з опалення, але вважає, що вони не є споживачами в розумінні ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без їх участі, подав відзив.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 та 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом було встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_2 з 18.07.2018, що підтверджується договором дарування від 18.07.2018 (а.с. 3-4).

ОСОБА_2 є мамою неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_1 .

Відповідно до відповіді Павлоградської міської ради № 3067 від 18.04.2019 позивач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 з 14.04.2003 року по теперішній час, а неповнолітній ОСОБА_3 - з 22.09.2009 по теперішній час.

Згідно з особистим рахунком НОМЕР_4 за адресою квартира АДРЕСА_2 рахується заборгованість за послуги централізованого опалення з 11.2006 по 11.2018 в сумі 34303,60 грн.

Відповідно до листа УСЗН № 847/07 від 09.11.2018 позивачу щодо причин відмову у призначенні субсидії роз`яснено, що позивачем не було подано жодного документа про відсутність заборгованості чи договору реструктуризації такої заборгованості, у зв`язку з чим управління не мало правових підстав для проведення розрахунку житлової субсидії.

Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений ст. 16 ЦК України.

Щодо належного способу захисту порушених прав суд враховує позицію висловлену в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 209/4456/16 (провадження № 61-17562св18), та вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав відповідно до ст. 55,124 Конституції України, ст. 16 ЦК України. Щодо вирішення суті позовних вимог суд враховує висновки ВС в зазначеній справі щодо застосування норм права, але правовідносини в даній справі суттєво відрізняються від правовідносин встановлених в справі № 209/4456/16, так як позивач в даній справі проживала, була зареєстрована та отримувала житлово-комунальні послуги в спірній квартирі і до придбання її у власність.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Договори з приводу надання житлово-комунальних послуг позивачами не укладались. Однак позивачі разом з колишнім власником ОСОБА_4 (бабусею ОСОБА_3 ) зареєстровані, проживають та фактично користувалися житлово-комунальними послугами централізованого опалення, ОСОБА_2 зареєстрована, проживала та отримувала відповідні послуги з опалення за адресою: квартира АДРЕСА_2 , які надаються відповідачем, з квітня 2003 року до моменту отримання квартирі у власність 18.07.2018, а заборгованість виникла з листопада 2006 року.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року по справі № 6-59цс13, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Позивач ОСОБА_2 не оспорює факту отримання нею належної якості житлово-комунальних послуг від відповідача, не оспорює цін (тарифів) на такі послуги, а оспорює факт нарахування заборгованості з опалення за квартирою АДРЕСА_2 до 18.07.2018.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Особистий рахунок НОМЕР_4 відкритий за адресою квартира АДРЕСА_2 , є документом внутрішньогосподарського обліку господарських операцій відповідача і нарахування, списання з цього внутрішнього господарського документа будь-яких сум є правом кредитора, тобто відповідача. Відображення на особовому рахунку даних про наявність заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги не можна вважати неправомірними діями з боку відповідача, так як позивач та її син є власниками квартири з 18.07.2018, але до цієї дати позивач ОСОБА_2 користувалась наданими послугами та відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» як дієздатна особа, яка проживала та зареєстрована у житлі споживача, користувалася нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами, та відповідно несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Тобто зазначену заборгованість не можна вважати заборгованістю лише колишнього власника, за послуги, які були отримані лише колишнім власником житла, тобто сумою яка підлягає перерахунку відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», як послуга яка не надавалась.

Водночас у розглянутому судом випадку для оформлення житлової субсидії позивач не позбавлена можливості укласти договір реструктуризації заборгованості.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89,141,258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 до КП «Павлоградтеплоенерго», третя особа ОСОБА_4 , про визнання неправомірними дії щодо нарахування заборгованості по оплаті - відмовити.

Позивач, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 : ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_3 , адреса: квартира АДРЕСА_2 .

Відповідач: КП «Павлоградтеплоенерго», ЄДРПОУ 03342250, адреса: вул. Промислова, 13-А, м. Павлоград.

Третя особа: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко