Рішення № 87300294, 13.11.2019, Оболонський районний суд міста Києва

13.11.2019 Справа № 756/3526/17

Справа № 756/3526/17

Провадження 2/756/400/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Шершньові О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року АТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 30.11.2011 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, відповідно до умов якого позивачем видано відповідачу кредитну картку, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з анкети-заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою, тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Станом на 05.12.2016 року ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість.

Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання та не погашає заборгованість, АТ «КБ «Приватбанк» просить суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 12 371 грн. 39 коп. заборгованості.

У поданих письмових запереченнях ОСОБА_1 просив в задоволенні позову відмовити за спливом позовної давності, а також зважаючи на його безпідставність.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву до АТ «КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічний позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що фактично кредитний договір з АТ «КБ «Приватбанк» не укладався, а була підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, яка містить дані стосовного нього та членів його родини, а також заповнене поле стосовно виявлення бажання оформити на його ім`я кредитну картку «Універсальна».

Оскільки АТ «КБ «Приватбанк» просить стягнути заборгованість саме за кредитним договором, який не укладений у відповідній формі, що суперечить на момент виникнення спірних правовідносин законодавству України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним кредитний договір.

У відзиві на зустрічну позовну заяву, АТ «КБ «Приватбанк», посилаючись на її безпідставність, просило відмовити ОСОБА_1 у її задоволенні у зв`язку із тим, що ним був пропущений строк позовної давності.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає про те, що АТ «КБ «Приватбанк стверджує про те, що він подав зустрічний позов з пропуском позовної давності, що не відповідає дійсності, оскільки дізнався про порушення свого права правочином, на який він не виражав волевиявлення, лише після звернення АТ «КБ «Приватбанк» до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості, тому ним не пропущено строк позовної давності про визнання правочину недійсним.

В письмових запереченнях на відповідь ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» просило суд відмовити ОСОБА_1 за первісним позовом у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, оскільки ним за первісним позовом пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні проти первісного позову заперечував, посилаючись на його безпідставність, зустрічну позовну заяву підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник АТ КБ «Приватбанк» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, виходячи з наступного.

Судом установлено, що 30.11.2011 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позивачем видано відповідачу кредитну картку, відкрито картковий рахунок та надано кредит у сумі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Процентна ставка за користування кредитом становила 3,0 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Повернення кредиту повинно було здійснюватись шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та в порядку, визначеному договором. Сторони визначили, що договір складається з анкети-заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою, тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (т.1 а.с. 16-51).

З наданих позивачем розрахунків суми заборгованості станом на 05.12.2016 року вбачається, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором складає - 12 371 грн. 39 коп., з яких 2 909 грн. 14 коп. заборгованість за простроченим тілом кредитом, 3 013 грн. 49 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом, 5 383 грн. 46 коп. нарахована пеня, 1 065 грн. 30 коп. заборгованість по судовим штрафам (т. 1 а.с. 7-14).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Тому, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні.

У анкеті-заяві Пекарського від 30.11.2011 року процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню, проценти за користування та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач посилається на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки зміст цього документа повністю залежить від волевиявлення і дій лише однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17), яка, в силу положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми процентів, пені та штрафів.

Водночас, враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, суд вважає можливим стягнути з відповідача фактично отриману суму грошових коштів у розмірі 2 909 грн. 14 коп.

Щодо доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, зазначаю наступне.

Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Суд звертає увагу, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 30.11.2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, дійшов висновку, що АТ «КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Щодо вимоги ОСОБА_1 , яку він пред`явив у зустрічному позові до позивача, зазначаю наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Враховуючи, що на підставі зібраних доказів у справі встановлено, що сторони уклали кредитний договір у письмовій формі, факт укладення якого підтверджується письмовими доказами, а саме випискою про рух коштів на картрахунку ОСОБА_1 , використання якого розпочалося 09.12.2011 року шляхом встановлення кредитного ліміту та з якої слідує, що ОСОБА_1 і в подальшому вчиняв операції по картці, дійшов до висновку про відсутність підстав у визнання кредитного договору недійсним і про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 631, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 12, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 265, 274, 279-282, 354 ЦПК України -

в и р і ш и в:

Позов Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково, у зустрічному позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 909 грн. 14 коп. та 300 грн. судового збору, а всього 3 209 (три тисячі двісті дев`ять) грн. 14 коп.

В решті вимог позову Акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» відмовити.

В задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя