Рішення № 87293843, 30.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м. Київ № 826/13400/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів»

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» (далі - позивач та/або ТОВ «Завод модифікованих жирів») з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач та/або контролюючий орган) та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004991401 від 13.07.2017 року, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13400/17.

Як вбачається з матеріалів справи мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 21.06.2017 року №1398/28-14-04/31400118 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 05.05.2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 05.05.2017 року» є хибними.

ТОВ «Завод модифікованих жирів» вказує, що контролюючим органом при здійсненні позапланової перевірки не було враховано ті обставини, що в оренду позивачем надавалися не всі основні засоби підприємства, а лише частина, з огляду на що нарахування відповідачем суми ПДВ 20% на різницю в сумі 3161542,98 грн., як на різницю між реалізацією і собівартістю у розмірі 632308,60 грн. є безпідставним.

Також позивач стверджує, що контролюючим органом не було враховано положення підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, а тому висновок відповідача про порушення ТОВ «Завод модифікованих жирів» пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Вказані обставини, на думку позивача свідчать про протиправність податкового повідомлення-рішення №0004991401 від 13.07.2017 року.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому останній зазначає, що ТОВ «Завод модифікованих жирів» до складу собівартості з оренди віднесено амортизацію всіх основних засобів в сумі 6562111,42 грн., а не тільки основних засобів переданих в оренду згідно додатку №1 в сумі 3202220,25 грн., що свідчить про використання всіх основних засобів в господарської діяльності.

Також, контролюючим органом зазначено, що позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували ліквідацію основних засобів, а тому доводи ТОВ «Завод модифікованих жирів» в цій частині є безпідставними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та направлень від 11.05.2017 року №313-316 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби проведено позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів», за наслідком якої складено акт перевірки від 21.06.2017 року №1398/28-14-04/31400118 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 05.05.2017 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 05.05.2017 року» (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки в ході її проведення встановлено порушення позивачем:

1. підпункту 14.1.138, пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2, пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування на загальну суму 5427152 грн. та заниження податку на прибуток на прибуток на загальну суму 28542 грн., за 2016 рік;

2. пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 701032 грн., в тому числі по періодам: за січень 2015 рік - 48950 грн., за лютий 2015 рік - 48942 грн., за березень 2015 рік - 76293 грн., за квітень 2015 рік - 50424 грн., за травень 2015 рік - 50397 грн., за червень 2015 рік - 50667 грн., за липень 2015 рік - 50593 грн., за серпень 2015 рік - 521714 грн., за вересень 2015 рік - 120874 грн., за жовтень 2015 рік - 50477 грн., за листопад 2015 рік - 50477 грн., за грудень 2015 рік - 50766 грн.

Тут і надалі разом висновки акту перевірки.

Надалі, 13.07.2017 року Офісом великих платників податків державної фіскальної служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0004991401, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковим зобов`язаннями у розмірі 701302 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 175258 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення) (т. 1, а.с. 91).

Не погоджуючись зі спірним рішенням позивачем подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 21.09.2017 року №21087/6/99-99-1101-02-25 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 13.07.2017 року залишено без змін.

Позивач категорично не погоджується з оскаржуваним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Положеннями пункту 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

В розрізі пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

У редакції ПК України станом на 01.07.2015 рік абзац 1 пункту 188.1 статті 188 ПК України було викладено в наступні редакції: База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Як слідує з акту перевірки в ході її проведення встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» у 2015 році віднесено до доходу від реалізації робіт і послуг (рахунок 703) суму реалізації послуг оренди власного нерухомого майна та обладнання у розмірі 3400568 грн., тоді як собівартість реалізованих робіт і послуг (нарахована амортизація) склала 6562111 грн.

Контролюючим органом також в акті перевірки вказано, що по рахунку 703 «Дохід від реалізації робіт, послуг» позивачем відображалося виключно доходи від надання в оренду майнового комплексу, а по рахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг» - амортизаційні нарахування переданих в оренду основних засобів.

З урахуванням зазначеного відповідач дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» надавалися послуги для ПрАТ «Креатив» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 рік нижче їх виробничої собівартості.

Оцінюючи вказані висновки акту перевірки суд звертає увагу на таке.

Так, в ході розгляди справи судом встановлено, що між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Державний експертно-імпортний банк України» укладено договір про оренду приміщення №480 від 01.01,2015 року, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар отримує в строкове, платне користування частину приміщення, надалі «Приміщення», загальною площею 1 (родин) м2, що знаходить на першому поверсі будівлі, яка розташована за адресою: м. Кіровоград, проспект Промисловий, б. 14 для встановлення банківського терміналу по видачі готівкових коштів із використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем, надалі «Банкомат» (далі - договір №480) (т. 1, а.с. 227-230).

На виконання зазначеного договору сторонами складено акт приймання-передачі приміщення від 01.01.2015 року, який є додатком №1 до договору №480 від 01.01.2015 року (т. 1, а.с. 231).

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» та Приватним акціонерним товариством «Креатив» укладено договір оренди майна №2427 від 01.07.2011 року, згідно умов якого орендодавець зобов`язується прийняти у тимчасове оплатне користування комплекс будівель та майно згідно з додатком №1 до цього договору, яке є власністю орендодавця та розташоване за адресою:25014, м. Кіровоград, проспект Промисловий, 14, іменоване надалі «Майно» для використання згідно його цільового призначення (промислове використання) та сплачувати орендодавця оренду плату (далі - договір №2427) (т. 1, а.с 232-233).

Окрім цього, сторонами підписано додаток №1 від 01.07.2011 року до договору оренди майна №2427 від 01.07.2011 року, яким визначено найменування майна, що орендується (т. 1, а.с. 234-253).

11.12.2013 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Креатив» укладено додаткову угоду до договору №2427 оренди майна від 01.07.2011 року (далі - додаткова угода) (т. 2, а.с.1).

Водночас, сторонами складено та підписано акт приймання-передачі до договору оренди майна №2427 від 01.07.2011 року (т. 2, а.с. 2-15).

30.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» та Приватним акціонерним товариством «Креатив» укладено додаткову угоду до договору №2427 оренди майна від 01.07.2011 року (т. 2, а.с. 16).

Факт укладання зазначених договір контролюючи органом не заперечувалося.

Згідно розрахунку амортизації основних засобів (бухгалтерський облік) за загальну сума амортизації за 2015 рік всіх основних засобів склала 6425358,87 грн. (т. 2, а.с. 48-58).

Відповідно до аналізу рахунку 903 за 2015 рік оборот складає 6562111,42 грн.

Як вже зазначалося судом вище, Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» у 2015 році віднесено до доходу від реалізації робіт і послуг (рахунок 703) суму реалізації послуг оренди власного нерухомого майна та обладнання у розмірі 3400568 грн., тоді як собівартість реалізованих робіт і послуг (нарахована амортизація) склала 6562111 грн.

Контролюючим органом також в акті перевірки вказано, що по рахунку 703 «Дохід від реалізації робіт, послуг» позивачем відображалося виключно доходи від надання в оренду майнового комплексу, а по рахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг» - амортизаційні нарахування переданих в оренду основних засобів.

Між тим, у відзиві на позовну заяву контролюючий орган вказував, що позивачем до складу собівартості з оренди віднесено амортизацію всіх основних засобів в сумі 6562111,42 грн., а не тільки основних засобів переданих в оренду згідно додатку №1 в сумі 3202220,25 грн., що свідчить про використання всіх основних засобів в господарської діяльності.

Суд не може погодитися з наведеними твердженнями відповідача мотивуючи це наступним.

Матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» надавалися в оренду не всі основні засоби, а лише їх частина, що підтверджує первинним документами, які вказані судом вище.

Між тим, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодекс України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (ч. 2 ст. 283 ГК України).

В свою чергу, частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 с. 206 ЦК України).

Підпунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

З вказаного слідує, що надання юридичною особою іншій юридичній особі в оренду майно здійснюється на підставі укладеного ними письмового договору оренди.

Таким чином, з урахуванням наведеного, за відсутності інших договорів оренди, а ніж ті, що вказані судом вище, стверджувати про використання позивачем у своїй господарській діяльності всіх основних засобів виключно на підставі їх обліку на бухгалтерських рахунках 903 та реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» послуг для ПрАТ «Креатив» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 рік нижче їх виробничої собівартості не вбачається за можливе, а тому доводи контролюючого органу в цій частині є такими, що не підтверджені належними та достатніми доками.

Крім цього, при вирішення спору по суті суд враховує, що згідно наданих пояснень Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» сума амортизації переданих в оренду основних засобів у розмірі 3202220,25 грн. не перевищує суму доходу отриманого від оренди таких основних засобів, що становить 3400568,44 грн.

Що ж стосується посилань відповідача на Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, як на підтвердження встановленого в ході позапланової перевірки допущених ТОВ «Завод модифікованих жирів» порушень податкового законодавства суд вкаже наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

За визначенням наведеним у статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону №996-XIV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону №996-XIV).

Згідно приспів частини 5 статті 8 Закону №996-XIV підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов`язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за №892/4185 затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організації, який застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства) (далі - План рахунків).

Відповідно до Плану рахунків субрахунки до синтетичних рахунків уводяться підприємствами самостійно виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності.

Також, Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за №893/4186 затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі - Інструкція), встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов`язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства). Ведення позабалансових рахунків здійснюється за простою системою (без застосування методу подвійного запису).

Згідно розділу I «Загальні положення» Інструкції план рахунків бухгалтерського обліку є переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку. У ньому за десятковою системою наведені коди (номери) й найменування синтетичних рахунків (рахунків першого порядку) й субрахунків (рахунків другого порядку). Першою цифрою коду визначено клас рахунків, другою - номер синтетичного рахунку, третьою - номер субрахунку. Контирування документів первинного обліку, ведення регістрів бухгалтерського обліку здійснюється із застосуванням, щонайменше, коду класу й коду синтетичного рахунку.

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введенням нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків цього Плану рахунків. Порядок ведення аналітичного обліку та кореспонденції рахунків, що не наведена в Інструкції, встановлюється підприємством, виходячи з норм цієї Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та управлінських потреб.

Згідно Інструкції рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати". За дебетом цього рахунку підприємства, які здійснюють діяльність з випуску та проведення лотерей на території України, відображають створення (формування) забезпечення призового фонду (резерву виплат) і резерву, що покриває суму джек-поту, не забезпечену сплатою участі у лотереї.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти висновку, що рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

На вказану рахунку відображається, зокрема виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг.

При цьому, адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду, серед іншого, 94 "Інші витрати операційної діяльності".

У додаткових поясненнях позивач зазначає, що в бухгалтерському обліку ТОВ «Завод модифікованих жирів» вся сума амортизації основних засобів (тих, які здавалися в оренду, та тих, які використовувалися в господарській діяльності підприємства) віднесена на 903 субрахунок. Така система обліку, відповідно до пояснень позивача була введена для коректного розрахунку собівартості реалізованої продукції та послуг та для управлінський звітів компаній групи. Сума амортизації не розподілялась по субрахункам собівартості.

Суд звертає увагу, що вказане суперечить положенням Інструкції та свідчить про порушення позивачем застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, однак не вказує на наявність складу податкового правопорушення., зокрема порушення ним пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України.

Таким чином, за підсумком наведеного суд вважає хибними висновок відповідача про порушення ТОВ «Завод модифікованих жирів» пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України.

Оцінюючи висновок контролюючого органу щодо порушення позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України суд вкаже наступне.

Так, в акті перевірки зазначено, що на підставі протоколу інвентаризаційної комісії №14 від 04.09.2015 року ТОВ «Завод модифікованих жирів» встановлено недостачі на загальну суму 343618,95 грн. (т. 1, а.с. 40).

З огляду на вказане, контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем не нараховано податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 68723,79 грн.

Також в акті перевірки відповідачем сформовано висновок про порушення ТОВ «Завод модифікованих жирів» підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.5 статті 198 ПК України, а саме занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість по нестачах, які виявлені під час здійснення інвентаризації та оформлено протоколом інвентаризаційної комісії №14 від 04.09.2015 року на загальну суму 68723,79 грн., у тому числі за вересень 2015 року в сумі 68723,79 грн. (т. 1, а.с. 41).

При цьому, як про то стверджує контролюючий орган, позивачем не надано будь-яких первинних документів, які б підтверджували ліквідацію основних фондів у зв`язку з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Приписами пункту 189.9 статті 189 ПК України визначено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Положення підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.

Постачанням товарів також вважаються:

а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;

б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;

в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;

д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;

е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням

Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що постачанням товарів також вважається, серед іншого, ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника.

З вказаного слідує, що у разі ліквідації платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника, останній в розрізі пункту 198.5 статті 198 ПК України зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу - за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

При цьому, виключенням із даного правила є обставини коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Тобто, у випадку ліквідації основних виробничих або невиробничих засобів без згоди платника податків в інших випадках, аніж ті, що визначені підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пунктом пункту 189.1 статті 189 ПК України (непереборна сила, викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, подання платником податків контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням) останній, за наявності підтверджуючих документів звільняється від виконання пункту 198.5 статті 198 ПК України.

З матеріалів справи слідує та не заперечувалось контролюючим органом, що протоколом №14 інвентаризаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» від 04.09.2015 року встановлено відсутність цінностей на суму 343618,95 грн. (т. 2, а.с. 69-114).

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, з урахуванням наданих позивачем документів суд вважає, що протокол №14 інвентаризаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» від 04.09.2015 року не є належним та достатнім доказом наявності обставин встановлених підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пунктом пункту 189.1 статті 189 ПК України, адже підтверджує виключно наявність факту нестачі, однак не визначає за яких обставин зазначена нестача виникла.

Таким чином, за підсумком наведеного суд погоджується з доводами контролюючого органу про порушення позивачем положень пункту 198.5 статті 198 ПК України.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає наявними підстави для часткового задоволення адміністративного позову шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0004991401 від 13.07.2017 року в частині збільшення грошових зобов`язань за платежем податок на додану вартість за основним грошовим зобов`язанням в розмірі 632308,21 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 158077,05 грн.

В решті спірне рішення суд вважає таким, що прийнято відповідачем правомірно, з огляду на що відсутні підстави для його скасування.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 13145 грн.

Сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» становить - 11855,78 грн.

Таким чином, керуючись статтями 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 75, код ЄДРПОУ 31400118) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 11Г, код ЄДРПОУ 39440996) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004991401 від 13.07.2017 року, прийняте Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод модифікованих жирів" грошових зобов`язань за платежем податок на додану вартість за основним грошовим зобов`язанням в розмірі 632308,21грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 158077,05грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, б. 11Г, код ЄДРПОУ 39440996) на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод модифікованих жирів» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, б. 75, код ЄДРПОУ 31400118) суму сплаченого ним судового збору у розмірі 11855 (одинадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 78 коп.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін