Рішення № 87292123, 29.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року м. Київ № 640/21661/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), Головного квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України (далі - співвідповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 2014 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2019;

- зобов`язати Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за відпустку як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 2014 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статут і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2019 відкрито провадження у справі №640/21661/19, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому посилаючись на пункт 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказує, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Відтак, правові підстави для виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2014 по 2019 рік відсутні.

Також відповідач зазначав, що належним відповідачем у даній справі є Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України та просив суд замінити Міністерство оборони України на належного відповідача.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому стверджував, що Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України перебуває на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони України, не є юридичною особою, а отже саме Міністерство оборони є належним відповідачем у справі, тому не погодився на заміну відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2019 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України.

Співвідповідач надав відзив на позовну заяву, у якому звертав увагу суду на те, що фінансове забезпечення військовослужбовців Головного управління здійснюється розрахунково-касовим відділом Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Також співвідповідач стверджував про наявність для залишення позовної заяви без розгляду зважаючи на пропуск позивачем строків звернення до суду.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та має посвідчення постраждалого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення на Чорнобильській АЕС від 12.06.2008 серії НОМЕР_1 (а.с. 19).

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 06.08.2019 № 439 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу оренди фондів управління обліку та використання нерухомого майна Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України звільнено наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 06.08.2019 № 439 з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я). З 06.09.2019 було виключено зі списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, додаткова відпустка в 2014-2019 роках позивачу як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС не надавалась (а.с. 13).

16 жовтня 2019 року позивач звернувся із запитом до Міністерства оборони України про надання інформації щодо причин невиплати ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку як постраждалому внаслідок Чорнобильської АЕС за період з 2014 року по 2019 рік (а.с.16-17).

Листом від 25.10.2019 № 0290/355(з)297 Міністерством оборони повідомлено, що грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку як постраждалому внаслідок Чорнобильської АЕС за період з 2014 року по 2019 рік ОСОБА_1 виплачена не була з огляду на те, що в наказі про виключення із списків особового складу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України у зв`язку із звільненням з військової служби інформація про дану виплату відсутня (а.с.18).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому компенсацію за невикористані дні соціальної відпуски, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, пільги, що передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20 цього Закону.

Згідно з пунктом 22 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги як використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік.

У свою чергу, згідно з абзацами 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Проте, вказаним Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, в якій суд зазначив, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2014 року по 2019 рік.

Таким чином, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, виплати за невикористані дні додаткової відпуски, чого відповідачем здійснено не було.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України на посаді заступника начальника відділу оренди фондів управління обліку та використання нерухомого майна Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (а.с.13).

За умовами пункту 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Відповідно до Положення про Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29.08.2016 № 448 Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України не є юридичною особою, утримується за рахунок загальної чисельності Збройних Сил та підпорядковується заступнику Міністра оборони України (з розподілом обов`язків).

У відзиві на позовну заяву представник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України зазначив, що фінансове забезпечення військовослужбовців Головного управління здійснюється розрахунково-касовим відділом Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Згідно з вимогами Положення «Про Департамент фінансів Міністерства оборони України» від 17.05.2019 № 242, Департамент фінансів Міністерства оборони України є структурним підрозділом апарату Міноборони та відповідно до наданих повноважень здійснює виплату грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам структурних підрозділів апарату Міноборони, установ та військових частин, які не включені до мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зараховані на фінансове забезпечення до Департаменту.

Ураховуючи, що позовні вимоги першочергово заявлені позивачем до Міністерства оборони України та те, що фінансове забезпечення військовослужбовців Головного управління квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України здійснюється Департаментом фінансів Міністерства оборони України суд вважає, що належним відповідачем у справі є Міністерство оборони України. Окремих вимог спрямованих до співвідповідача Головного управління квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України позивачем заявлено не було.

кремОБеручи до уваги, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу Міністерством оборони України протиправно не було проведено з ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 2014 року по 2019 рік, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо твердження співвідповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Згідно із частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У частині 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що позовні вимоги про стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і не пов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

З огляду на викладене суд вважає, що твердження співвідповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованим.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 2014 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2019.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за відпустку як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 2014 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.09.2019.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Т.П. Балась