Вирок № 87300100, 30.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/20706/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Галиги І.О.,

секретаря Ляшинської А.Ю.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12019100040001710 від 27.02.2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шостка, Сумської обл., громадянина України, українця, неодруженого, з середньо-спеціальною освітою, офіційно не працюючого, не зареєстрованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 25.01.2005 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 14.02.2005 за ч. 3 ст. 185 КК України; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 19.06.2006 року за ч. 2 ст. 186 КК України; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 04.04.2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 121 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, вироком Глухівського міськсуду Сумської області від 26.03.2013 року за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року за ч. 3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шостка, Сумської обл., громадянина України, українця, неодруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з базовою середньою освітою, офіційно не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 28.05.1998 року за ч. 2 ст. 229-6 КК України в редакції 1960 року; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 27.07.2000 року за ч. 2 ст. 229-3, ч. 2 ст. 229-6, ч. 2 ст. 229-1 КК України в редакції 1960 року, із застосуванням ст. 42 КК України в редакції 1960 року; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 19.06.2008 року за ч. 2 ст. 186 КК України; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 18.04.2014 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України; вироком Шосткинського міськсуду Сумської області від 04.11.2014 року за ч. 2 ст. 186 КК України; вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року за ч. 3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

за участю учасників кримінального провадження

прокурора Семененка Б.В.,

потерпілого ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 в невстановлений досудовим слідством час та місці вступив в злочинну змову з ОСОБА_2 ,, з метою вчинення квартирних крадіжок.

В подальшому 14.02.2019 року в невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 перебували за адресою АДРЕСА_3 . В цей момент у них виник злочинний умисел, направлений на викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло вчиненого групою осіб.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_4 та ОСОБА_2 14.02.2019 року приблизно о 15 год. 55 хв. зайшли до другого під`їзду будинку АДРЕСА_3, де навмання обрали квартиру № 69 , в якій проживає потерпілий ОСОБА_5 .

В подальшому ОСОБА_4 спостерігав за зміною навколишньої обстановки та діями співучасника з метою вчасного попередження про небезпеку у разі викриття їх дій сторонніми особами чи працівниками правоохоронних органів. ОСОБА_2 переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і мешканці квартири, обраної для вчинення злочину відсутні, шляхом підбору ключів, відчинив замки вхідних дверей та разом з ОСОБА_4 проникли до приміщення квартири.

Далі, знаходячись в приміщенні квартири, спільно викрали мобільний телефон «Samsung R312» вартістю 4000 гривень, відеокамеру «Canon» вартістю 5000 гривень, мобільний телефон «Nokia» вартістю 250 гривень, DVD програвач «Pioneer» вартістю 1000 гривень.

В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заволодівши викраденим майном, з місця злочину зникли та розпорядились викраденим на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_5 матеріального збитку на загальну суму 10250 гривень.

Крім того, 27.02.2019 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 перебували за адресою: АДРЕСА_5 . В цей час у них виник злочинний умисел, направлений на викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло вчиненого групою осіб.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_4 та ОСОБА_2 27.02.2019 року приблизно о 14 год. 10 хв. зайшли до першого під`їзду будинку АДРЕСА_5, де навмання обрали квартиру № 47 , в якій проживав потерпілий ОСОБА_3 .

В подальшому ОСОБА_4 спостерігав за зміною навколишньої обстановки та діями співучасника з метою вчасного попередження про небезпеку у разі викриття їх дій сторонніми особами чи працівниками правоохоронних органів. ОСОБА_2 переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає і мешканці квартири, обраної для вчинення злочину відсутні, шляхом підбору ключів відчинив замки вхідних дверей та разом з ОСОБА_4 проникли до приміщення квартири.

Далі, знаходячись в приміщенні квартири, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільно викрали мобільний телефон марки «Него» ІМЕІ 1) НОМЕР_1 , 2) НОМЕР_1 вартістю 800 гривень, мобільний телефон марки «Nokia С5» вартістю 1000 гривень, мобільний телефон «Sony Хрегіа» вартістю 1500 гривень, мобільний телефон «Sony Хрегіа» вартістю 2000 гривень, мобільний телефон марки «Nokia 3320» вартістю 200 грн, мобільний телефон марки «Nokia» вартістю 500 гривень, планшет марки «Asus ViviTab Smart» вартістю 3000 гривень, планшет марки «GoCleever» вартістю 2500 гривень,, ноутбук марки «Acer» вартістю 1000 гривень, ноутбук марки «Asus А4000» вартістю 1000 гривень, грошові кошти в сумі 8000 гривень.

В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_2 заволодівши викраденим майном з місця вчинення злочину зникли, а викраденим розпорядились на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_3 матеріального збитку на загальну суму 21500 гривень.

Будучи допитаними в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожен окремо, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнали повністю, дали покази, підтвердили вище викладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаялись у вчиненому.

Вказали, кожен окремо, що дійсно, 14.02.2019 року, точного часу не пам`ятають, перебуваючи в під`їзді буд. АДРЕСА_3 , шляхом підбору ключів проникли до квартири №69, розташованої на другому поверсі, звідки таємно викрали мобільні телефони та побутову техніку. Після чого з місця вчинення злочину зникли, а викраденим розпорядились на власний розсуд. Також вказали, що 27.02.2019 року точного часу не пам`ятають, перебуваючи в під`їзді буд. АДРЕСА_5 шляхом підбору ключів проникли до квартири №47 , звідки таємно викрали мобільні телефони, побутову техніку та грошові кошти, якими розпорядились на власний розсуд.

Останні виразили готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просили суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджуються з встановленими обставинами.

Покази обвинувачених в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності їх позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинувачених, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують їх особи, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинувачених, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При ухваленні вироку відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

При кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суд враховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Стороною обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожному окремо було висунуто обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України.

При цьому, відповідно до ст. 32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Згідно ППВСУ від 04.06.2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п`ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.

Згідно з частиною першою статті 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден із яких її не було засуджено.

Сукупність можуть утворювати також злочини, передбачені однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК, якщо: вчинені злочини мають різні стадії; було вчинено закінчений замах на злочин і незакінчений замах на злочин.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 27.09.2018 року у справі № 686/6613/16-к вказав, що у разі визнання особи винуватою у вчиненні декількох діянь, які відповідають складу злочину, передбаченого однією і тією самою статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, всі ці діяння кваліфікуються в сукупності за відповідною статтею (частиною статті) лише один раз і окремої кваліфікації не потребують.

З огляду на викладене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд у ракурсі кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, з огляду на дійсність факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності та відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини того ж Кодексу, кваліфікує дії обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожного окремо, за ч. 3 ст.185 КК України.

Кваліфікація окремо кожного діяння за кожним з епізодів є недоречною та надмірною у ракурсі наведених норм у ППВСУ та наведеної позиції ВС.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожного окремо, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме - у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаному з проникненням у житло, вчиненому повторно, групою осіб, за вище встановлених обставин.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують їх покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 є щире каяття у вчиненні злочину.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце проживання, спосіб життя (раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, офіційно не працює, неодружений); стан здоров`я (хворіє на Гепатит С та ВІЛ - інфекцію), позицію сторони обвинувачення та потерпілого щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини третьої статті 185 КК України у виді позбавлення волі, а також з урахуванням наявності вироку Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року та скоєння злочинів обвинуваченим за даним вироком до постановлення попереднього вироку, у порядку ч.4 ст. 70 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_2 є щире каяття у вчиненні злочину.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце проживання, спосіб життя (раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, офіційно не працює, неодружений, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 ); позицію сторони обвинувачення та потерпілого щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини третьої статті 185 КК України у виді позбавлення волі, а також з урахуванням наявності вироку Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року та скоєння злочинів обвинуваченим за даним вироком до постановлення попереднього вироку, у порядку ч.4 ст. 70 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Підстав для звільнення від кримінальної відповідальності (за відсутності вмотивованого клопотання), звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування норм ст. 69 КК України до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , кожного окремо, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 кожному окремо, у виді позбавлення волі пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України, та даних про їх особи, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Речові докази - відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 1 місяць.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відраховувати з моменту його затримання, а саме з 21.03.2019 року.

ОСОБА_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 1 місяць.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Оболонського районного суду м. Києва від 30.05.2019 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно визначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відраховувати з моменту його затримання, а саме з 21.03.2019 року.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 процесуальні витрати в розмірі 785 грн. 05 коп., за проведення експертизи № 17-2/333 від 18.04.2019 року; 628 грн. 04 коп. за проведення експертизи № 17-2/342 від 02.05.2019 року, загальна сума 1413 грн. 09 коп., а саме: з ОСОБА_1 706 грн. 55 коп., з ОСОБА_2 706 грн. 55 коп. - на користь держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, потерпілому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Обвинуваченим роз`яснюється право подати клопотання про помилування, а також роз`яснюється учасникам кримінального провадження право ознайомитись із журналом судового засідання.

Суддя