Рішення № 87290022, 21.01.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року м. Житомир справа № 240/11014/19

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

з участю секретаря судового засідання Капустинської Г.О.,

представника позивача Примак І.В., відповідача Андрійчука М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Військової частини А 0281 до ОСОБА_1 про стягнення вартості виплаченого відшкодування,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути в порядку зворотної вимоги (регресу) з ОСОБА_1 на користь військової частини А0281 вартість виплаченого відшкодування у розмірі 30367, 97 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що військовою частиною А 0281 у порядку ч. 1 ст. 1172 ЦК України відшкодовано шкоду завдану військовослужбовцем військової частини А1910, яка входить до складу військової частини А0281, ОСОБА_1 під час виконання своїх посадових обов`язків, яка виникла через неправомірні дії останнього, а саме порушення вимог ПДР України під час керування транспортним засобом автомобілем КРАЗ без номерних знаків.

Ухвалою від 18.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с. 57-58), в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що на посаді водія автомобіля КРАЗ він не перебував та на дану посаду призначений не був; має посвідчення водія тільки категорії "В"; про відсутність права керування вантажними автомобілями даної категорії він повідомив командування частини; протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП України був складений відносно нього через три місяці після ДТП, та провадження у справі закрито постановою Житомирського міськрайонного суду від 28.08.2015 в зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення без дослідження винуватості або невинуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.

Ухвалою від 10.12.2019 продовжено розгляд справи в загальному провадженні.

Позивач відповіді на відзив не подав.

В судовому засіданні:

- представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі;

- представник відповідача щодо задоволення позову заперечував.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 17 квітня 2015 року військовослужбовець військової частини А1910 (польова пошта В2010), яка входить до складу військової частини А0281, під час керування за наказом командування автомобілем частини КРАЗ, без державного номеру, в м. Житомирі скоїв зіткнення з автомобілем Шевроле, який рухався попереду; внаслідок дорожньо-транспортної пригоди наведені автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 28.08.2015 у справі № 278/2622/15-п (а.с. 11) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Наказом МТ СБУ від 20.11.2015 № 5994 "Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 " (а.с. 33) призначено сплатити на рахунок ОСОБА_2 (а.с. 14-19) 28778, 35 грн., які відповідно до платіжного доручення № 5994рв від 24.11.2015 були сплачені (а.с. 20).

Рішенням Господарського суду Житомирської області по справі № 906/14/18 від 17.05.2018 (а.с. 21-24), яке набрало законної сили (а.с. 25-28), з військової частини А 0281 на користь МТ СБУ стягнуто 28778, 35 грн. виплаченого страхового відшкодування та 1589,62 грн. судового збору.

14.11.2018 на виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 10.08.2018 на користь МТ СБУ позивачем було сплачено борг (а.с. 29-31) в сумі 30367, 97 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як зазначено в п. 6 Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" і на що посилається позивач, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

Тобто, в даному випадку, право зворотної вимоги (регресу) до військовослужбовця у військової частини може виникнути у разі відшкодування шкоди, яка завдану військовослужбовцем саме при виконанні службових обов`язків.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач на момент ДТП перебував на посаді начальника радіостанції військової частини А 1910 (а.с. 59) та мав право на керування транспортним засобом категорії "В" (а.с.60).

Суд звертає увагу, що позивач доказів того, що станом на 17 квітня 2015 року відповідач перебував на посаді водія, за своїми службовими обов`язками повинен був керувати транспортним засобом, мав відповідну категорію на право керування автомобілем, дозволена максимальна вага яких перевищує 3500 кг, до якого відноситься КРАЗ, не надав.

Як пояснив представник позивача, ОСОБА_1 17 квітня 2015 року керував автомобілем КРАЗ за розпорядженням командування, відповідно до наказу командира військової частини А1910 (польова пошта В2010) від 17.04.2015 № 388 (а.с.81-83).

Згідно абз. 2 п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно до п. 345 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, машини випускаються з парку згідно з нарядом, затвердженим на передодні командиром військової частини, у технічно справному стані, із закріпленими за ними водіями, які мають документ, що посвідчує особу, і посвідчення на право керувати машиною та які пройшли передрейсовий медичний огляд і допущені до рейсу, з оформленими дорожніми листками, підписаними заступником командира частини з озброєння (начальником технічної частини), і з відміткою техніка (з безпеки дорожнього руху) - начальника контрольно-технічного пункту про справний стан машин та відміткою чергового парку про дані спідометра й час випуску з парку.

Вказані норми Правил дорожнього руху та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України свідчать про те, що власник транспортного засобу, в даному випадку військова частина, не міг передавати такий засіб у користування іншій особі ( ОСОБА_1 ), що не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на військовослужбовців покладається обов`язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників); підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу (п. 30 вказаного Статуту).

Таким чином, командування військової частини безпідставно 17 квітня 2015 року дозволило керувати транспортним засобом ОСОБА_1 , в обов`язки якого не входило і не могло входити керування таким транспортним засобом, у зв`язку із чим суд приходить до висновку, що позивач не має права зворотної вимоги (регресу) до такого військовослужбовця, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову Військової частини А 0281 (проспект Миру, 39, м. Житомир, 10004, код 08104621) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк

Повне судове рішення складене 31 січня 2020 року