Рішення № 87292083, 28.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2020 року м. Київ № 640/14282/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГолосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києвітретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет споруОСОБА_2 провизнання протиправною та скасування постанови представники позивач - Степанова О.Д.;

учасників справи: представник позивача - Каращенко Ю.В.;

відповідача - не з`явилися;

третя особа - ОСОБА_2 ;

у судовому засіданні вільний слухач - ОСОБА_3

також був присутній:

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) (надалі - відповідач або ДВС), у якому позивачка просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Любові Михайлівни № 57116426 від 16.07.2019 про накладення штрафу в розмірі 3 400,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; призначено справу до розгляду в підготовче засідання 15.08.2019; витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 57116426.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2019 витребувано повторно докази у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Окрім того, вказаної дати розгляд справи, зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання, відкладено до 05.09.2019.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2019 повторно витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 57116426; залучено ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.11.2019 витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 57116426; належним чином завірені копії постанов про накладення штрафів від 02.07.2019, 05.07.2019 на ОСОБА_1 ; письмові пояснення щодо того чи приймалися постанови про визначення місця та часу побачення стягувача з дитиною відповідно до виконавчого листа № 756/22214/16-ц від 23.07.2018 у порядку ст.ст. 63, 64 Закону України "Про виконавче провадження" та положень розділу ІХ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Поряд із цим, у судових засіданнях 05.09.2019, 10.10.2019, 07.11.2019, 28.11.2019 та 12.12.2019 по справі судом оголошувалась перерва.

У судовому засіданні 28.01.2020 позивачка та її представник підтримали, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просили задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що спірна постанова прийнята з порушенням приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у справі поштовим повідомлення про вручення судової повістки про виклик у судове засідання на відмічену дату.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Разом з тим, суд примічає, що у поданому 27.08.2019 через канцелярію до суду відзиві на позовну заяву відповідач зауважує на недоведеності позивачкою протиправності оскаржуваної постанови, а тому просить суд відмовити в позові у повному обсязі.

10.10.2019 третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких ОСОБА_2 , зазначаючи правову аргументацію пояснень, акцентує, що дії та рішення державного виконавця щодо застосування до боржника санаційної політики (заходів примусу у вигляді штрафів) повністю відповідають положенням закону, переслідують легітимну ціль та вчинені з відповідною розумністю (співмірністю).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, оглянувши у судовому засіданні електронні докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31.08.2018 державним виконавцем ДВС Бондаренком М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57116426 з примусового виконання виконавчого листа № 752/22214/16-ц від 23.07.2018 Голосіївського районного суду міста Києва про: «Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначити способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_5 наступним чином:

Перший місяць:

щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.,

щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.,

без присутності матері ОСОБА_1 ;

З другого місяця:

1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.,

2- й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи;

З 1-го по 15-те липня щороку;

На день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини.

Згідно вказаної постанови, стягувачем у ВП № 57116426 є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1

16.07.2019 головним державним виконавцем Кузьменко Любов`ю Михайлівною прийнято постанову про накладення штрафу на боржника - ОСОБА_1 у сумі 3 400,00 грн. (по тексту - Постанова бо Спірна постанова або Оскаржувана постанова).

Як відмічає позивачка, дії головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М., по винесенню безпідставних постанов про накладення штрафу на боржника в розмірі 3 400 грн. за невиконання рішення суду, грубо порушують права боржника та вчиняються з метою фінансового тиску на ОСОБА_1 .

Позивачка наголошує, що не дивлячись на те, що, як було зазначено, боржником вищевказане рішення суду виконується в повному обсязі, боржник кожного разу забезпечує присутність дитини на зустрічі зі стягувачем та не чинить жодних перешкод у спілкуванні дитини зі стягувачем, а тому головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. безпідставно виносяться постанови про накладення штрафів в розмірі 3 400 грн. 00 коп., тобто, у подвійному розмірі.

За твердженнями ОСОБА_1 , підставою для винесення постанови від 16.07.2019 про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн. став, відповідно до постанови, встановлений державним виконавцем факт невиконання рішення суду 15.07.2019.

При цьому, оскільки рішенням суду передбачено, що способом участі батька у вихованні дитини є знаходження з 1-го по 15-е липня щороку, 01.07.2019 боржник, з метою виконання рішення суду, зранку зібрала речі Софії для передачі їх батьку та разом з дитиною очікувала візиту стягувача та державного виконавця з 8 години 58 хв. до 12 години 30 хв., що зафіксовано на відео (оптичний диск доданий).

Однак, ані стягувач, ані державний виконавець не з`явились.

Місце та час проведення виконавчих дій, що ніби-то відбулись 01.07.2019, з боржником не узгоджувались. Жодної вимоги або належного попередження про зміну способу виконання рішення, якщо така має місце, боржнику у виконавчому провадженні не надсилалось.

Аналогічно, не зважаючи на те, що 25.02.2019 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 подано заяву про узгодження з боржником місця виконання рішення, місце та час проведення виконавчих дій, що ніби-то відбулись 15.07.2019, з боржником не узгоджувались. Жодної вимоги або належного попередження про зміну способу виконання рішення, якщо така має місце, боржнику у виконавчому провадженні не надсилалось, адже вони фактично відсутні у матеріалах виконавчого провадження.

На думку позивачки, боржник не зобов`язаний, відповідно до рішення суду, безперервно знаходитись за місцем своєї реєстрації разом з малолітньою ОСОБА_5 з 1 по 15 липня.

Проте, головним державним виконавцем, всупереч вказаному, протиправно була винесена постанова про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн. від 16.07.2019.

ОСОБА_1 звертає увагу, що загалом у виконавчому провадженні № 57116426 починаючи з 18 грудня 2018 року безперестанно виносяться постанови про накладення штрафу на боржника. Пояснення, довідки, заяви не беруться до уваги.

Як переконана позивачка, відповідні факти проведення виконавчих дій, дії державного виконавця та стягувача, поглиблюють психологічну травму дитини, яка, між іншим, відмовляється йти на контакт з батьком, та прямо вказують на незаконність дій державного виконавця.

Позивачка зазначає, що дії державного виконавця суперечать порушенням ст.ст. 1, 2, 18, 63, 641 Закону України «Про виконавче провадження».

З викладеними позивачкою твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві відмітив, що ОСОБА_1 жодного разу не виконала рішення суду.

ДВС висвітлює позицію про те, що дії та рішення державного виконавця щодо застосування до боржника заходів примусу та спонукання до виконання рішення у вигляді штрафів повністю відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження».

10.10.2019 третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких ОСОБА_2 , зазначаючи правову аргументацію пояснень, акцентує, що дії та рішення державного виконавця щодо застосування до боржника санаційної політики (заходів примусу у вигляді штрафів) повністю відповідають положенням закону, переслідують легітимну ціль та вчинені з відповідною розумністю (співмірністю).

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 26, 28 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Як видно з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 по цивільній справі № 752/22214/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з урахуванням внесених до цього судового рішення змін згідно з постановою Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 (апеляційне провадження № 22-ц/796/3576/2016), було вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково, зокрема, районним судом вирішено: зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Також визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_5 наступним чином: перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері ОСОБА_1 ; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. Поряд з цим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Зі судових рішень випливає, зокрема, про дослідження висновків психологів та органів опіки і піклування, а саме згідно висновку органу Опіки і піклування Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 10.07.2018, батькові рекомендовано зустріч з малолітньою ОСОБА_5 , 2013 року народження проводити без участі сторонніх осіб. Тому, враховуючи особисту прихильність дитини до кожного з батьків, вік дитини, керуючись рекомендаціями Комісії з питань захисту прав дитини, діючи виключно в інтересах дитини Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні від 12.07.2018 визначив спосіб спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_5 .

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 по цивільній справі № 752/22214/16-ц залишені без змін постановою Верховного Суду від 08.04.2019 (провадження № 61-42088св18) та набрали законної сили 13.07.2018.

Отже, з 08.04.2019 у позивачки виник обов`язок виконувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 у справі № 752/22214/16-ц.

23.07.2018 на виконання постанови, Голосіївським районним судом м. Києва видано відповідний виконавчий лист.

31.08.2018 державним виконавцем ДВС Бондаренком М.В., за заявою від 03.08.2018 ОСОБА_2 , винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57116426 з примусового виконання виконавчого листа № 752/22214/16-ц від 23.07.2018 Голосіївського районного суду міста Києва про зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно означеного виконавчого листа визначеним є спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_5 , зокрема, з 1-го по 15-те липня щороку.

В подальшому, в рамках вказаного виконавчого провадження виносились, серед іншого: постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про закінчення виконавчого провадження; постанова від 05.10.2018 про відновлення виконавчого провадження; постанови від 18.12.2018, про накладення штрафу у сумі 1 700 грн. з причини невиконання рішення суду; постанови від 28.12.2018, 09.01.2019, 11.01.2019, 14.01.2019, 18.01.2019, 22.01.2019, 24.01.2019, 25.01.2019, 28.01.2019, 07.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 19.02.2019, 21.02.2019, 22.02.2019, 25.02.2019, 04.03.2019, 05.03.2019, 11.03.2019, 15.03.2019, 25.03.2019, 29.03.2019, 05.04.2019, 23.04.2019, 25.04.2019, 26.04.2019, 03.05.2019, 07.05.2019, 10.05.2019, 11.05.2019, 14.05.2019, 23.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 12.06.2019, 14.06.2019, 21.06.2019, 24.06.2019, 27.06.2019 про накладення штрафу у сумі 3 400 грн. з причини невиконанням рішення суду; постанови від 11.12.2018, 22.12.2018 і від 07.02.2019 про залучення опікуна для участі у виконавчому провадженні; постанова від 15.02.2019 про арешт майна боржника; постанова від 11.03.2019 про арешт коштів боржника; постанова від 26.04.2019 про розшук майна боржника, інформація про що вбачається також за посиланням: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors.

15.07.2019 головним державним виконавцем ДВС Кузьменко Л.М. складено акт, згідно якого слідує, що за виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання рішення суду встановлено, що за цією адресою та на дитячому майданчику біля будинку ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_5 відсутні; ОСОБА_1 не забезпечила виконання рішення суду; рішення суду не виконано.

За обставин складання означеного акту, 16.07.2019 державним виконавцем ДВС винесено Спірну постанову.

В площині питання здійснених ДВС виконавчих дій, зокрема прийняття Оскарженої постанови, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності Спірної постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Суд акцентує, що згідно частини шостої статті 26 Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 641 Закону.

У відповідності до зазначеної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що "повторним невиконанням судового рішення" у розумінні ст. 641 Закону є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Аналогічна правова позиція була також викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 по справі № 640/15888/19, від 20.09.2019 по справі № 640/10611/19, від 26.11.2019 по справі № 640/3732/19, від 29.10.2019 по справі № 640/14672/19.

Згідно п.п. 5 - 9 розд. IX Інструкції, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклиці час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 641 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 641 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 641 Закону.

Як свідчать матеріали, 01.07.2019 та 04.07.2019 головним державним виконавцем ДВС Кузьменко Л.М. складено акти про невиконання рішення ОСОБА_1 , у зв`язку із чим виконавцем прийняті постанови від 02.07.2019 та від 05.07.2019 про накладення на останню штрафів.

В цих постановах зауважено про: накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн.; зобов`язання боржника виконати рішення протягом десяти днів; попередження про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення відповідно.

Згідно частини першої статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Одночасно частиною другою вказаної статті Закону передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу положення статті 75 Закону випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.

Отже, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.

Згідно з приписами частин другої та третьої статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відтак, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов`язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров`я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків.

Таким чином, обов`язком позивачки, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі останньої.

Водночас, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов`язком ОСОБА_1 є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов`язків позивачки не віднесено.

Крім того, в даному випадку виконання вимог державного виконавця полягає в утриманні ОСОБА_1 від вчинення перешкод ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 .

При цьому, місцем виконання рішення суду є офіційно визначене місце проживання дитини та позивачки, погоджене, в якості місця виконання рішення суду, учасниками виконавчого провадження.

Суд примічає, що доказів належного виконання судового рішення в повному обсязі позивачкою не надано.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, в межах даної справи ДВС доведено правомірність прийнятого Рішення. В свою чергу, доводи ОСОБА_1 не підтверджені належними та достатніми доказами.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14.11.2019 (справа № 826/2966/16).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, необґрунтованими, за висновками суду, є доводи позивача про порушення відповідачем норм ст.ст. 63, 641 Закону, що, відповідно, свідчить прийняття ДВС спірної постанови у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 26.07.2019 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко