Рішення № 87305878, 20.01.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2895/19

№ провадження 2/208/462/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2020 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

за участю секретаря Каграманян Е.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку, передбаченому ст.247 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідно-експериментальне підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України» «Про стягнення заборгованості по заробітній платі», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі, а саме:

- за період з 01.07.2018р. по 31.12.2018р. у розмірі 8991,00 грн.;

- за період з 01.01.2019р. по 01.05.2019р. у розмірі 6718,00 грн., всього на загальну суму 15709,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, з 01.02.2013р. по 01.05.2019р. він працював по сумісництву на посаді інженера-енергетика на підприємстві відповідача. Рішенням суду від 03.09.2018р. на його користь з відповідача стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2017р. по 30.06.2018р. з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом у вказані періоди. Оскільки відповідач відмовляється надати йому, позивачу, довідку про роботу, час роботи, та розмір заробітної плати, просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період його роботи на підприємстві з 01.07.2018р. по 01.05.2019р., розрахувавши суму заборгованості наступним чином: розділити мінімальну заробітну плату на 0,5 ставки на місяць, визначивши таким чином, місячну заробітну плату позивача, та помножити її на певні періоди заборгованості.

В судове засідання позивач не з`явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначив про те, що, на задоволенні позову наполягає, та не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення у разі неявки в судове засідання представника відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, що дозволило суду визнати його неявку в судове засідання з неповажних причин та, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою суду від 08.05.2019р. суд залишив без руху вищевказаний позов, та надав позивачу час усунути відповідні недоліки позову, оскільки позов не містив у собі доказів, що підтверджують кожну обставину, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, а саме: копію трудової книжки позивача; довідку, що, згідно ст.49 КЗпП України, видається працівникові на його вимогу власником або уповноваженим ним органом.

На виконання вищевказаної ухвали суду позивач надав суду заяву від 15.05.2019р., у якій зазначив про те, що, позбавлений можливості надати суду відповідні докази.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, з 01.02.2013р. по 01.05.2019р. він працював по сумісництву на підприємстві відповідача на посаді інженера-енергетика і розмір його заробітної плати складав 0,5 окладу інженера-енергетика. У день звільнення позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок по заробітній платі, на підставі чого позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі, розрахувавши останню шляхом поділу мінімальної заробітної плати на 0,5 ставки, та подальшого множення на кількість місяців, під час яких виникла заборгованість.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, наказом №6 від 11.02.2013р. позивача ОСОБА_1 прийнято по сумісництву на посаду інженера-енергетика з оплатою 0,5 окладу інженера-енергетика згідно штатного розкладу з 01.02.2013р.

Наказом №2 від 26.04.2019р. позивача звільнено з вищевказаної посади за власним бажанням з 01.05.2019р.

Рішенням суду від 03.09.2018р. з відповідача стягнуто заборгованість по заробітній платі позивача за період з 01.01.2017р. по 30.06.2018р. з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом у вказані періоди.

Згідно наданої відповідачем 30.05.2019р. відповіді за вих. №26, останній повідомив про те, що, у період з 01.01.2019р. по 01.05.2019р. заробітна плата на даному підприємстві не нараховувалась.

Вказані обставини, встановлені судом, свідчать про те, що, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються наступними нормами права.

Згідно ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ст.48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.49 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.102-1 КЗпП України, працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.5 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Наказом Міністерства праці України N 43 від 28.06.1993р., оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. При встановленні сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обгрунтованих норм оплата провадиться за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт. Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата при підрахунку середнього заробітку по основній роботі не враховується, крім випадків, передбачених пунктом 10 цього положення.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.7 ст.84 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як випливає з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період з 01.02.2013р. по 01.05.2019р. працював по сумісництву на посаді інженера-енергетика на підприємстві відповідача, що передбачає виконання працівником крім основної, іншої регулярно оплачувальної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час, та, одержання заробітної плати за кінцевими результатами за фактично виконаний обсяг робіт.

Фактичне виконання працівником певної роботи має бути зафіксоване та відображене у відповідному документі, як то: відрядний наряд, табель обліку робочого часу.

Як встановлено судом, на підтвердження фактичного виконання позивачем у вільний від основної роботи час певної роботи за сумісництвом, позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу.

Оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, суд, приймаючи до уваги те, що, оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу, дійшов висновку про те, що, відсутність в матеріалах справи належного та допустимого доказу підтвердження виконання позивачем певної роботи за сумісництвом, виключає можливість здійснення розрахунку заборгованості відповідача по заробітній платі позивача.

Таким чином, дослідивши докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про те, що, жоден із доказів як окремо, так і в сукупності, не підтверджує факт виконання позивачем роботи по сумісництву на підприємстві відповідача, і, як наслідок, не підтверджує наявність існування заборгованості відповідача перед позивачем.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що, заявлені позивачем позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 21, 48, 49, КЗпП України, ст.ст. 2,4,13, 81-82, 89, 142, 206, 263-268, 278 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідно-експериментальне підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України» «Про стягнення заборгованості по заробітній платі» - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення повністю або частково, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.01.2020р.

Суддя Нельга Д. В.