Рішення № 87292136, 30.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року м. Київ № 640/20462/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум"

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36, код ЄДРПОУ 39439980) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2018 № 0579221213.

Ухвалою від 12.12.2018 відкрито провадження у справі, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає зобов`язань щодо сплати податків, у зв`язку з чим відповідач не мав права здійснювати нарахування податку та надсилати до банку податкову вимогу. Також позивач посилався на положення пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України та пункту 7 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду відзив на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що прийняття податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги не свідчить про провадження заходів, спрямованих на стягнення податкового боргу, а лише формують та документально визначають податковий борг для його погашення у сьому чергу відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Преміум Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" відповідно до якого з 11.02.2016 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Преміум Банк".

Зазначені рішення було скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016.

Постановою Верховного Суду України від 01.08.2017 зазначені рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2017, залишеною в силі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, постанови Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Преміум Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" також було скасовано.

Тобто, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" перебувало у процесі ліквідації у період з 11.02.2016 по 15.06.2016 та з 02.08.2017 по 06.03.2018.

Головне управління ДФС у м. Києві прийняло податкове повідомлення-рішення від 30.08.2018 №0579221213, яким застосувало до позивача штрафні санкції за порушення строків сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, які були самостійно визначені платником податків у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду, не були порушені з огляду на наступне.

Пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України встановлено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Порядок здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку, а також наслідки запровадження тимчасової адміністрації передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частинами першою та третьою статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, для правовідносин, що виникають під час тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку пріоритетними є норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, пунктами 6 та 16 частини першої статті 2 зазначеного Закону встановлено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Частиною першою статті 49 зазначеного Закону встановлено, що фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Отже, під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, а вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відтак, суд приходить до висновку, що нарахування та декларування податків і зборів банками в стані ліквідації проводиться згідно з вимогами Податкового кодексу України, однак питання погашення податкових зобов`язань, стягнення податкового боргу або штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) регулюються виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Тобто, обмеження частини 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосується як податкового зобов`язання зі сплати конкретного податку, так і штрафних санкцій у будь-якій формі виключно під час перебування банку у процесі ліквідації.

У даному випадку, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом після скасування рішень про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум", а отже контролюючий орган діяв у межах діючого законодавства.

Разом з тим, судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві було допущено помилки при обрахуванні кількості днів затримки сплати податкових зобов`язань з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Враховуючи, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" перебувало у процесі ліквідації у період з 11.02.2016 по 15.06.2016 та з 02.08.2017 по 06.03.2018, на підприємство поширювались норми статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а отже у зазначені періоди у позивача не виникало обов`язку щодо сплати нарахованих зобов`язань, що виключає застосування штрафу за порушення строків сплати за такі періоди.

Таким чином, при обчисленні кількості днів затримки сплати податку контролюючим органом помилково включено до розрахунку періоди ліквідації з 11.02.2016 по 15.06.2016 та з 02.08.2017 по 06.03.2018.

Водночас, при проведенні перерахунку кількості днів затримки з виключенням зазначених вище періодів, кількість днів затримки по кожній податковій декларації все одно перевищує 30 календарних днів, що свідчить про те, що сума штрафу, визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням залишається незмінною, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36, код ЄДРПОУ 39439980) Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов