Рішення № 87292397, 30.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м. Київ № 826/5241/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Урядового Уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення компенсації, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Урядового Уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача при здійсненні ним своїх повноважень, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 внаслідок не здійснення ним координації роботи, пов`язаної з виконанням рішення Європейського суду з прав людини в справах "Бурмич та інші проти України" (заяви № 46852/13 та інші) від 12.10.2017 та рішення Європейського суду з прав людини в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (№ 40450, 15.10.2009) та невжиття інших заходів щодо відновлення його порушених прав та порушених прав членів його сім`ї;

- зобов`язати відповідача вжити заходи щодо поновлення його порушених прав та порушених прав членів його сім`ї, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання національного судового рішення, як передбачено у п`ятому пункті резолютивної частини рішення в справі Іванов, та виконати національне судове рішення в справі № 2-333/11 від 21.03.2011, або вирішити справу шляхом дружнього врегулювання у відповідності до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини.

- стягнути з відповідача або державного бюджету України (статті виконання рішень Європейського суду з прав людини чи іншої статті) в якості відшкодування за невиконання на протязі 7 років національного судового рішення про надання житла грошову компенсацію еквівалентну 9000 євро та суму будь якого податку, який може бути нарахований на дану суму.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2011 у справі № 2-333/11 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області надати позивачу та членам його сім`ї житло, для постійного проживання в порядку встановленому законодавством України протягом 6 (шести) місяців з часу набрання судовим рішенням чинності. У зв`язку з тривалим невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини. Рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Бурмич та інші проти України» від 12.10.2017 справу «Карлаш проти України» (заява № 49511/12) вилучено із реєстру справ Суду та вказано на те, що зазначена справа має розглядатись відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів, спрямованих на координацію роботи, пов`язаної з виконанням рішення Європейського суду з прав людини. Також позивач посилається на те, що тривале невиконання судового рішення є підставою для виплати йому грошових коштів, у розмірі, еквівалентному 9000 євро.

Ухвалою суду від 03.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 14.05.2018, у якому суб`єкт владних повноважень просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав їх необгрунтованості. Так, доводи відповідача грунтуються на тому, що після отримання повідомлення про ухвалення Великою Палатою Європейського суду з прав людини 12.10.2017 рішення у справі «Бурмич та інші проти України» та вилучення Європейським судом заяви з реєстру неможливо вирішити справу шляхом дружнього врегулювання. Крім того, відповідач зазначає про те, що рішення у справі «Бурмич та інші проти України» не є остаточним в розумінні Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та не створює для відповідача обов`язку виготовлення та надсилання його стислого викладу заявникам, боржникам та органу державної виконавчої служби. Відповідач стверджує також, що зазначеним рішенням Європейського суду не присуджено заявникам справделивої сатисфакції.

Ухвалою суду від 30.01.2020 повернуто ОСОБА_1 заяву про зміну позовних вимог від 30.09.2019, оскільки у вказаній заяві позивачем змінено і підстави і предмет позову, що не передбачено нормами КАС України, а також заявлені вимоги про відшкодування шкоди без вимоги вирішити публічно-правовий спір.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Заочним рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2011 у справі № 2-333/11 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, та, серед іншого, зобов`язано виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області надати позивачу та членам його сім`ї житло, для постійного проживання, згідно до існуючих норм житлової площі, за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, або за рахунок субвенцій з державного бюджету, протягом 6 (шести) місяців з дня набрання чинності судовим рішенням.

У зв`язку з невиконанням рішень національних судів, позивач звернувся до Європейського суду з прав людини, яким 16.07.2012 було відкрито справу № 49511/12 за зверненням ОСОБА_1 про порушення державою Україна його прав та прав членів його сім`ї, які гарантовані параграфом 1 статті 6 і 13 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції, у звя`зку з невиконанням рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2011 у справі № 2-333/11.

Рішенням Великої Палати Європейського суду з прав людини в справі «Бурмич та інші проти України» від 12.10.2017 Європейським судом було вирішено вилучити зі свого реєстру 12148 заяв, які стосуються системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні та передати їх Комітету міністрів Ради Європи, який здійснюватиме подальший нагляд за їх виконанням в контексті вжиття заходів загального характеру. Справа «Карлаш проти України» (заява № 49511/12) є однією зі справ, які було вилучено з реєстру.

Також Великою Палатою Європейського суду з прав людини встановлено, що заяви у зазначеній справі, а також заяви, вказані у додатках до рішення, в тому числі заява позивача, є частиною процедури виконання пілотного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 № 40450/04 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України».

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки вважає, що відповідачем не вжито всіх заходів, спрямованих на ефективне виконання рішень судів, прийнятих на його користь.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом «с» пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Європейській судом, подальший розгляд не є виправданим.

Рішення про вилучення заяви з реєстру справ Європейського суду не обмежують його повноважень повноти в реєстрі справ, заяви перелічені в додатках цього рішення, чи будь-які подібні майбутні заяви, якщо це буде виправдано обставинами.

Так, відповідно до пункту 2 статті 37 зазначеної Конвенції суд може прийняти рішення про поновлення заяви в реєстрі справ, якщо він вважає, що це виправдано обставинами.

Тобто, Рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру, з метою їх розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.

Комітет міністрів Ради Європи є керівним органом Ради Європи та відповідно до статті 46 Конвенції є Комітет міністрів Ради Європи є частиною її контрольного механізму та наділений повноваженнями здійснення нагляду за виконанням державних рішень, ухвалених Європейським судом.

У пунктах 218, 223 рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» зазначено: «… Рішення про вилучення подальших заяв типу Іванов з реєстру справ Суду не обмежує його повноваження щодо поновлення у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37, заяв, наведених у додатках до цього рішення, або будь-яких інших майбутніх аналогічних заяв, якщо це буде виправдано обставинами. Суд передбачає, що може бути доцільним провести повторну оцінку ситуації впродовж двох років із дня ухвалення цього рішення, щоб з`ясувати, чи виникли за цей час обставини, здатні виправдати здійснення Судом цих повноважень».

Зазначеним рішенням не передбачалось виплати справедливої сатисфакції заявникам та Європейський суд закрив провадження по вказаній справі і доданих до неї заяв.

Згідно пункту 204 вказаного рішення Європейського суду «… недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (пункти 154, 201-203 та п`ятий пункт резолютивної частини рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»), які мають здійснюватися під наглядом Комітету міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою. Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні пункту 1 статті 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування».

У пункті 203 вказаного рішення зазначено, що у всіх подібних справах кожен теперішній і майбутній заявник фактично є «потерпілим» у розумінні статті 34 Конвенції, який має право на повне виконання пілотного рішення на національному рівні відповідно до пункту 1 статті 46 та отримання «адекватного та достатнього відшкодування», відповідно до п`ятого пункту резолютивної частини рішення у справі Іванов. Таке відшкодування повинно включати в себе й виконання ухвалених на їхню користь рішень національних судів. У зв`язку з цим Суд нагадує, що згідно з висновками, яких він неодноразово доходив у численних справах типу Іванов, Україна має виконати рішення національних судів, які залишаються невиконаними (див. згадане рішення у справі «Писарський та інші проти України» (Pysarskyy and others v. Ukraine), пункт 25).

Таким чином, як вбачається з даного рішення, Європейський суд не присуджував заявникам справедливу сатисфакцію, а зобов`язав державу Україну вжити заходів загального характеру.

Статтею 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV (далі по тексту - Закон № 3477-IV) визначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 3477-IV заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Згідно абзацу 6 статті 1 Закону № 3477-IV рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Відповідно до частини першої статті 7 наведеного Закону протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.

Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

Як зазначалось вище, рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру.

Водночас, Законом № 3477-IV не встановлено процедури виконання рішення у справі про вилучення Європейським судом заяв зі свого реєстру справ.

Відтак, доводи позивача про те, що відповідачем не було вжито заходів щодо скерування перекладу стислого викладу рішення органу державної виконавчої служби спростовується положенням Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вони застосовуються до рішень Європейського суду, які визначені у абзаці 6 статті 1 Закону № 3477-IV.

Крім того, згідно статті 1 Закону № 3477-IV в цьому законі термін «виконання Рішення», це: а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. А відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Таким чином, рішення Великої Палати Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України" в частині позивача є остаточним, проте не є тим рішенням, яке у розумінні статті 1 Закону № 3477-IV має виконуватись згідно вимог цього Закону щодо позивача.

Порядок виконання державною виконавчою службою рішень в частині виплати відшкодування встановлений статтями 7-9 Закону № 3477-IV.

Згідно з положеннями частини першої стаття 8 Закону № 3477-IV виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Отже, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що процедура дружнього врегулювання, передбачена статтею 39 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неможлива після вилучення Європейським судом заяви з реєстру, оскільки справа, розпочата на підставі такої заяви, є фактично закритою на даний час.

Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону № 3477-IV.

При цьому, частиною першою статті 14 наведеного Закону визначено, що щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (далі - подання).

Згідно частини другої статті 14 вказаного Закону подання включає пропозиції щодо вирішення зазначеної в Рішенні системної проблеми та усунення її першопричини, зокрема: а) аналіз обставин, що призвели до порушення Конвенції; б) пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства; в) пропозиції щодо внесення змін до адміністративної практики; г) пропозиції для врахування під час підготовки законопроектів; д) пропозиції щодо забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Європейського суду з прав людини для суддів, прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; е) пропозиції щодо здійснення інших заходів загального характеру, спрямованих на усунення недоліків системного характеру, припинення спричиненого цими недоліками порушення Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень; є) перелік центральних органів виконавчої влади, які є відповідальними за вжиття кожного з пропонованих у поданні заходів.

За визначенням статті 1 зазначеного Закону орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2008 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в редакції станом на час звернення позивача до суду, представництво України в Європейському суді з прав людини та звітування про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, в яких Україна є стороною, здійснюється в установленому порядку Міністерством юстиції через Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Згідно пункту 1 Положення про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі - Уповноважений), затвердженого наведеною вище постановою Кабінету Міністрів України, Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою Міністерства юстиції, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду.

Компетенція Уповноваженого закріплена у пункті 5 наведеного Положення.

Відповідно до зазначеного пункту Уповноважений: 1) вивчає факти та обставини справи про порушення Конвенції відповідно до запитів Суду; 2) відповідає в установленому порядку на запити Суду, надає докази, надсилає повідомлення та додаткові письмові зауваження, а також іншу інформацію щодо справ про порушення Конвенції; 3) надсилає до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій запити стосовно надання матеріалів та інформації у справах про порушення Конвенції, координує роботу з підготовки пропозицій з організаційно-правових, процедурних та інших питань, пов`язаних із забезпеченням представництва України в Суді та виконанням його рішень; 4) визначає заходи, необхідні для створення умов для проведення Судом розслідування у справах про порушення Конвенції; 5) визначає порядок вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду; 6) виступає доповідачем під час розгляду в Суді справ щодо порушення Конвенції та/або організовує залучення з цією метою представників відповідних органів державної влади, юридичних радників, у тому числі іноземних; 7) вживає на національному рівні заходів для запобігання констатації Судом порушення Конвенції, на будь-якій стадії розгляду справи Судом за власною ініціативою або ініціативою заявника проводить переговори про укладення угоди про дружнє врегулювання, у разі потреби узгоджує на міжвідомчому рівні умови врегулювання спору, укладає угоду про дружнє врегулювання спору або надсилає до Суду односторонню декларацію; 7-1) координує виконання рішень Суду, які є тлумаченням норм Конвенції та її невід`ємною частиною, містять норми права та підлягають застосуванню в порядку виконання міжнародних договорів; 7-2) вживає на будь-якій стадії розгляду справи Судом заходів для відновлення прав заявника, включаючи звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, якщо у справі вбачається порушення Конвенції; 8) готує інформацію про хід розгляду у Суді справ про порушення Конвенції та про виконання його рішень; 9) готує і подає Комітету міністрів Ради Європи в установленому ним порядку інформацію та звіти про хід виконання рішень Суду у справах, в яких Україна є стороною; 10) проводить аналіз практики Суду та видає огляди рішень Суду, які містять норми права та застосовуються в порядку, передбаченому підпунктом 7-1 пункту 5 цього Положення; 11) подає Мін`юсту пропозиції щодо методики проведення експертизи проектів законів та підзаконних актів, а також актів законодавства на відповідність Конвенції та практиці Суду; 12) розробляє пропозиції до навчальних програм з вивчення Конвенції та практики Суду; 13) подає органам державної влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо можливих шляхів запобігання порушенням прав людини в Україні; 14) вживає необхідних заходів щодо залучення в установленому порядку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також юридичних радників, примирювачів, фахівців, експертів, у тому числі іноземних, для забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень; 15) виконує за дорученням Міністра юстиції інші функції.

Як встановлено судом, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 09.08.2017 № 591 «Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов`язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями суддів», щодо справ «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Жовтнер проти України», «Бурмич та інші проти України», до складу якої включено заступника Міністра юстиції - Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (секретар міжвідомчої робочої групи).

Як вбачається з матеріалів справи, на неодноразові звернення позивача, відповідачем надано відповіді від 19.02.2018 № 6030/К-1344/5.5 щодо роз`яснення рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України" та від 28.02.2018 № 7683/К-1635/5.5, яка стосувалась безпосередньо виконання рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2011 у справі № 2-333/11 в контексті з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Бурмич та інші проти України".

При цьому, дії та бездіяльність відповідача, пов`язані саме з розглядом звернень позивача, останнім у даному позові не оскаржуються.

Разом з тим, суд акцентує увагу, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення останнім дій, визначених підпунктом 7-1 пункту 5 Положення про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та статтею 14 Закону № 3477-IV у спірних правовідносинах.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача вжити заходи, визначені підпунктом 7-1 пункту 5 Положенням про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та статтею 14 Закону № 3477-IV.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача або державного бюджету України (статті виконання рішень Європейського суду з прав людини чи іншої статті) в якості відшкодування за невиконання на протязі 7 років національного судового рішення про надання житла грошову компенсацію еквівалентну 9000 євро та суму будь-якого податку, який може бути нарахований на дану суму, суд зазначає наступне.

В обгрунтування вказаної вимоги позивач у позовній заяві посилався на те, що відповідно до статті 56 Конституції України він та члени його сім`ї мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача при здійсненні ним своїх повноважень.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В контексті даного позову суд зазначає, що по перше, позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути грошову компенсацію; а по друге, позивачем не доведено, що заявлена до стягнення сума у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2011 у справі № 2-333/11, спричинена саме бездіяльністю відповідача.

При цьому суд доходить висновків, що розгляд питання відповідальності Держави Україна за запровадження ефективного механізму виконання рішень національних судів України до компетенції Окружного адміністративного суду міста Києва не відноситься.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - невідомий) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) при здійсненні ним своїх повноважень, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 внаслідок не здійснення ним координації роботи, пов`язаної з виконанням рішення Європейського суду з прав людини в справах "Бурмич та інші проти України" (заяви № 46852/13 та інші) від 12.10.2017.

Зобов`язати Уповноваженого в справах Європейського суду з прав людини (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) вжити заходи, передбачені підпунктом 7-1 пункту 5 Положення про Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та статтею 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко