Рішення № 87292221, 29.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Київ № 640/24656/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДР: 42552598), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

1) визнати протиправною відмову відповідача у видачі позивачу, у зв`язку із втратою паспорта, нового паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

2) зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дніпровського районного відділу оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із втратою паспорта, новий паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що у зв`язку із втратою паспорта громадянина України звернувся до Дніпровського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою від 05.12.2019 з проханням оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі також - Положення про паспорт).

Позивач зазначає, що заява була подана у довільній формі, разом з: копією свідоцтва про народження, фотокартками, копією довідки Ужгородського ВП ГУНП у Закарпатській області від 25.11.2019 про втрату паспорта, платіжним документом про сплату держмита.

Позивач звертає увагу, що у заяві зазначено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки-документа Реєстру, про незгоду на обробку персональних даних, та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до Положення про паспорт та постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.

Проте, як зазначено у позові, відділ ДМС листом від 06.12.2019 № 81.8027-758/81.8027.2-19 відмовив у видачі паспорта-книжечки, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон «Про ЄДДР») та постанову КМ України від 25.03.2015 № 302, згідно з якими оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється виключно у формі картки. Крім того, зазначає позивач, районний відділ ДМС обґрунтував свою відмову наявністю постанови КМ України від 03.04.2019 № 398 та наказу МВС від 06.06.2019 № 456, відповідно до яких ДМС до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 здійснює оформлення та видачі таких паспортів у порядку, встановленому МВС України, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Відтак, як зазначає позивач, за висновком відповідача, за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у нього відсутні правові підстави оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

Позивач по суті вважає, що такі дії відповідача суперечать внутрішньому законодавству та міжнародним зобов`язанням України, зокрема, Закону України «Про захист персональних даних».

Посилаючись на положення статей 3, 8, 21-23, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-48, 53, 60, 68 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення КСУ від 20.01.2012 № 2-рп/2012, Закону України «Про громадянство України», постанову ВР України від 26.06.1992 № 2503-XII, Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у видачі паспортної книжечки.

Відповідач надав відзив, в якому заперечив проти задоволення позову.

Посилаючись на положення профільних нормативно-правових актів, відповідач звертає увагу на особливості розгляду питання щодо оформлення та видачі паспорту у разі його втрати чи викрадення, яких, як вбачається з відзиву, не дотримався позивач.

Щодо порядку подання документів для отримання паспорта замість втраченого або викраденого, відповідач акцентує увагу, що в силу положень постанови КМ України № 302, крім іншого, має бути поданий витяг з ЄРДР (у разі викрадення паспорту). Звертається також увага на необхідність складання висновку за заявою про втрату паспорту, в якому зазначаються результати перевірки.

За результатами проведення процедури встановлення особи, підтвердження факту видачі втраченого паспорта зразка 1994 року, перевірки факту належності до громадянства України, працівник ДМС складає висновок за відповідною формою та приймає рішення про оформлення паспорту або відмову в його оформленні.

Відповідач також звертає також увагу, що в силу дії постанови КМ України від 26.03.2015 № 302, з 01.11.2016 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланку якого затверджено цією постановою, припиняється.

Зазначає, що незгода позивача з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яким було їх правове регулювання раніше, а також небажання виконувати приписи законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України зі згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб`єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не дотримуватись приписів законодавства.

Водночас відповідач наголошує на гарантованому захисті та безпеці інформації, що міститься у реєстрі.

Підсумовуючи відповідач зазначає, що на даний час у нього відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 23.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 24.01.2020 виправлено писку в ухвалі від 23.12.2019.

Позивач звернувся із клопотанням про прискорення розгляду справи, посилаючись на складні життєві обставини.

Встановлені судом обставини.

До матеріалів справи на надано копію заяви ОСОБА_1 від 05.12.2019, складену у довільній формі (на власному бланку) про оформлення і видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.

Заява адресована начальнику Дніпровського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві.

З надалі визначених обставин та документів вбачається, що заява з копіями окремих документів була лише зареєстрована у звичайному порядку для звернень та, безпосередньо уповноваженим працівником ДМС на прийняття, оформлення заяв про видачу паспорту, розгляд заяв про видачу паспорту та прийняття рішень, вказана заява не приймалась та не розглядалась, ідентифікація особи заявника не проводилась.

У заяві (на власному бланку з вибором варіантів ситуацій щодо втрати чи викрадення паспорту), після зазначення того, що позивач втратив паспорт, наведено перелік норм Конституції України та Законів України. Зазначено, що за висновком заявника, паспортна ID картка може видаватися тим громадянам, які погоджуються на збір і обробку персональних даних.

Звернута увага на постанову ВП ВС від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.

Заявлено про ненадання згоди на збір і обробку персональних даних. Зазначено про категоричну заборону передачі будь-яких даних про заявника до ЄДДР, заборону формування УНЗР, заборону використання щодо заявника будь-яких засобів ЄДДР.

Водночас, зазначено про інформування компетентного органу про втрату паспорту.

Відтак, заявлено прохання оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.

У заяві позивачем власноручно зазначено про надання: копії свідоцтва про народження, копії довідки Ужгородського відділу поліції ГУНП від 25.11.2019 № 13495/106/25/1-2019 про втрату паспорта, документу про сплату держмита, фотокарток.

У вищенаведені довідці ВП ГУПН зазначено, що заявник, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прож. АДРЕСА_2 , звертався із заявою про те, що 10.10.20109 при невідомих обставинах з його автомобіля зникли документи, а саме: паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон, видані на його ім`я. дана подія зареєстрована в ІТС ІПНП за № 22556 від 11.10.2019.

Витяг з ЄРДР не надавався.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 43) додання до вказаної заяви ще частково заповненої «Заяви про видачу паспорта» за формою додатку № 1 до Порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України, як зазначив позивач - за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 161 від 01.03.2018).

У свою чергу, до позову надано фотокопію паспорту (НОМЕР_1 ) громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області.

Відповідачем заявнику надана відповідь на вказане звернення (лист від 06.12.2019), в якому, крім іншого, з посиланням на профільні нормативно-правові акти та рішення ВС, зазначено про прийняття КМ України постанови від 03.04.2019 № 398, якою передбачена видача паспорту у формі книжечки на підставі рішення суду. Зазначено таким чином, про відсутність правових підстав для оформлення та видачі паспорту зразка 1994 року.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18; провадження № 11-460заі18), із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по вищезгаданій справі зазначила, що у випадку, який розглядався, відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

З даного приводу Велика Палата Верховного Суду, формуючи правовий висновок, виходила з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації.

Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII (в редакції постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

В контексті наведеного та заявлених підстав позову слід додати, що відповідно до п. 13. Положення про паспорт громадянина України (затверджено постановою ВР України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII, в редакції постанови від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

Зі змісту п. 7. Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 вбачається, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються на підставі заяви-анкети особи, поданої нею особисто.

Пунктом 20 цього Порядку встановлено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/ територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта за зареєстрованим місцем проживання особи.

Відповідно до п. 23. Порядку керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які здійснюють функції з прийняття документів, оформлення заяв-анкет та видачі паспорта, і працівників, які здійснюють функції з оформлення паспорта (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення).

Відповідно до розділу «Подання документів для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого» цього Порядку (п. 46) заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого подає, крім іншого, такі документи: заяву встановленого МВС зразка про втрату або викрадення паспорта зразка 1994 року (далі - заява про втрату паспорта); витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України).

Працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення паспорта, вчиняє дії, передбачені пунктами 24 - 29, 32 і 33 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи (п. 48 Порядку № 302).

Так, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства (п. 24. Порядку №302).

Після перевірки заявник власним підписом підтверджує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу (27. Порядку)

Зі змісту п. 49 Порядку вбачається, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт.

При цьому, оригінали документів (крім довідки про реєстрацію особи громадянином України, паспорта, що підлягає обміну, документів, що підтверджують сплату адміністративного збору) повертаються заявнику після оформлення заяви-анкети (п. 29, 48).

Заява про втрату паспорта реєструється в день прийняття до розгляду заяви-анкети в журналі за формою, встановленою МВС, після чого працівник територіального підрозділу ДМС формує справу про втрату або викрадення паспорта, до якої долучаються подані документи та матеріали перевірки.

Дані про факт втрати/викрадення паспорта зразка 1994 року вносяться до відомчої інформаційної системи ДМС не пізніше наступного дня (п. 52).

У разі видачі паспорта, який втрачено/викрадено, іншим територіальним підрозділом ДМС для підтвердження видачі особі паспорта, який втрачено/викрадено, не пізніше наступного дня після прийняття до розгляду заяви-анкети до такого територіального підрозділу ДМС надсилається запит за формою, встановленою МВС (п. 55.).

Після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта, встановлення факту оформлення особі паспорта, який заявлено як втрачений/викрадений, та його реквізитів, ідентифікації особи працівник територіального підрозділу ДМС складає за заявою про втрату паспорта висновок за встановленою МВС формою, який затверджується керівником такого територіального підрозділу ДМС. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про оформлення паспорта (п. 60.).

З наведеного у сукупності вбачається, що у разі втрати чи викрадення паспорту, процедура оформлення паспорту (на заміну) супроводжується, а прийняття позитивного рішення обумовлюється: особистою явкою особи до органу міграційної служби та особистим поданням документів (очно) уповноваженому представнику ДМС, підписанням заяви встановленої форму у присутності уповноваженого працівника ДМС, наявністю повного переліку документів, необхідних для оформлення та видачі паспорту у зв`язку з втратою/викраденням попередньо виданого. У зв`язку з поданням заяви має проводитись ідентифікація особи, подання та ознайомлення уповноваженого працівника ДМС з оригіналами документів, а також перевірка поданих відомостей, підтвердження підпису особи у заяві уповноваженим працівником ДМС.

Більш того, у разі прийняття до розгляду заяви, проводиться перевірка щодо обставин втрати/викрадення та вже надалі формується відповідний висновок.

Однак, у даному випадку, як вже зазначалося, позивач подав окремі документи, зокрема, заяву у довільній формі та копії документів з реєстрацією у звичайному порядку для звернень та, безпосередньо уповноваженим працівником ДМС на прийняття, оформлення заяв про видачу паспорту, розгляд заяв про видачу паспорту та прийняття рішень, вказана заява не приймалась та не розглядалась. У зв`язку з відсутністю очної явки ідентифікація особи заявника уповноваженим працівником ДМС заявника не проводилась, очного спілкування з метою встановлення особи, не відбувалося. Відповідно заява у присутності уповноваженого працівника ДМС заявником не підписувалась, як і не підписувалась таким уповноваженим працівником ДМС (п. 26, п. 27 Порядку). Оригінали документів, про які зазначає позивач у своїй заяві (у довільній формі), працівнику ДМС не представлялись (у заяві позивача йдеться про передачу копій документів). При цьому, частково заповнений заявником бланк заяви за затвердженою МВС України формою, який залучено до заяви (первинної, у довільній формі щодо видачі паспорту), в силу того, що вона не формувалась працівником відділу ДМС відповідно до наведеного вище Порядку та не підписувалась заявником у присутності цього працівника ДМС, відповідно не містить підписів та відміток уповноваженого працівника про перевірку даних, оскільки, як вже зазначалося, документи не подавались заявником особисто. Відсутній і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у зв`язку з викраденням паспорту, що є передумовою розгляду матеріалів та проведення перевірки щодо підтвердження обставин щодо дійсного викрадення паспорту. При цьому, передбачена п. 46 Порядку заява про втрату паспорту не подавалась, обставини втрати паспорту у заяві (у довільній формі) від 05.12.2019 не викладалися, що у сукупності перешкоджало формуванню справи про втрату паспорту та проведенню перевірки, як передбачено Порядком та зазначено вище.

Між тим, саме очна явка, особисте подання оригіналів документів працівнику ДМС, ідентифікація заявника працівником ДМС, підписання відповідних документів особисто заявником у присутності працівника ДМС є передумовою прийняття, розгляду документів, проведення перевірки відносно обставин викрадення документів, складання у зв`язку з цим висновку та прийняття рішення про видачу паспорту.

Враховуючи вищевикладене та не заперечуючи власне право позивача на отримання паспорту у формі книжечки, між тим, у суду відсутні підстави для висновку про вчинення відповідачем протиправних дій, допущення відповідачем протиправної бездіяльності чи прийняття протиправних рішень відносно позивача у зв`язку з поданням вищезгаданої заяви від 05.12.2019 (у довільній формі), оскільки заявником не дотримання встановлених правил та процедур, базових (основних) вимог, які є передумовою для розгляду питання щодо видачі паспорту (у т.ч. зразка 1994) замість втраченого.

Листування, з`ясування правових позицій між учасниками спірних відносин само по собі не свідчить про дотримання вказаних вище вимог, правил та процедур, у т.ч. щодо особистого подання відповідного пакету документів працівнику ДМС, що є необхідним та не є надмірним для цілей оформлення та видачі паспорту замість втраченого.

Враховуючи наведене, за наведених вище обставин у суду, відповідно, відсутні підстави для висновку щодо наявності у відповідача обов`язку вчинити певні дії щодо видачі паспортної книжечки позивачу замість втраченого паспорту до виконання позивачем встановлених законодавством формальностей, які зазначені вище.

Відтак, за результатами розгляду справи, дослідження доказів у справі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивачем наведені вище висновки суду не спростовані та не доведено зворотне.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін