Рішення № 87294395, 09.01.2020, Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/755/19

Провадження № 2/615/21/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді – Токмакової А.П.,

секретаря судового засідання – Антоненко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Валки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське обласне сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві» про стягнення заборгованості за договором позики,

за участю позивача – ОСОБА_1

в с т а н о в и в:

20.05.2019 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 27.03.2017 року в розмірі 40500 грн., інфляційні нарахування за період з 01.04.2017 року по 07.05.2019 року в розмірі 9274,50 грн. та 3% річних за період з 01.04.2017 року по 07.05.2019 року в розмірі 2542,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.03.2017 року між ним та Харківським облдержпідприємством (далі – ДП) було укладено договір позики у письмовій формі, за умовами якого позивач через касу АТ КБ «Приватбанк» перерахував на поточний рахунок відповідача 40500,00 грн., який в свою чергу зобов`язався повернути вказану суму до 31.03.2017 року.

Вважає, що вказаний договір позики є укладеним з моменту передання грошей, проте відповідачем не виконано покладений на нього договором позики обов`язок, оскільки станом на день звернення з позовом до суду грошові кошти, надані позивачем у позику, не повернуті.

Як зазначає позивач, за порушення виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів у строк, встановлений договором позики, він має право на стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та право на стягнення 3% річних від суми боргу.

За розрахунками позивача сукупний індекс інфляції за період часу з 01.04.2017 року до 07.05.2019 року становить 122,9 за даними Державної служби статистики України, сума боргу з урахуванням індексу інфляції розраховується за формулою: 40500 грн.(сума боргу) х 122,9 (сукупний індекс інфляції) / 100=49774,50 грн. Отже, на думку позивача, інфляційні втрати становлять 9274,50 грн. (із розрахунку 49774,50-40500 грн.)

Щодо 3% річних позивач розрахував за формулою: 40500 грн. (сума боргу) х 3 (розмір %) х 766 (кількість днів прострочення) / 366 / 100 = 2542,87 грн., які, на його думку, підлягають стягненню з відповідача.

Після виконання вимог ст.187 ЦПК України, на підставі ухвали суду від 24.05.2019 року відкрито провадження у цивільній справі. З урахуванням вимог ст.274 ЦПК України судовий розгляд вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження та роз`яснено сторонам про порядок та строки виконання ними вимог цього Кодексу.

Копію позовної заяви та доданих до неї документів згідно рекомендованого повідомлення вручено представнику відповідача за довіреністю 30.05.2019 року, але в передбачені ухвалою суду строки відзив або будь-які клопотання до суду не надійшли.

З урахуванням положень ст.ст.2,12,13 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність здійснення сторонами процесуальної дії щодо надання особистих пояснень в судовому засіданні про обставини справи, в зв`язку з чим ухвалою суду від 25.06.2019 року судовий розгляд у цивільній справі вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

02.07.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 надіслав до суду заяву за №35, яку суд вважає відзивом на позовну заяву.

При цьому представник відповідача ОСОБА_2 повідомив, що обставини, на які посилається позивач не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначив, що з 27.03.2017 року по 01.06.2019 року на погашення договору позики відповідачем повернуто позивачеві грошові кошти в сумі 15000 грн. - 29.03.2017 року та 2500 грн. - 30.03.2017 року, тому заборгованість станом на 01.04.2017 року та на день подання цієї заяви складає 23000 грн., посилаючись на додані до заяви докази.

Вважає, що заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 станом на 01.04.2017 року та на день подання цієї заяви складає 23000 грн. 01.07.2019 року було направлено акт звірки взаємних розрахунків, але добровільно його погодити не вдалося.

Звернув увагу, що позивач станом на 31.03.2019 року був директором даного підприємства і виконував обов`язки головного бухгалтера. Не зважаючи на наявність коштів на рахунку підприємства, про що свідчать додані до заяви докази, ОСОБА_1 виплату за позикою не здійснив з невідомих причин, чим порушив, на думку представника відповідача ОСОБА_2 , касову дисципліну.

Будь-які заяви чи клопотання щодо проведення інших процесуальних дій, в тому числі забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження у справі, учасниками справи не заявлялися.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Пояснив, що дійсно станом на березень 2017 року був керівником ДП «Харківське обласне сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві», звільнений 01.04.2017 року. Іноді ДП користувалося кредитними коштами інших ДП, банків і приватних осіб, що передбачено ГК України. Оскільки на даний час позбавлений можливості ознайомитися зі статутом, не пам`ятає чи передбачено було статутом ДП укладення таких договорів позики та повноваження працівників ДП щодо забезпечення виконання його умов, але впевнений, що погодження з МАП не потрібно, що слідує із практики.

27.03.2017 року перерахував на рахунок ДП 40500 грн., оскільки, як директор мав повноваження вносити на рахунок підприємства готівку для господарських потреб ДП, зокрема, закупівлі сільгосппродукції для діяльності підприємства, більш конкретно не пам`ятає, можливо - для видачі заробітної плати.

Вказав, що договором не передбачено цільове призначення грошових коштів, в чому полягає фінансова допомога, але перераховані ним грошові кошти надійшли на основний рахунок ДП, чи розподіляв їх головний бухгалтер по КВЕД, чи використані дані кошти, не знає, так як через 4 дні був звільнений.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 судове засідання неодноразово відкладалося для надання можливості скористатися правом на правничу допомогу з метою захисту державного майна та інтересів державного підприємства.

При цьому судом враховано повідомлення представника відповідача, що ДП знаходиться в скрутному фінансовому положенні, банківські рахунки підприємства заблоковані, на підприємстві обліковується заборгованість із заробітної плати та по сплаті податків і обов`язкових платежів.

Крім того, за повідомленням представника відповідача на підприємстві відсутня значна кількість документів та доказів, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи та можуть бути використані для обґрунтування заперечень і спростування позовних вимог, в зв`язку з чим направлені відповідні запити до МАП та контролюючих органів.

02.09.2019 року представник відповідача ОСОБА_2 надіслав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, а саме: встановлення мети отримання відповідачем позикових коштів від позивача, який на той час займав посаду директора, та наявність дозволу органу управління МАП на залучення позики; встановлення цільового використання позикових коштів, так як на час надання позики позивач ніс повну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності відповідача, як його керівник (на даний час порушені кримінальні провадження за фактом завдання посадовими особами підприємства, в тому числі позивачем у справі, матеріальної шкоди державі в особі ДП).

Проте представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання жодного разу не з`явився, причину неявки не повідомив.

Крім того, у відповідності до ч.10 ст.187 ЦПК України виклик відповідача у справі здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів в порядку, передбаченому ст.ст.279,280 ЦПК України, проти чого позивач не заперечував.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.03.2017 року між ОСОБА_1 та Харківським облдержпідприємством в особі директора Буряковського Д.М., що діє на підставі Уставу, укладено договір позики, п.п.1.1, 1.2 якого передбачають, що позикодавець передає на умовах цього договору у власність позичальникові грошові кошти в розмірі 40500 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей в строк до 31.03.2017 року.

Згідно розділу 2 договору, позикодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику протягом 5 днів з моменту підписання даного договору шляхом внесення їх до каси позичальника. Датою надання позики вважається дата надходження грошей до каси позичальника. Підтвердженням отримання позики є квитанція до приходного касового ордеру, видана позичальником.

За спливом строку позичальник зобов`язується повернути отриману від позикодавця по даному договору суму позики готівкою. Датою виконання позичальником свого обов`язку з повернення суми позики вважається дата видачі грошей позикодавцю.

В судовому засіданні позивач підтвердив достовірність укладення договору позики між ним, як фізичною особою і як представником юридичної особи, що допускається нормами ГК України, оскільки він, як директор мав наміри фінансово допомогти підприємству. Договір позики не має номеру, що, на думку позивача, допускається ГК України. Згідно договору позики грошові кошти в сумі 40500,00 грн. перерахував через касу АТ КБ «Приватбанк» на поточний рахунок відповідача, що аналогічно надходженню грошей до каси позичальника.

Слід відзначити, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували господарську правосуб`єктність ДП «Харківське обласне сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві» та повноваження його представників, що позбавляє суд можливості перевірити обставини щодо дійсності укладеного правочину.

Як вбачається із наданого позивачем дублікату квитанції №0.0.734596442.1 від 27.03.2017 року, ОСОБА_1 сплатив до банку одержувача Харківського ГРУ АТ КБ «Приватбанк», одержувач Харківське облдержпідприємство, р/р одержувача 2600 НОМЕР_1 , призначення: готівкові надходження коштів фінансова допомога ч-з ОСОБА_1 3.17-3.17, суму 40500 грн.

Доказів, які б свідчили, що протягом 5 днів з 27.03.2017 року саме до каси ДП «Харківське обласне сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві» надійшли дані грошові кошти, суду не надано, що позбавляє суд можливості перевірити обставини щодо належного виконання договору позики позикодавцем.

Разом із заявами представником відповідача ОСОБА_2 надано копії видаткових касових ордерів №117 від 29.03.2017 року на суму 15000 грн. та №121 від 30.03.2017 року на суму 2500 грн., які видано ОСОБА_1 в рахунок повернення позики згідно договору, на підтвердження чого надано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 27.03.2017 року по 01.06.2019 року між Харківським облдержпідприємством та ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач заявив про підробку вказаних копій документів з інших оригіналів, а саме: документ від 29.03.2017 року є переробленим з документі від 21.03.2017 року, тобто цифра 1 переправлена на цифру 9, що видно не озброєним оком; документ на суму 2500 грн. є переробленою копією з оригіналу документа від 10.03.2017 року.

Суд вважає слушними твердження позивача, оскільки оригінали доказів для огляду в судовому засідання не надано, що позбавляє суд можливості перевірити вказані обставини.

Надану представником відповідача виписку з банківського рахунку ДП суд не приймає до уваги, оскільки вона відображає банківські операції за період з 01.03.2017 року по 07.03.2017 року, разом з тим спірні відносини відбулися згідно позовних вимог з 27.03.2017 року.

Після дослідження доказів з урахуванням вимог ст.12 ЦПК України судом роз`яснено позивачу про необхідність призначення судової бухгалтерської експертизи, але останній таких клопотань не заявляв.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні обов`язки згідно з вимогами ч.1 ст.14 ЦК України виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила; а для інших осіб – лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (договір).

Договір – це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. (ст.626 ЦК України)

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, також моральним засадам суспільства. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, між фізичною та юридичною особою, крім правочинів передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу. (ст.208 ЦК України)

Порушення цих вимог тягне визнання правочину недійсним.

Визначення поняття державне підприємство в законодавстві не міститься. Певні орієнтири для розуміння меж цього поняття дає ч.2 ст.22 ГК України, що перераховує види суб`єктів господарювання державного сектора економіки: якими є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Аналізуючи чинне законодавству України слід виділити такі ознаки державного підприємства, як здійснення діяльності на основі державної власності (ч.1 ст.63 ГК України); повний контроль держави; спеціальна господарська правосуб`єктність; обов`язок приймати та виконувати державні замовлення та застосовувати процедури державних закупівель (ч.1 ст.13 ГК України); обов`язок складати та виконувати відповідний план, звітуючись тільки перед міністерством, у сфері управління якого перебуває підприємство; обов`язок перераховувати частину прибутку до державного бюджету.

Таким чином, державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності.

Стаття 326 Цивільного кодексу України визначає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Держава вирішує ключові фінансові питання діяльності державних підприємств, а саме: хто визначає необхідність виплати дивідендів, хто їх отримує; який ступінь розсуду мають ради директорів і керівник підприємства в ухваленні головних інвестиційних рішень; яка роль в ухваленні фінансових рішень підприємства належить органу, що здійснює функцію власника та ін.

Згідно даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців, саме керівник ДП уповноважений представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами та має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Виходячи з вимог цивільного законодавства керівник ДП не може одночасно виступати і від імені підприємства, і від свого власного, оскільки згідно вимог ч.3 ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Договір, підписаний тією самою особою з обох боків, то цілком імовірно, містить ознаки нікчемності та може бути визнаний недійсним. В даному випадку керівник повинен був видати іншому співробітнику підприємства довіреність на право укладання договору від імені ДП.

З огляду на викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківське обласне сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві» про стягнення грошових коштів за договором позики від 27.03.2017 року в розмірі 40500 грн., інфляційних нарахувань за період з 01.04.2017 року по 07.05.2019 року в розмірі 9274,50 грн., 3% річних за період з 01.04.2017 року по 07.05.2019 року в розмірі 2542,87 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Валківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.П. Токмакова